Ріхард Герцінґер

Послаблення опору

23 Лютого 2018
Плановане будівництво «Північного потоку-2» посідає центральне місце в німецьких дебатах про відносини з Росією.

Поки що жодна велика політична сила не висловилася проти втілення цього проекту. Проте нещодавно критика з боку громадськості залунала голосніше. Так, нещодавно у спільній газетній публікації сім депутатів Європарламенту та німецького Бундестагу висловилися проти газопроводу, оскільки він «шкодить Європі». Серед авторів представники ХДС/ХСС, «Зелених» та Вільної демократичної партії. Але там немає нікого із СДП.


Але все-таки в рядах консервативних правлячих партій Християнсько-демократичний союз (ХДС) і Християнсько-соціальний союз (ХСС) звучить більше застережень щодо «Північного потоку-2», ніж від їхніх колишніх (а може, і нових) партнерів по коаліції, соціал-демократів. Соціал-демократична партія Німеччини (СДП), яка на виборах до Бундестагу торік у вересні набрала лише 20% голосів (найгірший для них результат у повоєнній історії), вважає цей проект частиною власної політичної спадщини з кращих часів. Першими німецько-російську енергетичну співпрацю в межах «Північного потоку» ініціювали соціал-демократичний бундесканцлер Ґергард Шредер і його друг Владімір Путін.

 

Читайте також: Дейна Рорабахер. Улюблений конгресмені Путіна

 

Шредер же є, зокрема, членом наглядової ради енергоконцерну «Роснефть», а також проплаченим лобістом російської енергетичної промисловості, яка контро­люється державою. У коаліційних переговорах про перезапуск великої коаліції між ХДС, ХСС і СДП соціал-демократи категорично наполягали на тому, щоб у коаліційну угоду внесли зобов’язання щодо «Північного потоку-2». Особливо активно в цьому процесі проявив себе міністр закордонних справ Зіґ­мар Ґабріель, політичний протеже Ґергарда Шредера. Але ХДС і ХСС заблокували натиск СДП із зауваженням, що проблеми «Північного потоку-2» належить вирішувати «на європейському рівні».


За цією обережністю виразно проступає позиція Анґели Меркель, яка усвідомлює вибуховий потенціал суперечностей щодо постачання газу в ЄС і не хоче додатково посилювати їх надто відвертою підтримкою проекту з німецького боку. Деякі коментатори спекулюють, що вона вже, мовляв, відмовилася від підтримки «Північного потоку-2» і потай сподівається, що проект поховають на європейському рівні.

Для СДП ностальгійна згадка про політику розрядки з СРСР має мало не релігійне самоідентифікаційне забарвлення. У рядах цієї партії дуже відчутне сподівання повернути ті уявні добрі давні часи через зближення з путінською Росією

 

Апелюючи до неприйняття потоку в Європі, Меркель могла б відмежуватися від нього, не ризикуючи наразитися на відкритий конфлікт із німецькою промисловістю. Такому припущенню суперечить той факт, що під час короткого візиту польського прем’єр-міністра Матеуша Моравецького в Берлін бундесканцлерка знову захищала «Північний потік-2», наголошуючи на тому, що «це економічний проект». Те, що аргументи як «за», так і «проти» газопроводу є питаннями економіки, а не політики, і раніше було постійним доводом Меркель.

 

Цього ж разу вона додала, що і федеральний уряд виступає «за енергодиверсифікацію» в Європі й також хоче, «щоб Україна й далі здійснювала транзит газу». Але, на відміну від польського уряду, в Берліні вважають, «що «Північний потік» не становить жодної загрози диверсифікації». І все-таки Меркель наголосила на тому, що переговори з Польщею та рештою європейських держав, у яких інший погляд на це питання, триватимуть і надалі. Радше непрозора й мінлива позиція Меркель у цій справі є загалом характерною для політики федерального уряду щодо Росії. Він, як і раніше, наполягає на продовженні санкцій доти, доки Москва не виконає всі зобов’язання, узяті під час мінських переговорів. І водночас посилюється тиск соціал-демократів, які хочуть пом’якшити цю позицію. На Мюнхенській конференції Ґабріель навіть відкрито виступив проти позиції свого уряду й висловився перед російським міністром зовнішніх справ Лавровим за «поступову» відміну санкцій: мовляв, уже в обмін на перемир’я та відведення важкого озброєння з Донбасу Росію варто винагородити послабленням санкцій.

 

Читайте також: Nord Stream 2. Потік брехні


У новій коаліційній угоді щодо цього питання є лише не­однозначне формулювання, що коаліція вимагає впровадження мінських домовленостей, не уточнюючи, яким чином воно вплине на зміну німецької позиції щодо санкцій. Відповідно союзні партії (ХДС і ХСС) та СДП інтерпретують цей фрагмент угоди протилежно. Загалом у коаліційній угоді ще виразніше проявився вплив соціал-демократів, готових більшою мірою йти назуст­річ Кремлеві, ніж це було в попередньому уряді. Учасники коаліції переймають навіть стратегічну концепцію Кремля, пишучи так: «Ми дотримуємося бачення спільного економічного простору від Лісабона до Владивостока». Але початкова візія, яка постала після закінчення холодної війни та зі сподіванням на демократичну Росію, звучала інакше: «Від Ванкувера до Владивостока».

 

І в цьому є дуже принципова різниця. Адже ідея зони вільної торгівлі, яка починається з Ванкувера, включає також США та Канаду. Натомість варіант, який підтримує російська пропаганда й за яким спільний економічний простір закінчується Лісабоном, відповідає сподіванням Путіна розділити Європу та Америку, щоб легше взяти їх під контроль. Для СДП ностальгійна згадка про політику розрядки з СРСР має мало не релігійне самоідентифікаційне забарвлення. У рядах цієї партії дуже відчутне сподівання повернути ті уявні добрі давні часи через зближення з путінською Ро­сією. Але й у рядах ХДС і ХСС, як і серед лібералів із Вільної демократичної партії (ВДП), наполягання на «справжньому діалозі» та швидкій «нормалізації» відносин із Росією також посилюються. А посткомуністичні ліві, як і праворадикальна «Альтернатива для Німеччини», які разом зібрали майже 25% голосів на виборах, і без того виступають речниками кремлівської пропаганди. Тож є загроза, що опір дедалі сильнішому впливу режиму Путіна в Німеччині надалі лише послаблюватиметься.

Новини RedTram

Loading...