Арсеній Сітніков

Виростити президента

19 Лютого 2018
У повітрі помітно відчувається атмосфера виборчих перегонів, хоча до них, як кажуть, треба ще дожити. Українські політики чемно почали «готувати сани влітку», щоб вправно справлятися зі слизькою дорогою та крутими віражами. Звичайно, радує те, що боротьба справжня, а не як зараз у Росії.

 

Не тішать маніпуляції в темах, які точно мають обходитися без них. Але мене особисто насторожує (як того, для кого наступні вибори стануть першими в житті), що навіть зараз відчувається, що молодь, як завжди, до уваги не беруть.

Якщо порівняти кількість пенсіонерів, що, за радянською звичкою, обов’язково відвідують виборчі дільниці та люблять безплатну гречку, з кількістю студентів, котрі хоча б готові голосувати, неактуальність молодого електорату для політиків стає очевидною. Краще для них використати гарну та «пробійну» тему про майбутнє для дітей, аби ці самі відповідальні бабусі прийшли голосувати за краще завтра онуків. Рівні відносини справді існували довгий час: більшість молоді не звертала уваги на виборчий процес, а більшість політиків не звертала увагу на молодь. Впевнений, що нині ситуація інша, адже після Революції гідності рівень громадянської свідомості в суспільстві відчутно зріс, зокрема й серед нового покоління, світогляд якого формувався в боротьбі за демократичні цінності. Питання виборів для молоді радше в категорії «вірю» чи «ні», і якщо раніше більшість схилялася до другого варіанта, то тепер, можливо, ситуація змінилась. Але якщо політичних сил, кандидатів, справді орієнтованих на молоду аудиторію, бракує, то виникає логічне запитання: кого ж обрати?

 

Читайте також: Чому не модно говорити про війну

 

Як видно зі сказаного вище, поки що, на жаль, найімовірнішим варіантом видається умовний Дарт Вейдер. Так, саме фейковий кандидат, який одночасно заміняє вислів «проти всіх» та ще трохи розважає. Але так, при цьому він, звісно, є інструментом у політичних технологіях реальних кандидатів. Це наслідок ситуації, коли корифеїв українського політикуму молодь серйозно сприймати вже точно не буде, а нові обличчя якщо і з’являються, то методами не дуже відрізняються від старих. Героїв фільмів та мультиків ще, звісно, достатньо, але навряд чи це правильний шлях до успішного майбутнього країни. Таке «несправжнє» голосування тільки на перший погляд може здаватися кумедним, за більш глибокого аналізу стає очевидним: за відвертанням уваги молоді від серйозних виборів стоять зовсім не дрібні цілі й великі гроші. Якщо казати не про персоналії (особистий політичний авторитет — це взагалі не про сучасне покоління), а політичні напрями чи рухи, то тут переважно місце за радикалами. І не тими, що з вилами, а тими, що мають дедалі більше мілітарі-ознак та зовні мало чим схожі на класичні політичні партії чи проекти в Україні. Точно не йти за лідером, а радше за ідеєю, з максимальним шумом та дієвістю, навіть якщо вона і не претендує на якийсь надзвичайний сенс. Це небезпечно, але іншого виходу для активних молодих громадян, схоже, немає. Бо вертаємося до того, що більш класичні політичні сили й далі думають лише про електорат, який хоче чути про вирішення соціальних проблем. Молоді в переважній своїй кількості не до пенсій, офіційної мінімальної зарплати чи тарифів. Нам ще цікава ідея.

 

Читайте також: Стереотипи

 

Оптимізму щодо президентських перегонів та орієнтованості на нове покоління, якщо чесно, взагалі не маю. Впевнений, що вони пройдуть для молоді під егідою «не вірю, але все ж таки піду за когось проголосую». І тоді в пригоді стане Дарт Вейдер чи навіть Вінні-Пух. Але що справді вважаю реальним політичним майданчиком для молоді, то це місцеві вибори різних рівнів. Цьому сприяє процес децентралізації, об’єднання громад. По-перше, бо в них бере участь у ролі кандидатів і сама молодь. По-друге, бо якщо старше покоління більше бачить панацею в обранні президента, аби згодом винити його в усіх бідах, то нове дедалі більше вірить, що зміни треба починати із себе. Молодь зараз не здатна привести у велику політику нові обличчя (а може, воно і не на часі, занадто агресивне середовище), але поступово, починаючи з місцевого рівня, цей процес, схоже, буде складно зупинити. І колись, імовірно, з них виросте президент нової формації, який має чіткі плани та зрозумілу національну ідею. А, можливо, це ще занадто складне для України завдання, де традиційно розглядають керівників держави або як месію, або як цапа-відбувайла, але анітрохи не як ефективного менеджера.

Новини RedTram

Loading...