Політика 2015-10-22 14:08 Олексієнко Олесь
  ▪  

Вибори немісцевого значення

Які виклики для країни несуть місцеві вибори

У країнах сталої демократії місцеві вибори уже традиційно розглядаються як індикатор, який вказує на зміни електоральних настроїв і тенденцію до зміни правлячої партії (чи коаліції) в країні. Проте в Україні до останнього часу місцевим перегонам не відводилася така роль. До 2010 року вони відбувалися одночасно з парламентськими. А восени 2010 року режим Януковича, який уже розпочав процес узурпації влади на державному рівні, просто форматував місцеві ради під себе, апробуючи різноманітні технології спотворення волевиявлення. Проте цьогорічні місцеві вибори аж ніяк не місцевого масштабу й мають вигляд малоприхованої репетиції загальнодержавних, які можуть наблизити і значною мірою спроектувати їхні результати.

Те, що більшість партій апелюють насамперед до загальнонаціональної проблематики, властивої парламентським чи президентським, але аж ніяк не місцевим перегонам, помітили уже не лише оглядачі та експерти, а й глава уряду, який присвятив цьому одне з останніх телезвернень. Основні теми — підходи до врегулювання конфлікту на Донбасі, боротьба з корупцією, зниження тарифів та підвищення заробітних плат й інших соціальних виплат, зниження тарифів на газ, перехід до професійної найманої армії та відмова від мобілізації — однозначно не можуть бути вирішені в місцевих органах влади.
Проте очевидний запит суспільства на вирішення означених проблем в умовах неможливості зробити це на низовому чи регіональному рівні лише посилить аргументацію переможців місцевих перегонів щодо необхідності якнайшвидшого проведення уже парламентських, а можливо, й президентських. Тому, як і прогнозував ще навесні Тиждень (див. «Небезпечна весна», № 16/2015), місцеві вибори, найімовірніше, стануть каталізатором, а їх результат необхідним мотиватором для більшості акторів докласти активних зусиль для ініціювання позачергових виборів у загальнонаціональному масштабі.

Влада

Центральна влада в Україні уособлена двома політичними силами: БПП «Солідарність» та «Народним фронтом». Не лише тому, що саме лідери та висуванці цих політичних сил посідають найвищі посади в державі (президент, голови уряду та парламенту, усіх силових структур та майже усіх міністерств, відомств та місцевих державних адміністрацій на всіх рівнях). Але й тому, що їхні досі формальні партнери по урядовій коаліції від початку її діяльності займали фактично опозиційну нішу, критикуючи політику як уряду, так і президента, і при цьому мало долучаючись до роботи у виконавчій владі.

Читайте також: Фейкові, брате, часи настали

Наближення дострокових виборів пришвидшило формалізацію цього стану. Радикальна партія Ляшка вийшла з коаліції та перейшла у відкритий конфлікт із владою. Серію ультиматумів із нереальними вимогами для своєї подальшої участі в коаліції висунули «Батьківщина» та «Самопоміч». Ймовірно, що ці дві політсили лише очікують тестування рівня реальної підтримки за результатами дострокових парламентських виборів і в разі успіху відреагують на невиконання їхніх ультимативних вимог — формальним розривом із коаліцією та стартом виборчої кампанії уже до парламенту. Врешті, звинувачення в несправедливості та фальсифікаціях, змові з екс-регіоналами, як це уже помітно довкола ситуації в Маріуполі й пікетуванні ЦВК, цілком здатні стати гарним приводом для демонстративного розриву з владою.

Місцеві вибори стануть каталізатором, а їх результат мотиватором для більшості акторів докласти активних зусиль для ініціювання дострокових виборів до парламенту

12 жовтня глава фракції «Опозиційного блоку» Юрій Бойко уже зробив заяву, що «цей парламент приречений на розпуск, а ця коаліція скоро розвалиться». Втім, із формально-правових підстав вихід «Самопомочі» й «Батьківщини» з коаліції не буде означати необхідності проводити дострокові вибори. У владного альянсу досить можливостей, аби регенерувати більшість. Наразі в БПП та НФ (разом із спікером та віце-спікером) лише 226 голосів у парламенті. Є ще й потенційний резерв у вигляді депутатської групи «Воля народу» та половини нинішніх позафракційних. Врешті ніщо не заважає залучити за потреби до лав БПП і НФ тих депутатів РПЛ, «Самопомочі» й, можливо, «Батьківщини», які не погодяться з переходом своїх політсил до опозиції. Неприйнятне ще рік тому з іміджевих мотивів залучення до коаліції екс-регіоналів із «Волі народу» зараз, коли карта звинувачень влади у співпраці з екс-регіоналами повністю розіграна на місцевих виборах, стає цілком прийнятним для неї варіантом, аби уникнути небажаних дострокових виборів.

Усе це збільшує ресурс коаліції до 260–270 голосів, чого цілком досить, щоб компенсувати навіть недисциплінованість частини депутатів від БПП і НФ, або їх демарш у відповідь на коаліцію з «Волею народу». Причому більшість цих людей, а особливо фракції НФ, будуть зацікавлені зробити все для збереження парламенту нинішнього скликання якомога довше, аж до чергових виборів 2019 року, адже шансів переобратися в нинішніх умовах вони не матимуть через втрату рейтингу.

Більше того, в Україні уже є досвід функціонування більшості навіть у складі фракцій, які сукупно мали лише 228 голосів — НУНС та БЮТ у 2007-2008-му, потім посилених за рахунок аналогічної за чисельністю до нинішньої «Волі народу» фракції Блоку Володимира Литвина (грудень 200-го). Та коаліція зі змінами й переформатуваннями, а також ситуативними синхронними голосуваннями з позакоаліційною КПУ проіснувала до березня 2010 року. Причому перебуваючи з кінця 2008 року у конфронтації із тодішнім президентом Ющенком. Порівняно з нею потенційна коаліція у складі БПП — НФ та «Волі народу» за підтримки кількох десятків позафракційних, президента та усієї виконавчої вертикалі, потенційно більш стійка й дієздатна.

Однак з політико-правового погляду цілком можливе збереження діючого складу парламенту й основних акціонерів уряду загрожує ще більше позбавити владу підтримки в суспільстві. За останні півроку рівень підтримки ідеї розпуску парламенту й призначення нових виборів Верховної Ради зріс до 47% і значно переважає частку тих, хто виступає проти. Іншими словами, зберігши в цих умовах легальність, влада ризикуватиме втратою легітимності. А в українських реаліях, як відомо, неможливість змінити владу шляхом виборів завжди провокувала альтернативний
механізм у вигляді Майдану.

Опоненти

Тим часом прагнення до зміни влади зростає в найрізноманітніших зацікавлених сторін. Однак основу для таких претензій формує той факт, що уже зараз, за даними соцопитувань, понад дві третини громадян вважають, що ситуація в країні розвивається в неправильному напрямку, а влада до них не дослухається.

В основі цього невдоволення явно несправедливий підхід влади до вирішення фінансових проблем держави. Скорочення бюджетного дефіциту відбувається на тлі підготовки до зниження з наступного року податкового тиску на бізнес, що в Мінфіні бачать лише за рахунок подальшого скорочення соціальних видатків (на 60 млрд грн) або розширення тиску на самозайнятих. Це відбувається на тлі уже майже дворічної бездіяльності в питанні належного оподаткування й перекриття офшорних схем виведення прибутків для олігархів та великого бізнесу, припинення масштабного розкрадання коштів під час держзакупівель.

Читайте також: Реванш чи оновлення

Падіння рівня життя більшості громадян дійсно безпрецедентно значне за такий короткий відрізок часу. Зафіксовані Держстатом у вересні 2015 року 51,9% зростання споживчих цін до відповідного місяця 2014-го та 78,5% до того ж місяця 2013 року — це лише верхівка айсберга через особливості методології та споживчого кошика, які використовує статистичне відомство. Натомість індексація заробітних плат та пенсій більшості громадян за той же період була в рази меншою. Наступного року з огляду на прогнозовану інфляцію ще принаймні в 25-30% і значно нижчі темпи запланованої індексації доходів розрив між цінами та доходами продовжить посилюватися на тлі скорочень бюджетних видатків.

Причому основний удар приймає та частина громадян, середні доходи яких вищі у півтора-два рази за давно не адекватні реаліям мінімальну заробітну плату (1378 грн) та пенсію (1074 грн). Вони активно позбавляються пільг і приречені на стрімке погіршення рівня життя без належної державної підтримки навіть тоді, коли отримують доходи нижчі так званого фактичного прожиткового мінімуму. Наприклад у вересні цей офіційний показник, що регулярно визначається Мінсоцполітики, становив 2686 грн для працездатних, 2925 грн для дітей віком від 6 років та 2100 грн для пенсіонерів).

Окрім того наразі влада намагається балансувати між протилежними таборами (радикальним та реакційно-консервативним) за принципами або «і вашим, і нашим», або «ні вашим, ні нашим». Однак, як показує досвід новітньої української історії, такий підхід не спрацьовує в умовах максимально поляризованого українського суспільства та «незавершеної революції». У критичний момент такий політичний шпагат загрожує оголити усю свою нестійкість і виявити, що владі фактично ні на кого опертися. Понад те, цілком ймовірним є сценарій неформалізованого, але синхронізованого виступу проти неї обох таборів. Спроби такого балансування команди Ющенка уже зіграли фатальну роль і в його політичній долі.

Антипрезидентська коаліція буде неспроможною перебрати на себе управління країною, але цілком здатною спровокувати політичну кризу із виходом на дострокові вибори президента

Опираючись на результати місцевих виборів, які з високою ймовірністю зафіксують втрату владою підтримки більшості виборців, і зростаюче невдоволення суспільства станом справ у країні, усі політичні сили, за винятком БПП та НФ, розпочнуть розгойдування ситуації з метою змусити владний альянс до проведення явно невигідних йому дострокових парламентських виборів. У зв’язку з цим варто звернути увагу, що уже зараз переконлива більшість громадян, 53% опитаних під час останнього дослідження соціологічної служби «Рейтинг», вважають, що краще в разi значного погiршення умов життя вийти на вулицю з протестом, і лише 28% — що краще терпiти матерiальнi труднощi заради збереження в країнi порядку. Ці показники для влади навіть гірші, аніж були на початку Революції гідності — у грудні 2013 року (відповідно 50% і 29%).

І в цьому випадку важливу роль зіграє ймовірний перехід до опозиційних сил більшості місцевих рад у різних частинах країни. Ті можуть влаштувати парад вимог щодо змін державної політики в соціально-економічній сфері, а відмову використовувати для вимог переобрання уже не відповідного настроям суспільства парламенту.

Так, дані останнього опитування соціологічної групи «Рейтинг» свідчать, що на Заході серед тих, хто має намір взяти участь у виборах, БПП має підтримку лише 19,5% виборців, а прохідні там «Батьківщина», «Самопоміч», «Свобода», РП Ляшка та ГП Гриценка — сукупно 58,6%. Спустившись на місцевий рівень, помітимо, що в низці громад ситуація ще менш оптимістична для центральної влади. Місцеве опитування тієї ж групи «Рейтинг» у Тернополі засвідчило, що серед тих, хто має намір взяти участь у виборах до міської ради, 20,7% проголосували б за «Свободу», 16,6% — за «Самопоміч», 6,8% — за ГП Гриценка, 5,6% — за «Батьківщину», 4,5% — за Радикальну партію, 3,0% — за УКРОП. Натомість лише 10,4% — за БПП «Солідарність», і ще 2,8% — за «Народний контроль». Тобто БПП ризикує опинитися в місті в явній меншості.

У Центрі (до якої «Рейтинг» відносить Хмельниччину, Вінничину, Черкащину, Кіровоградщину та Полтавщину) «Солідарність» має підтримку 15,1%. Натомість більшість серед 76,7% виборців, які визначилися, має намір проголосувати за потенційно опозиційні до центральної влади «Батьківщину», «Самопоміч», ГП Гриценка та РП Ляшка, «Свободу». Їх сукупний результат (36% серед тих, які мають намір взяти участь у виборах) може суттєво зрости за рахунок прихильників «Правого сектора», який не бере участі у виборах, однак має підтримку 5,8%. На Півночі (Житомирщина, Київщина з Києвом, Чернігвщина та Сумщина) — відповідно 19,5% у БПП та по 23% у «Батьківщини» та «Самопомочі». За 26,4%, які досі не визначилися, та 31,1% — прихильників інших партій, які мають шанси лише в окремих місцевих радах.

Читайте також: В очікуванні реваншу

На Півдні «Солідарність» підтримуть лише 15,1% тих, хто має намір взяти участь у виборах, прохідні тут «Батьківщина» та РПЛ — 20,5%, ОБ, «Відродження» та «Наш край» — 23,3%. Як бачимо, сформувати стійкі більшості БПП і тут може виявитися дуже непросто. За даними КМІС, ось який вигляд мали електоральні симпатії в Миколаєві: 28,1% проголосували б за «Опозиційний блок», 8,1% — за КПУ, 7,9% — «Відродження». Тобто сукупно 44,1%. І лише 14,2% — за БПП «Солідарність», 11,2% — за «Самопоміч»», 7,1% — за «Батьківщину», 5,1% — за РПЛ, 4,9% — за «Правий сектор». А це означає, що ОБ, КПУ та «Відродження» можуть створити в місті більшість.

На Сході ж упевнену перевагу мають сформовані з екс-регіоналів ОБ (22,5%) та «Відродження» (6,3%). При тому що в «Солідарності» лише 11,3%, а у «Батьківщини», «Самопомочі» й УКРОПа — сукупно 18,8%. Якщо опуститися на більш низький рівень, то, за даними дослідження Всеукраїнської асоціації політичних наук, 10-11 жовтня в Дніпропетовську 24,3% виборців мають намір проголосувати за ОБ, 16,5% — за УКРОП, 13,3% — за БПП «Солідарність». На Харківщині екс-регіонали з «Відродження», а на Запоріжжі з ОБ здатні створити панівні альянси задля педалювання перевиборів на центральному рівні.
У підконтрольній Україні частині Донбасу це ще більш очевидно: в ОБ підтримка 27,1% тих, хто має намір взяти участь у виборах, «Наш край» та «Сильна Україна» мають по 7,1%, а в потенційно прохідної до низки рад КПУ (яка через законодавчу заборону йде під вивіскою «Нової держави») — 4,3% в середньому по регіону. Натомість у «Солідарності» лише 11,4%, «Самопомочі» і «Батьківщини» — сукупно ще 10%. За даними жовтневого дослідження Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» в підконтрольній Україні частині Донецької області серед тих, хто визначився, переважають ОБ та «Наш край» із результатом понад 50% голосів.

Поряд із потенційно низьким результатом нової конфігурації влади (БПП — НФ) на місцевих виборах (до 20-25%) це може поставити під сумнів легітимність і право такої коаліції, уряду та президента керувати країною. А відтак і з різних сторін педалювати дострокові вибори щонайменше до парламенту, а можливо, і президента.

Ймовірність перезапуску

Нині модулювання результатів дострокових виборів на основі нинішніх рейтингів політсил дає високу ймовірність формування в разі дострокових виборів до парламенту антипрезидентської більшості. Так, серед прохідних партій «Батьківщина», «Самопоміч» та РП Ляшка мають підтримку 26%, що ледь менше, аніж в інших прохідних сил разом узятих (БПП та ОБ — 27,9%). Але наступні чотири політсили, що перебувають на межі прохідного бар’єру («Свобода», ГП Гриценка, УКРОП та ПС), у разі потрапляння до парламенту з більшою імовірністю ввійдуть до антипрезидентської, аніж пропрезидентської коаліції. Особливо покладатися на мажоритарну складову й адмінресурс політсилі президента теж навряд чи доводиться, адже перед загрозою адмінресурсу високою є ймовірність висунення у централь­но-західних округах узгоджених за зразком 2012 року кандидатів від радикальної опозиції («Батьківщина», «Самопоміч», РПЛ, «Свобода», УКРОП та ін.) та в південно-східних — екс-регіоналів та людей Коломойського.
Така коаліція буде цілковито безперспективною з погляду здатності перебрати на себе управління країною. Адже без санкції президента не зможе ухвалити жодного закону (подолання вето потребує 301 голосу, якої у неї не буде) і робити більшість призначень. Однак її постання здатне каталізувати й поглибити політичну кризу зразка протистояння Ющенка — Тимошенко 2009 року, а відтак створити ґрунт для дострокових президентських виборів.

Читайте також: На шляху до національної держави

Наразі, за даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», підтримують ідею дострокових виборів президента 43%. Петро Порошенко має значний відрив від інших потенційних кандидатів у президенти: 21% серед тих, хто має намір узяти участь у голосуванні, проти 12,7% — у Тимошенко, 10,2% — у Бойка та 7,4% — у Садового. Проте шансів знову виграти їх у першому турі в нього більше немає, а в другому голосування традиційно проходить не «за», а «проти».

Уже нині за модуляції під час опитування соціологічної групи «Рейтинг» другого туру в парі Порошенко — Садовий голоси розподіляються у пропорції 39% проти 34%, Порошенко — Тимошенко — 42% проти 31%. Проте більшість із 27% електорату в перших двох парах, який має намір взяти участь у виборах, однак наразі не визначився, без суттєвого поліпшення справ у країні до виборів найімовірніше дістанеться саме опозиційному кандидату. Про це свідчать тенденції останнього року, протягом якого рейтинг Порошенка просідав, а Тимошенко й Садового, навпаки, зростав.

Вищеозначені протестні настрої можуть трансформуватися в результат опозиційного кандидата, якщо опонентом не буде якась одіозна особа на кшталт Юрія Бойка. Наразі опитування «Рейтингу» дає впевнену перемогу діючому президенту в парі з ним — 54% проти 21%. Хотілося б сподіватися, що така логіка не стане мотиватором для АП використати Бойка для спарингу, аналогічному Кучми з Симоненком 1999 року, адже результат може більше нагадати 2010-й.

Таким чином, місцеві перегони не знизять, а з високою ймовірністю, навпаки, прокладуть шлях до нового, значно сильнішого загострення суспільно-політичного протистояння, результатом якого можуть стати дострокові парламентські вибори або глибока політична криза, і дестабілізації з вимогами їх проведення. Однак вони, своєю чергою, будуть не здатні кардинально змінити конфігурацію влади, більше того: вони загрожують повернути країну до протистояння президента та парламентської антипрезидентської коаліції на чолі з прем’єром за зразком 2009 року. Єдиним виходом може виявитися повне перезавантаження влади за зразком 1994 року, яке через свою доленосність може супроводжуватися екстремальними сценаріями.