Ріхард Герцінґер

Шанс на зближення

5 Січня 2020
Вирішальним роком буде 2020-й для відносин ЄС та України. Від відповіді на два запитання залежатиме, відбуватиметься інтенсивніше зближення чи взаємне відчуження. Чи приведуть майбутні переговори в «нормандському форматі» до конкретних позитивних результатів у замиренні Донбасу? І чи справді просуватиметься процес реформ, як це обіцяв новий український президент?

Щодо обох питань у європейської сторони високі очікування. У провідних країнах ЄС зростає тиск заради повернення до «нормальних» відносин із Росією і розрядки конфлікту довкола України як головної перешкоди на шляху до зближення з Москвою. Так, нещодавно президент Франції Емманюель Макрон нагадав про свою вимогу «суверенної» європейської архітектури безпеки, до якої слід залучити й Росію. Ба навіть наголосив, що поділяє позицію стосовно РФ угорського президента Віктора Орбана, який не лише має відносини з Путіним у політичній та економічній сферах, а й близький до нього ідеологічно.


Підтримка українського процесу реформ у Брюсселі ще сильна, а єдиний санкційний фронт проти Москви досі залишається показовим прикладом спільних дій ЄС. Але на урядовому рівні низки країн Євросоюзу терпець у чеканні вагомих успіхів України, особливо в боротьбі з корупцією, уривається. Якщо їх не буде або Україну знову стрясатимуть важкі внутрішньополітичні конфлікти, є загроза розколу єдності європейської позиції стосовно Росії.

 

Читайте також: Ян Ліпавський: «Кібербезпека стане першочерговою темою майбутньої співпраці між Україною та ЄС»


Тож є підстави побоюватися, що на «нормандських переговорах» передусім Франція, а також Німеччина схилятимуть український уряд до поступок російському агресору, ймовірно, коштом українського суверенітету. Унаочнені нещодавно суперечності між Францією та Німеччиною щодо статусу НАТО, у якого президент Макрон констатував «мозкову смерть», викликають сумніви, чи обидві країни й надалі дотримуватимуться стосовно Путіна єдиної лінії. Водночас президент Зеленський, обіцяючи в час передвиборчої кампанії швидкі успіхи на шляху до миру на Донбасі, сам зумовив тиск високих очікувань. Тепер він може стати заручником цих обіцянок. Якщо в близькому майбутньому йому не вдасться досягти відчутного покращення ситуації, це призведе до гіркого розчарування його прихильників. Однак досягнення такого покращення надто великими поступками Путіну може розколоти українське суспільство. Серед опозиційних політиків і значної частини громадянського суспільства вже панує великий скепсис щодо намірів і твердості принципів українського президента.

Ні в кого не повинно бути ілюзій, що володар Кремля відмовився від своєї мети дестабілізувати Україну й змусити її повернутися під російський вплив


У будь-якому разі ні в кого не повинно бути ілюзій, що володар Кремля відмовився від своєї мети дестабілізувати Україну й змусити її повернутися під російський вплив. Якщо в майбутніх розмовах Путін таки виявить готовність до певних поступок, вони будуть радше тактичної природи. Російську податливість, яка ні до чого не зобов’язує, у кількох другорядних пунктах можуть використати як аргумент, вимагаючи від ЄС дострокового послаблення санкцій, і принаймні частина урядів країн Євросоюзу може на цей аргумент пристати.


Зважаючи на очікуваний вихід Британії з ЄС і прогнозовано дуже поляризуючу передвиборчу кампанію в США, внутрішня непевність у ЄС 2020 року тільки зростатиме. Якщо суперечності в трансатлантичному союзі ще більше загостряться, це навряд чи, як сподіваються надто оптимістичні аналітики, приведе до демонстративного посилення європейської єдності. Такий розвиток подій, навпаки, стимулюватиме тенденцію до розпаду Євросоюзу на окремі національні інтереси. Тоді ЄС ще більше сконцентрується на собі й на намаганнях втримати свої ряди в єдності.

 

Читайте також: Анатомія єврооптимізму


Спроба американського президента Дональда Трампа затягти Україну в особисті махінації та оприлюднена його розмова з президентом Зеленським створили в Західній Європі враження, що за спинами європейців і з нехтуванням норм правової держави існує змова між Трампом і нинішньою українською владою. Усе це не стимулює європейську готовність обстоювати інтереси України. Однак якщо Україна дотримуватиметься свого прозахідного курсу на демократизацію і послідовно захищатиме власну незалежність, настрої знову можуть змінитися на її користь. Попри те що останнім часом в історії багато негативних несподіванок, у ній не раз траплялися й позитивні.