Єлизавета Гончарова

Вчіть іншому!

10 Липня 2017
Питання реформ освіти зараз дуже на часі. На мій погляд, ситуація критична, майже як з охороною здоров’я. Якщо цього нарешті не зробити, реформувати не буде чого: система просто розвалиться сама по собі, бо вже не відповідає жодним потребам суспільства.

Хтось обговорює методики чи навчальні програми, хтось- гроші, за які ці реформи треба робити, хтось - скільки дітей має бути в класі чи потрібне 12-річне сидіння в школі. Міністерство пропонує різні проекти та Програми, про які дискутують вчителя, батьки та навіть учні. Подібні обговорювання в суспільстві йдуть майже постійно: зміни, нововведення, модні тренди  - це все проходили вже багато разів. Маючи 15-річний педагогічний стаж в звичайній українській школі, можу запевнити: педагоги - люди загартовані, просто так вони не здаються! Зазвичай в них достатньо здорового глузду та креативу, щоб пристосовуватися так, щоб нічого не змінювати. Бо через рік-другий все повториться ще і ще: правила знов поміняють, з’являться нові модні тренди, роки навчання збільшать (зменшать), а правила тригонометрії, як не крути, ті ж самі.

Але школу треба змінювати! Докорінно, інакше ми будемо невідворотно втрачати покоління за поколінням. Сучасні діти, яких повсякчасно називають “гіперактивними” вже відверто сплять на уроках, бо вони налаштовані зовсім на інший темп сприйняття, ніж їхня 50-річна вчителька. Вони не розуміють, навіщо їм затовкувати в мізки інформацію, яку можна знайти за лічені секунди в всесвітній мережі чи виконувати ідентичні завдання, замість того, щоб шукати цікаві та нестандартні варіанти рішень. Вони внутрішньо налаштовані не відповідати на стандартні питання, а скоріш, задавати їх собі та іншим. Їм вже не цікаво, коли їх навчають працювати “палицею-копалицею”, якщо сучасні технології дозволяють це робити однієї кнопкою. І це не лінь, якою традиційно пояснюють це явища педагоги, це природна реакція. Еволюція, якщо бажаєте. Тому в реформуванні школи, в першу чергу, треба нарешті визнати: сучасних дітей треба вчити зовсім по-іншому. І головне — вчить іншому.

Читайте також: Між бажанням та спроможністю

Як часто ви зустрічаєте фахівців в будь-якій галузі, які здатні самостійно розробити алгоритм вирішення питання, вирахувати ризики та час, розділити обов’язки та якісно їх виконати, брати відповідальність за кінцевий результат? Особисто я, якщо зустрічаю таку людину на своєму життєвому шляху, вважаю це просто неймовірним везінням. Бо це означає, що ремонт в моєї оселі не зупиниться на пів шляху, бо бригада передумає (не розрахує сил, коштів, днів), до мене дійде те, що я замовила, а не те, що потрапило в око менеджеру з продажу, а в лікарні не загубляться усі аналізи разом з лікарем, який кудись вийшов. На превеликий жаль, вмотивовані та професійні фахівці -  дійсно дефіцит, неважливо, про кого ми зараз говоримо: будівельника, бухгалтера, менеджера чи лікаря. Бо нікого в школі цьому не навчали. Не вимагали ставити собі завдання — тільки виконувати чужі задля оцінок. Ніхто не розказував про тайм-менеджмент, тому робота “з 8 до 17” - єдиний можливий часовий орієнтир, який важливо “відпрацювати” без чіткої прив’язки до результату. А ще — отримати тверду “трійку”, тобто, зробити аби як, тільки б відстали  — це теж звідти.

Зараз мене закидають камінням, але на мій погляд, “найкраща в світі система освіти”, яку досі популяризують вихідці з радянського минулого, вже померла. “Ми ж якось вивчились, отримали глибокі знання”- вже не працює. Бо ці знання, але набагато меншими зусиллями, зараз можна отримати зовсім іншими шляхами. Вже пару десятиріч талановиті діти просто відбувають в школі потрібні часи, бо так треба. А на запитання батьків “Що було цікавого сьогодні в школі”, просто знизують плечима. Що там роблять менш здібні учні- ще сумніші реалії. Бо жодному сучасному школяру не потрібні параграфи з підручників, трафаретні твори чи реферати, що викачуються навіть не прочитаними.

Читайте також: Совок – це щеплення від реформ

Мій колишній учень, який після закінчення школи в Україні разом з родиною виїхав до Німеччини, розказав мені, що було для нього найважчим при навчанні в європейській країні. Він був змушений винайняти репетитора, щоб навчитися аналізувати: “Тобі дають якусь газетну статтю, за якою ти повинний зробити висновки про той час, події, персонажів, тенденції. Для мене це виявилось дуже важко і не тільки тому, що я з іншої країни. Це зовсім інший підхід до фактів”. А він був один з найкращих учнів моєї школи...

Так, дітей потрібно вчити. Але вчити отримувати насолоду від відкриття чогось нового. Шукати потрібну інформацію, а не зазубрювати, щоб потім забути. Вміти керувати своїми силами, талантами та часом для досягнення мети. Співпрацювати: керувати та бути підлеглими, проявляти ініціативу та заохочувати інших. Дискутувати, а не сваритися чи уникати моментів різноманітності. Аналізувати, а не вірити на слово, хоч який авторитет не наполягав би на своєму.

Але це неможливо зробити, тільки підвищивши зарплатню вчителям чи написавши якийсь додатковий наказ. Для цього потрібно набагато більше- усвідомлене бажання всього суспільства отримати нарешті школу, яка буде навчати людину бути успішним та щасливим, а не тільки наповненим фактами та формулами.

Новини RedTram

Loading...