Ігор Лосєв

Партія сепаратистів

12 Серпня 2016
Від самого початку створення цієї структури, що назвала себе Партією регіонів, ішлося про такий основний для неї спонукальний мотив, як несприйняття унітарного централізованого характеру держави.

Натомість ця організація прагнула сукупності слабо пов’язаних між собою регіонів, де можна постійно грати й спекулювати на місцевих відмінностях в інтересах усунення будь-якого контролю з боку центру. Ті прагнення цілком збігалися і збігаються з геополітичними інтере­сами Кремля.

Це можна назвати програмою-мінімум чи планом «А» регіоналів. Але водночас існував і план «Б», який у 2010 році почали втілювати в життя. Полягав він ось у чому: якщо донецькому клану вдасться захопити цілу Україну, посадивши свою людину в головне крісло в Києві, то «всьо будєт Донбас»… Себто планувалося нав’язати цілій Україні ту систему, що перемогла на Донбасі.

Однак і в плані «Б» залишалася схема постійного нацьковування регіонів одне на одного й штучного загострення суперечок між ними з тим, щоб усі вони були залежнішими від миротворчої функції «верховного смотрящего»…
В арсеналі ПР були різні засоби поділу України: федералізація, автономізація і навіть конфедералізація, що в разі втілення в життя призвело б до існування держави у вигляді таких собі доволі ізольованих шматків території. Поступово на перший план (у 2014-му після російської анексії Криму) вийшла ідея злиття з РФ якомога більшої частини українських земель. На теренах Луганщини яскравим її символом став Олександр Єфремов. Усі ці керівники чомусь вважали, що РФ залишить їх на місцях, хоча досвід Криму показує, що РФ веде повільну, але неухильну політику заміни місцевих кадрів на перевірені й випробувані російські.

Треба визнати простий та очевидний факт: ПР — це опозиція не до уряду, не до керівної партії, не до більшості ВР, а до України як такої, як нації та держави

Ще в 2004 році на сепаратистському з’їзді в Сєверодонецьку Партія регіонів проголосила так званий ПіСУАР — «Південно-східну українську автономну республіку» зі столицею в Харкові. На пострадянському терені найближчий аналог у Молдові — «Придністровська Молдавська Республіка», хоча молдовського там стільки само, як українського в ПіСУАРі…

У ті часи Ющенко, який прийшов до влади, у своєму стилі вирішив удавати, що нічого не сталося, проте йшлося про розкол держави, який мав бути покараний. Якби вжили суворих заходів, то не було б ні «ренесансу» Януковича 2010-го, ні війни 2014-го і вся історія України могла б скластися краще.  

У 2014 році члени Партії регіонів у Криму, Луганській і Донецькій областях найактивнішим чином підтримали сепаратистські виступи та російське збройне втручання. На бік РФ перейшли депутати місцевих рад Криму й депутати тамтешньої ВР практично в повному складі. На Донбасі ПР масово співпрацювала з бойовиками та окупантами. Нерідко саме діячі з Партії регіонів стояли за антиукраїнськими заколотами, штурмом адміністративних споруд і нападами на українські військові частини. Саме вони були лідерами та організаторами того, що сталося. І це не заважає їм спокійно перебувати нині в Києві й далі вести свою діяльність.  

Читайте також:  Історія однієї мутації

Треба визнати простий та очевидний факт: ПР (зокрема, і на нинішньому етапі в усіх своїх проя­вах) — це опозиція не до уряду, не до керівної партії, не до більшості ВР, а до України як такої, як нації та держави. Саме тому в часи «регіонального» президента Януковича руйнація Української держави та її інститутів відбувалася набагато швидше, ніж зазвичай. ПР та її теоретики постійно намагалися відтворити особливу окрему «донбаську ідентичність», «східноукраїнську ідентичність» (по «скрижалях» московських аналітичних центрів), щоб протиставити їх решті України як основу псевдодержавних сепаратистських проектів. Але майже не було випадків, коли регіонали виступали б із гаслами соборності, національної єдності й унітарності України.

Олена Бондаренко, Микола Левченко, Вадим Колесниченко та інші спікери ПР завжди публічно підкреслювали принципову необхідність (із погляду регіоналів) творення двох Україн в одній (у стилі матрьошки) з різними ідентичностями, різною історією, різними героями й різними геополітичними орієнтаціями. Ця політика двох Україн несумісна з існуванням цілісної та єдиної Української держави. Тому ПР (з усіма її відгалуженнями й новоутвореннями) є вкрай небезпечною та шкідливою для нашої країни структурою.

Читайте також: Банду геть чи бандитам тюрми

Офіційні політологи не втомлюються залякувати громадськість «жахливими наслідками» заборони Партії регіонів (Опозиційного блоку). Але чому ми не спостерігаємо таких наслідків у зв’язку із забороною КПУ, хоча її теж дуже любила певна категорія виборців? Воєнний час (хоча й офіційно не визнаний чинною владою) диктує власні стратегію і тактику.

Новини RedTram

Loading...