Єлизавета Гончарова

Біполярне суспільство

2 Березня 2018
Зараз у світовій спільноті, особливо зіркового масштабу, пішла мода зізнаватися у своїх хворобах, про які зазвичай не говорять, щоб не опинитися за колом, де написано «Нормальні». Але сьогодні це в тренді — сповістити на весь світ, що ти страждаєш якоюсь рідкісною фобією.

 

Візьмемо, наприклад, біполярний розлад, про який розповіла світові актриса Кетрін Зета-Джонс та який у себе знайшли тисячі звичайних людей: він є причиною раптової зміни настрою — від надзвичайно дратівливого чи ейфорійного до безнадійно-безпорадного, з подальшим поверненням до початкового стану з періодами нормального настрою в проміжках. В Україні такі «зіркові» зізнання у хворобах відрізняються по суті: їх зазвичай роблять, коли опиняються на лаві підсудних, прикривши себе картатою ковдрою. Але якщо подивитися на мерехтіння політичних проектів, хвилі «зрад» та «перемог» у соцмережах та на майданах, то інколи здається, ніби ми всі живемо тут у біполярному суспільстві. І щоб не вмерти від цієї дивної хвороби, нам конче потрібно навчитися повертатися до тих проміжків, коли здоровий глузд надає сенс життю.

 

Таке відбувається з нами щодня. Я бачила українську армію у 2014 році, коли волонтери тягли на передову (яка тоді була майже в кожному місті Донбасу) одяг, взуття та навіть макарони й цукор. У нашій лікарні, куди стали привозити бійців улітку, лікувати починали тільки після того, як хтось із волонтерів купить потрібні ліки, які для них писали в довжелезних списках. Так, зеленку з перекисом водню теж купували — це щоб розуміти масштаби зубожіння районної медицини. Але тоді не було відчуття безпорадності, навпаки, причетність до важливих справ багатьох витягувала з кліток депресії. Зараз бачу хвилі обурення громадськості щодо військових парадів — чого, мовляв, ми красуємося, коли в країні війна. Чи миттєву хвилю прокльонів усіх разом узятих генералів після фотографій полігону, який ще не підготували до прийняття бригади. І тут уже суцільний мінор та «зрада». І мало хто бажає проаналізувати, що та як реально змінилося в армії за ці роки. Бо справді є про що казати. І вже в нормальному стані вказувати на помилки та боротися з провалами.

 

Читайте також: Страйки як викид емоцій

 

Пам’ятаю велике піднесення патріотичного духу в країні, зокрема на Донбасі: з’явилося сотні волонтерських та громадських рухів, стихійно піднялися лідери в громадах, люди хотіли бути активними, не шкодуючи на це свій час та гроші. Здавалося, тепер усе буде по-іншому, бо зміни почалися знизу. Але зараз ми шкірою відчуваємо дуже масований реванш сил, які не бажають втрачати свого впливу на українське суспільство. І багато хто каже: «Нас знову зливають олігархам, всі зусилля були даремними», впадаючи в другу фазу біполярного розладу. Але якщо застосувати сеанс медитації, щоб заспокоїти нервове дихання, то стане зрозуміло: саме ті соціальні активності, які не можуть завжди бути на самому піку, вже не повернуть українське суспільство назад — до проросійського напрямку, мовчазного «одобрямс» та страху. Тому нам треба йти далі — усвідомлювати силу ворога та продумувати алгоритми боротьби. До фази нормального робочого настрою.

 

Це важко, дуже важко: з висоти натхнення впадати у відчай чи стан неймовірного роздратування проблемами, що не дають спокійно жити. У моєму Бахмуті купка волонтерів кілька років намагається вирішити проблему безпритульних тварин: своїм коштом зробили невеличкий притулок для хворих чотирилапих, а головне — робили масову стерилізацію та вакцинацію, щоб не допустити розмноження безхатьків і захистити міські території від приходу несоціалізованих диких тварин із периферії. Нещодавно після дуже важкої боротьби вони домоглися виділення грошей із міського бюджету на договір про стерилізацію безхатніх тварин спеціальною пересувною клінікою. Ця маленька перемога надихнула багатьох мешканців приєднатися до лав волонтерів та опікунів. Але в цей самий час за ніч у місті отруїли кілька десятків собак, більшість із яких були щойно стерилізовані. Волонтери всю ніч на морозі намагалися врятувати хоч когось, вводячи антидот. Як тут не впасти у відчай, коли полярність суспільства аж на такому рівні: хтось віддає останнє, щоб допомогти живій істоті, а хтось кидає отруту, дивлячись та знімаючи на відео страждання тварин… Але, на щастя, вони не застрягли в цій фазі, а подали заяву в поліцію, отримавши офіційні висновки експертизи. Бахмутяни зібрали гроші на винагороду тому, хто допоможе розшукати групу догхантерів, які, копіюючи дії своїх російських «колег», зробили цю криваву розправу.

 

Читайте також: Вибухова хвиля

 

Наше суспільство завжди таке: ми любимо піднімати на п’єдестал лідерів, нагороджуючи їх правом місії, а потім малювати на них карикатури, уподібнюючись ольгинським тролям. Ми віримо у швидкі рішення та засмучуємося, коли для цього потрібні вже наші зусилля. Ми лютуємо на корупціонерів, але охоче даємо хабара, щоб не стояти в черзі. Такі ми біполярні істоти, мешканці країни, яка йде до свого нормального стану через злети й падіння.

Новини RedTram

Loading...