Тарас Лютий

Валер’ян Поліщук: стилізоване ніцшеанство

19 Березня 2018
Добірка невеличких шедеврів Валер’яна Поліщука «Козуб ягід» демонструє стилістику зухвалості, нетривіальності, суперечливості, наївності, ба навіть ступінь якогось архилюдського висловлювання, що його автор визначає як «уперте думання» або «планове думання». Воно й не дивно, позаяк: «бувають зі всякими розумними людьми такі глупі становища, що їм доводиться дуже важко думати».

Щоби досягти ефекту несподіванки й заскочити читача, Поліщук готує алхімічно-поетичну суміш, що містить курйозні протиставлення, й не страшиться сполучати, як він сам каже, теорію Айнштайна з мистецтвом, любов окреслювати як атомну взаємодію, а революцію перемішувати з водяними блохами. Так виникає рідкісний опус, немов «незаймана безпосередність», у якому вряди-годи вгадується концепція docta ignoranta Ніколауса Кузанського, хоча витвір Поліщука міг би бути записаний нарівно на газетній шпальті чи на подертій стіні.

 

Судячи з усього, творець цих гротесків розраховував на те, що його епатаж викличе в нас як не оновлений, то бодай і дещо парадоксальний помисел. Навіщо? Бо ми всі в той або той спосіб зациклилися на усталеності й звиклості. Ось, наприклад: «традицією можна занюхатися, як кокаїном», каже він, а також «можна звикнути звикати». Виглядає так, ніби Валер’ян Поліщук бажає «підвісити» наш розум, аби ми не видавалися собі такими вже самовдоволеними. Чому? Бо зазвичай стається так, що «в місцях найвищої духовної насолоди… сапієнс будує клозети». Отже, життєва правда видається Поліщукові куди дієвішою, а відтак, нахабнішою за мистецтво: «навіть у купі гною є своя поезія».

 

Читайте також: Сила і слабкість мас

 

В першій же оповідці збірки автор доводить, що наша буденна заангажованість скидається на смерть. Тому людині так необхідно випадати з коловороту житейських подій, і хоча б ненадовго витівати всілякі дурниці. Так, його герой сидить біля річки й плете вінки, а за день перед тим він власноруч розстрілював. Хто він і чим живе ми майже не знаєм, але і на його життя випадає окрайок щастя, хоча б у вигляді випадкової сексуальної пригоди.

 

Центральною дійовою особою чергового оповіданнячка негадано стає звичайнісінький тарганець: чим не кафкіанське перевтілення? Життя простимулювало його відрадним повівом перегнилої картоплі настільки, що перекинуло лапками догори, начисто унеможлививши будь-яке пересування в просторі. З останньої потуги він у карколомному стрибку визволяється зі скрутного становища, втім тільки для того, щоби нагло втопитися в помийному цеберкові.

 

А ось і наступний не менш повабний сюжет: бажання уникнути трудової мобілізації, здійснене через спробу закріпитися воднораз у поцейбічному й потойбічному світі, змушує чергового персонажа Поліщукових літературних експериментів вдатися до несподіваного вчинку: пустивши поголос про власну кончину, він кілька разів лякає своєю нежданою появою своїх товаришів-студентів. Нічого дивного, що подібні викрутаси «винагороджуються» з усією суворістю фройдистського принципу реальності — після відбування трудової повинності нашого кмітливого дотепника відправляють вичищати вигрібні ями.

 

Читайте також: Під навалою мас

 

Ще в одній прозовій мініатюрі описується умовне продовження знаменитої історії про туринського коня, котрого рятує від батога візничого Ніцше перед тим як стати безумним. Навряд чи Поліщук достоту знав про цей факт, утім оповідає він про безмірно заляканого коня, що був готовий працювати до загину, аби тільки його знову не били. Очі господар перев’язав йому кропив’яним мішком. Не маючи змоги бачити всього того, що діється довкола, він боїться спинитися й безперестанно крутить вирло водотягу.

 

Нарешті, в переказаній по-новому знаменитій казочці йдеться про нехитру істину філософії Шопенгауера: людина з’являється на світ, страждає й відходить. Як випорснути з тенет страждання — хтозна. Квінтесенцією цієї максими стає фабула другої оповіді, що перекликається з тезою Достоєвського про сльозинку дитини. П’ятирічне дітисько, бавлячись у саду, надибує на золотодзеркальну кулю й не може натішитися нею. Та де й узялася темна постать і пожбурила каменем у кулю. Уламки скла потрапили малечі в очі. Завдана кривда свідчить про скороминучість радості й знову-таки повертає до фатальної істини буття. Цей макабричний шерег продовжує розповідь про батька, котрий не маючи як утримувати малих постійно зголоднілих дітей, годує їх отруєною їжею, придбаною на останні гроші.

 

Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя

 

Взагалі, тема порожнього шлунку, який перетворюється заледве не на центр світобудови, задає ритм подальшому афористичному циклу книжки Поліщука, де рефреном звучить: «дайте їсти й нема песимістів». Тема невситимості людських забаганок ілюструється метафорою хлистання крові свого ближнього. Слово «людське» враз стає прикметою мізантропії. Як єхидствує автор: у прізвищі «Падлюкін... є трохи чогось загальнолюдського». Тут впору Поліщукові написати й таке: «(Під Ніцше). Коли бачиш гниль, лиши її — хай догниває».

 

До речі, майже цілковито по-ніцшеанські звучать у Поліщука й мотиви марності каяття за скоєний необачний учинок, приміром у ставленні до жінки: зближатися з нею спочатку потрібно фізично, навчає він, а потім уже й духовно. Досить провокативно автор ставить під сумнів можливість оскарження жінкою в суді зґвалтування, відразу добачаючи в цьому ознаки маніпуляції. Зрештою, цинізм він розглядає як ґатунок гонору. А чого варта ось така шокуюча зверхність: «дивись на світ, плюючи зверху вниз», «для мене нікого вищого і ближчого нема, крім мене самого», «використовуй всіх і вся». Виявляється, Поліщук аніскільки не лякається критики: «трудніш розумне сказати, легше вилаяти» і «всяка досконала сволоч мусить мати місце під сонцем».

 

Та, либонь, сила мистецтва й полягає в створенні штучних форм страждання та викликів, які вільніше переноситимуться в реальному житті. Адже саме завдяки довершеній фікції осягається істина. В кожному разі, художні витівки Поліщука, попри наявність відверто трагічних думок, насамперед викликає посмішку, таку собі ніцшеанську «веселу науку», а «веселістю переможеш світ».

Новини RedTram

Loading...