Економіка 2018-02-18 11:42 Лапаєв Юрій

Nord Stream 2. Потік брехні

Чому досі не припинено будівництво російського газопроводу «Північний потік-2»

Незважаючи на певне похолодання у відносинах Росії із Заходом та Європою зокрема, реалізацію проекту газопроводу «Північний потік-2» продовжено. Заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Наталія Бойко зазначає, що його метою є припинення транзиту газу українським маршрутом і посилення панівного становища ПАТ «Газпром» на ринках Центральної та Східної Європи. Ризики є як для України, так і для безпеки постачання в Європу: після запуску «Північного потоку-2» наша країна перестане бути транзитером, а весь російський газ проходитиме виключно магістралями, які контролює Газпром. Зок­рема, це майбутні гілки газогонів «Північний потік» і «Турецький потік», а також уже діючі Ямал — Європа та «Блакитний потік». Таким чином, практично весь газ, який постачається зі Сходу в Європу, буде повністю підконтро­ль­ний Росії. «Ось якою є залежність» — так прокоментувала цю ситуацію Бойко.

 

Бізнес as usual


Здається, перевага зараз цілком на боці Газпрому. Це стало можливим завдяки російській пропаганді та вчасно «придбаним» політикам і лобістам. Сьогодні серед європейців уже панує думка про економічну доцільність цього проекту. А головне — усунутий політичний підтекст, мовляв, це лише бізнес. У принципі, Європі байдуже, хто й де збудує новий газопровід. Своєю чергою, Росія не втрачає шансу скористатися такою позицією ЄС.

 

Читайте також: Волкер назвав "Північний потік-2" механізмом впливу на ЄС


«Північний потік-2» просувають європейські партнери Газпрому, активність яких сягає далеко за межі енергетичної сфери. Також проект устиг заручитися підтримкою низки доволі вагомих європейських експертів, які де тільки можна заявляють про його переваги й закликають зайвий раз не політизувати це питання. А всі спроби Польщі, США або України припинити цей проект називають перешкоджанням розвитку бізнесу. За словами президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, російська влада у своїй боротьбі проти Заходу використала його ж демократичну плюралістичну вразливість. Для цього за допомогою спеціального психологічного прийому ситуація довкола проекту була ніби розкладена по поличках. Відповідно «Північний потік-2» пропонують оцінювати виключно з економічної «полички», наполягаючи на тому, що інших немає. Додатково, на думку Гончара, експлуатується увага, яку зараз європейські країни приділяють екології. Так, завжди підкреслюється, що саме газ є найменш шкідливим джерелом енергії серед усіх викопних видів палива й саме тому має переважати в енергетичних системах ЄС. Водночас під удар потрапляє й альтернативна енергетика. У цьому випадку російський природний газ показується як єдине надійне джерело енергії, на відміну від мінливих сонця або вітру. Експерт зазначив, що інколи доходить до смішного, адже серйозні люди з академічними ступенями без жодних сумнівів розповідають про шкідливість використання біомаси, прирівнюючи її до вугілля.


Так чи інакше торік у середині грудня проект дістав перший дозвіл на розміщення газопроводу на території німецької федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія. Фактично йдеться про дозвіл на будівництво в шельфовій частині ФРН. А 31 січня 2018-го Гірничим управлінням схвалено розміщення Газпромом першої секції довжиною 55 км і приймального терміналу в прибережній зоні поблизу Лубміна.

 

Стурбованість і занепокоєння


Проти будівництва виступає Європейська комісія, але робить це в специфічній манері. Адже із самого початку не було зайнято єдиної принципової позиції щодо пов­ної неприпустимості будівництва «Північного потоку-2», оскільки проект не диверсифікує газопостачання, а, навпаки, створює залежність Європи від єдиного постачальника. Хоча нещодавно в Давосі єврокомісаром у справах енергетики Марошем Шефчовичем висловлено позицію щодо важливості збереження транзитного маршруту через Україну. Водночас Єврокомісія намагається ввести проект у правове поле, створюючи ілюзію контролю над ним. Йдеться про поширення дії європейського законодавства у сфері енергетики на морську акваторію. А це передбачало, що Газпром, залишаючись власником газопроводу, мав передати функції оператора іншій незалежній компанії. Утім, він категорично відкидає такий підхід, а російське лобі в Єврокомісії почало просувати думку що вона перевищує свої повноваження. Зараз дії європейських політиків радше скидаються на спроби зберегти обличчя, ніж реальний вплив на розвиток ситуації та єдине, що вони реально змогли змінити, — це термін введення в експлуатацію.

 

Читайте також: Меркель заявила, що будівництво "Північного потоку-2" не загрожує енергетичній безпеці Європи


Росія вимушена переглянути попередні плани вивести «Північний потік-2» на проектну потужність уже у 2019-му, відтермінувавши це на кілька років. Адже мова не лише про будівництво газопроводу на дні Балтійського моря, а ще й про його продовження на суші, що також вимагатиме відповідних погоджень із країнами. У Німеччині проти будівництва наземної частини газопроводу виступає партія «Зелені», хоча, на відміну від набагато шкідливіших нафтопроводів, у цьому разі в них небагато доводів. Тому, найімовірніше, РФ вдасться подолати цей опір. А що одним із найліпших адвокатів для російських проектів у ЄС є саме ФРН, то й поготів. Крім наявності давніх політичних та економічних зв’язків між двома державами така позиція пояснюється й тим, що німецька влада бачить себе в ролі головного посередника Газпрому в ЄС, тому готова заплющити очі на політичні проблеми та на порушення норм європейського газового союзу.


Німеччина хибно вважає, що Росія проявить цивілізованість і вестиме взаємовигідну торгівлю. Однак німецьким політикам бракує розуміння, що Кремль вкладає подвійне значення у свої енергетичні проекти. Для Москви це не лише бізнес, а й зброя політичного впливу. За словами Гончара, РФ веде приховану війну проти ЄС, зокрема через газопостачання та експорт корупції.


Іншим фактором для Німеччини є поведінка чинного керівництва США. Політика ізоляціонізму, яку сповідує Дональд Трамп, аж ніяк не сприяє розвитку трансатлантичних енергетичних проектів часів Обами. Саме тому американці розглядаються Берліном не як надійніші та передбачуваніші партнери, здатні замінити РФ, а радше як конкуренти на щільному європейському ринку. Своєю чергою, і для Адміністрації президента США партнерські проекти з Європою малоцікаві. А якщо згадати, що Дональд Трамп ще не дійшов до середини свого президентського терміну та партія Меркель перемогла на торішніх парламентських виборах і наступні будуть за чотири роки, то сподіватися на різке покращення в цьому напрямі не варто.

 

Читайте також: Моравєцький заявив, що будівництво "Північного потоку-2" призведе до великої російсько-української війни


Серйозно проти будівництва «Північного потоку-2» виступають Польща, Данія, Балтійські країни, частково Італія, Україна та США. Країни ЄС розглядають реалізацію проекту як загрозу енергетичній безпеці. Чітку позицію щодо нього має Литва: влада країни вважає, що він сприятиме поверненню Європи до тотальної залежності від російського газу. Важливою є реакція Данії. У листопаді 2017 року вона ухвалила закон, який забороняє проходження російського газопроводу «Північний потік-2» через її територіальні води. На думку керівництва Польщі, проект підриває безпеку й енергетичну стабільність Європи та дає Росії інструмент політичного тиску. Крім того, воно має побоювання, що газопровід Ямал — Європа, який проходить територією країни, може суттєво спорожніти, через що вона втратить транзитні кошти. Схожа мотивація і в України, потужності нашої газотранспортної системи (ГТС) стануть надлишковими. До того ж, говорячи про «Північний потік-2», який здебільшого поки що лишається на папері, не можна забувати про другу нитку «Турецького потоку», який активно будується в Чорному морі в обхід України. Росія скористалася пасивною позицією ЄС на свою користь і зараз намагається здобути  контроль над усіма маршрутами транспортування палива зі Сходу до Європи. «Монополія хороша, тільки якщо вона своя», — заявив колись Владімір Путін. Цей його вислів найкраще ілюструє плани РФ.
Як зазначив Михайло Гончар, певним чином скепсис щодо будівництва газопроводів демонструє європейська промисловість.

 

У ЄС сьогодні спостерігається деяке збільшення імпорту блакитного палива з РФ. Однак це спричинено не зростанням споживання, як хотілося б Газпрому, а зменшенням видобутку на території ЄС. А в найближчій перспективі використання газу зменшуватиметься, він поступається місцем альтернативній енергетиці, частка якої в ЄС невпинно збільшується. Наприклад, згідно з нещодавно оприлюдненим звітом, відома компанія Siemens планує зменшити, а пізніше взагалі припинити виробництво турбін для газової енергетики, адже аналітики вже вважають цей напрям безперспективним. Глобальний попит на такі турбіни впав із більше ніж 400 до 110. Тільки у 2017-му це призвело до скорочення понад 7 тис. працівників компанії. Замість великих потужних електростанцій світ дедалі більше потребує невеличких розумних «стільникових» мереж із самостійним генеруванням електроенергії. Тому тепер Siemens планує більше інвестувати в розробку та виробництво агрегатів для альтернативної енергетики.

 

Читайте також: США і Польща виступили проти "Північного потоку-2"


Певним чином відчувається й вплив технології скрап­леного природного газу (СПГ). Зазвичай через потребу скраплення, доставки та регазифікації таке паливо було дорожчим і менш конкурентоспроможним, порівнюючи з газом, отриманим через класичні газопроводи. Однак технології не стоять на місці, що зменшує собівартість виробництва СПГ. Наразі ціна газу такого типу наближена до ціни звичайного. Його стає дедалі більше на ринках, що врешті-решт впливає на ціноутворення. Це робить будівництво СПГ-терміналів економічно вигідним, і вони здатні боротися з проектами Газпрому.

 

Попри ігнорування ЄС української позиції щодо принципової заборони реалізації проекту «Північний потік-2», наша держава має активно пропонувати свою ГТС європейським сусідам. Уже зараз потрібно думати про план «Б»


Дієвим кроком із боку керівництва США стало б розширення санкцій на компанії-підрядники російського газового монополіста, що змогло б гарантовано зупинити будівництво «Північного потоку-2» через брак технологій. Однак наразі такого не відбулося, незважаючи на нещодавній закон, ухвалений 2 серпня 2017 року в Америці. Цілком можливо, що керівництво США прос­то вичікує зручний момент, коли РФ встигне витратити достатньо грошей, щоб завдати найболючішого удару.


Що стосується України, то її позиція найуразливіша. На жаль, ми практично не можемо впливати на процес реалізації проекту «Північний потік-2». Тому вже зараз потрібно думати про план «Б» на випадок успішного завершення, хоча й із запізненням на кілька років, будівництва нового російського газогону. За даними Наталії Бойко, наразі всі зусилля мають зосереджуватися на політичній площині, і фокус — на найбільших партнерах проекту (Німеччина, Австрія, Велика Британія, Франція) та на ЄС загалом. Наразі одним із варіантів є надання мандату Європейській комісії від держав — членів Євросоюзу на ведення переговорів безпосередньо з Росією. Для цього потрібно здобути кваліфіковану більшість, тобто дозвіл має дати 21 з 28 країн ЄС.

 

Розвивайся або помри


Попри ігнорування ЄС української позиції щодо принципової заборони реалізації цього проекту, нашій державі слід активно пропонувати свою ГТС європейським сусідам. Наприклад, уже зараз є попит із боку словацької компанії Unistream та італійської Snam, які зацікавлені в тому, щоб використовувати основний транзитний маршрут через Україну, взявши в управління частину нашої ГТС. Важливим є створення можливості транспортувати природний газ Трансбалканським трубопроводом у реверсному напрямку в межах реалізації ініціативи CESEC. Є й проекти, орієнтовані на внутрішній ринок України. Так, ПАТ «Укртрансгаз» було підготовлено 10-річний план розвитку української ГТС, відповідно до якого є сценарій «нульовий транзит». У разі його реалізації вітчизняна ГТС використовуватиметься для транс­портування природного газу споживачам України. Наразі станом на 12 лютого 2018 року цей план ще не затверджено НКРЕКП.


Також є проекти, пов’язані з використанням українських підземних сховищ газу (ПСГ). Потужності точок входу-виходу на західному кордоні України з країнами — членами ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) дають змогу налагодити транспортування природного газу між цими країнами. Крім того, саме в Західній Україні міститься більшість ПСГ (25 млрд із 30 млрд), тому європейські компанії можуть зберігати там природний газ із подальшим вивезенням до країн ЄС.

 

Читайте також: Будівництво «Північного потоку-2» зміцнить позиції Росії на українських територіях – глава МЗС Польщі


Щоб збільшити привабливість українських сховищ для західних компаній, слід зменшити тариф для точок входу-виходу з ГТС. На сьогодні в НКРЕКП були подані спеціальні тарифи для «коротких маршрутів», тобто для транспортування між конкретними точками з’єднання, зокрема, із можливістю зберігання природного газу в ПСГ України. Це дасть змогу забезпечити принаймні часткове завантаження ГТС України в разі припинення російського транзиту.


Для кращої реалізації таких проектів та ефективної протидії російському лобі, за словами Гончара, потрібна координація державної політики та зусиль усіх гравців ринку, зокрема й корпоративних. Як вважає експерт, за це має відповідати спеціальна уповноважена особа, однак досі такої посади не було створено.


Своєю чергою, Наталія Бойко зазначає, що українська сторона перебуває в безперервному діалозі з міжнародними партнерами. «Ми підкреслюємо загрозу цього проекту, інформуємо щодо майбутніх загроз і втрат, яких зазнає Україна від реалізації цього російського геополітичного проекту», — зауважила вона. Це робиться як під час двосторонніх зустрічей на високому рівні, так і під час участі у форумах, конференціях, самітах, на двосторонніх робочих групах з енергетики в межах міжурядових комісій. За її словами, українська влада постійно наголошує, що вона підтримуватиме лише ті регіональні ініціативи, які спрямовані на диверсифікацію та безпеку постачань енергетичних ресурсів до окремих країн і регіону загалом.


Одним із важливих моментів Бойко вважає інформування партнерів про те, що Україна завжди була та залишається надійним транзитером газу й надалі сумлінно виконуватиме цю функцію, гарантуючи безпеку постачань закордонним споживачам. Водночас вона підкреслює, що навіть у критичних ситуаціях ПАТ «Укртрансгаз», оператор ГТС, повною мірою виконувало взяті на себе зобов’язання перед європейськими партнерами. Україна обрала шлях повноцінної інтеграції газової інфраструктури в європейську систему транспортування газу (ENTSOG). Країна прагне впроваджувати принципи прозорості та недискримінації, покладені в основу європейського законодавства. І чекає на таку саму поведінку від партнерів.

Новини RedTram

Loading...