ОНУХ

Виборчі роздуми політичного безхатька

17 Червня 2018
Я вперше за понад 20 років узяв участь у виборах до парламенту провінції Онтаріо, що найбагатша в Канаді (40% ВВП) і має найчисленніше населення.

Макроекономічні показники якщо не дуже добрі, то добрі. Найнижче за понад 20 років безробіття на рівні 6%, інфляція — 1,7%, зростання зар­плат, інвестиції, що пливуть потоком; а до того ж висока середня тривалість життя (для чоловіків — 80,4; для жінок — 84,4 року) свідчать, що це край, де непогано жити. Тільки одне викликає неспокій: найбільший не тільки серед канадських провінцій, а й серед штатів США борг, що становить 348,8 млрд канадських доларів ($267,8 млрд), тож тільки самі відсотки за нього становлять 11,9 млрд ($9,2 млрд). Борг сягає 8% прибутків провінції та перебуває на четвертій позиції видатків бюджету.


Звідси, напевне, й береться прихований неспокій багатьох жителів: лише 12% опитаних вважає, що їхні діти й онуки житимуть краще, ніж вони самі.


На політичній сцені Онтаріо є тільки три потужні політичні сили, з-поміж яких Партія прогресивних консерваторів (PC; у європейських реаліях то була б правоцентристська консервативна політсила) та Партія нових демократів (NDP; у європейських реаліях була б ліва партія, близька до соціалістичного напряму) представляють популістську виборчу платформу: одні з правого боку політичного спектру, а другі — з лівого. 15 років владу утримувала Ліберальна партія (LB; у європейських реаліях була б центристська, близька до соціал-демократичних партій). Ця політсила під проводом дуже непопулярної прем’єр-міністра провінції Кетлін Вінн мала мізерні шанси утримати владу. Це результат утоми матеріалів, утоми від політичного істеблішменту. А отже, гасла про зміни, і то вочевидь на краще, знову в моді. Крім присяжних лібералів і тих, хто боїться популізму, мабуть, уже ніхто не мав наміру голосувати за організацію, яка втратила віру в себе.

 

Читайте також: Новина дня


За п’ять днів до голосування пані прем’єр-міністр оголосила всім, що не переможе на виборах, тож після 7 червня хтось інший займе її місце й інша політична сила стане за кермо влади.


Обидві партії — прогресивних консерваторів і нових демократів — ішли «груди в груди», а різниця популярності між ними була на рівні статистичної похибки. Ліберали не мали шансів на перемогу, а решта партій — зелені, лібертаріанці та ще цілий хвіст — становили політичний планктон. Противники керівника консерваторів Дуґа Форда, який створив результативний політичний бренд, підсумований гаслом «Ford Nation», вважають за такого собі «Трампа-лайт», що замість представити переконливу картину сподіваної зміни вдався до дешевої риторики, заявивши, що зменшить податки, знизить ціну бензину на 5 центів за літр, а пиво в крамницях буде за долар.


«Він мав простий продукт і продавав його за нижчою ціною, ніж будь-хто інший, коли йшлося про зменшення податків та інші зобов’язання знизити ціни, байдуже, на газ чи на пиво і т. ін.», — сказав політолог професор Маєр Семятіцкі з Університету Раєрсона в Торонто.

Я голосував, бо вірю в громадянські обов’язки й усвідомлюю, що ми живемо занурені в найближчу спільноту, далі — у ширше суспільство, а зрештою — у народ; що ми боржники перед спільнотою й народом, а сутність нашого життя — це, власне, усвідомлення спільноти, а не тільки нашого Я


Рано-вранці в день виборів, ще до відкриття виборчих дільниць, ми пішли на ранкову прогулянку до нашого улюбленого парку Полковника Семюеля Сміта, і там нас чекала несподіванка. Коло нового інформаційного стенда з картами шляхів уздовж озера поставили невеличкий жовтенький автомат із сонцезахисним кремом, щоб кожен, хто має потребу, міг захиститися від проміння.


Я вигукнув: «I love this country!» («Я люблю цю країну!»), і ми з іще більшою переконаністю пішли голосувати на наші місцеві онтарійські вибори, які не змінять плину світової політики, але дають підстави вважати, що зміни тут і тепер залежать від нас самих, навіть якщо вони не завжди нам до вподоби.


Я голосував, дарма що почуваюся політичним безхатьком. Голосував, бо вірю в громадянські обов’язки й усвідомлюю, що ми живемо занурені в найближчу спільноту, далі — у ширше суспільство, а зрештою — у народ; що ми боржники перед спільнотою й народом, а сутність нашого життя — це, власне, усвідомлення спільноти, а не тільки нашого Я.

 

Читайте також: Social media blues


Завдяки виборчій системі, за якої переможці в одномандатних округах «забирають увесь виграш», Партія прогресивних консерваторів із популістською виборчою платформою здобула переконливу перемогу й матиме в новому парламенті Онтаріо 76 депутатів з-поміж 124 можливих. У ролі офіційної опозиції виступають депутати лівих популістів із Партії нових демократів, отримавши 40 мандатів. Ліберальна партія зазнала приголомшливої поразки й зберегла тільки сім мандатів, утративши статус офіційної політсили, а з ним і безліч привілеїв, передусім фінансових. А Партія зелених здобула як окрасу один мандат.


Дуґ Форд переміг, бо запропонував дезорієнтованому електоратові консерваторів із малої літери дуже комфортний архетип, а водночас просте й зрозуміле послання: «Онтаріо — наш дім, де ми дамо лад згідно з нашими цінностями».


Консерватори перемогли, бо вже ніхто не хотів голосувати за лібералів. А ліберали з тріском програли, бо, замість дотримуватися старих добрих ліберальних цінностей і стандартів, почали фліртувати з політикою ідентичності, що виявилася їхньою ахіллесовою п’ятою (як колись у демократів під проводом Гілларі Клінтон у США). Ніхто не взяв до уваги, що нові іммігранти, які всі разом узяли участь у виборах, соціально дуже консервативні й цілком інакше розуміють політику інклюзивності, ніж ліберали. Натомість цінують низькі податки, дешевий бензин і, можливо, пиво за долар.

Новини RedTram

Loading...