Станіслав Козлюк

У стані перманентних змін

1 Лютого 2018
Судова гілка влади ніколи не могла похвалитися великою популярністю. Про продажність та упередженість українських суддів у нас прийнято говорити як про всім відоме й зрозуміле явище. Розвернути Феміду обличчям до людей мала б судова реформа. Тим більше що одна з декларованих владою цілей змін — повернення довіри до судової гілки влади.

Однак тут є один нюанс: «реформа» судів майже ровесниця незалежності. Вперше концепція змін до системи з’явилася далекого 1992-го. А потім 2001-го. А згодом 2006‑го. Апофеозом вітрів змін став горезвісний 2010-й. Саме тоді Верховна Рада ухвалила новий закон про судоустрій і статус суддів. Фактично тоді ж під контроль владної верхівки потрапила вся судова система країни. За активною участю Андрія Портнова, що відомий як «юрист влади Януковича», підчистили низку судів, зокрема й тодішній Верховний Суд України (ВСУ). На місця нелояльних набирали симпатиків режиму Януковича.

 

Читайте також: Антикорупційний суд. Питання смаку

 

А вже згадана судова реформа 2010-го остаточно добила наявну на той час систему судочинства, зробивши її цілком контрольованою, оскільки кадрові питання вирішувалися через Вищу кваліфікаційну комісію суддів та Вищу раду юстиції, на яку Портнов, як подейкують,  мав вплив. А вже їхні рішення затверджувалися указами гаранта Конституції, тобто Віктором Януковичем. За таких умов судді потрапили у відчутну залежність від влади. А це, своєю чергою, давало змогу виносити «правильні» й «потрібні» ухвали. Водночас, щоб уникнути несподіванок у рішеннях Феміди, створили Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Він перебрав на себе низку повноважень ВСУ (що мав бути останньою судовою інстанцією), працівникам якого не надто подобалися владні ініціативи. Чи були судді Вищого спецсуду лояльними до влади — питання риторичне.

Влада обіцяла перевірку одіозних персоналій, перезапуск Верховного Суду та демонтаж судової системи ім. Портнова. Утім, зміни, вже традиційно, наштовхнулися на перепони


Очевидно, що ручну судову систему створювали аж ніяк не для захисту прав і свобод громадян. Під час каденції Януковича її радше використовували як придворного Цербера для вирішення питань із «неблагонадійними» та обстоювання своїх інтересів. Прикладів вистачає, починаючи від переслідування рядових активістів у районних судах і закінчуючи скасуванням політичної реформи 2004-го. Нагадаємо, тоді Конституційний Суд вирішив відкотити в часі зміни до Основного Закону й повернув Януковичу повноваження Леоніда Кучми, зокрема й тотальну владу над силовими структурами. Водночас, активістів судова система переслідувала за друк футболок із президентом та образливі для гаранта написи, за графіті з червоними цятками на лобі, навіть за зрізання стрічок із прізвищем Януковича з пам’ятних вінків. Чого тільки варта історія 63-річної Галини Швидкої, яка за свій вчинок отримала 10 діб адміністративного арешту. «Радувала» система й непричетних до політики. Вистачало напівміфічних історій по те, як один відомий суддя одного відомого районного суду відібрав рухоме й нерухоме майно нібито через боргові зобов’язання, не підтверджені документами. А Апеляційний суд, попри велике здивування, все ж таки залишив рішення в силі. Очікувано, що такий судовий абсурд породжував багато народного креативу: наприклад, у соцмережах прокурорам і суддям пропонували покарати вінок, який свого часу впав на президента під час урочистостей.

 

Читайте також: Судова реформа і справи Майдану

 

Не до сміху стало взимку 2013–2014-го. Саме тоді судова система ім. Портнова показала себе у всій красі. Заборони мітингів і протестів, притягнуті за вуха обвинувачення в підготовці масових заворушень, за які активістам загрожували цілком реальні 15-річні тюремні строки, фальсифіковані рапорти й протоколи, неправдиві свідчення, на основі яких судді виносили рішення, скарги деяких суддів на рознарядки з Банкової щодо тих чи інших судових процесів… А вже після Революції гідності ті самі суди взялися активно затягувати розгляди, які стосувалися правоохоронців, причетних до згаданих вище подій.

 

Під гаслом зміни й очищення судової системи у 2015-му стартувала чергова реформа. Влада обіцяла перевірку одіозних персоналій, перезапуск Верховного Суду та демонтаж судової системи ім. Портнова. Утім, зміни, вже традиційно, наштовхнулися на перепони: брак суддів у судах першої інстанції, спротив системи до самоочищення, несистемність запроваджуваних змін, сумнівні ініціативи, як-от адвокатські монополії, дірки й відвертий саботаж у новоухваленому законодавстві. Реформа повинна зачепити всі зацікавлені сторони: суддів, прокурорів, адвокатів, громадськість. Кожна з них має свої сподівання і свої «пастки», які можуть знівелювати результати перетворень.

Новини RedTram

Loading...