Політика 2016-11-11 15:24 Малко Роман

Саакашвілі на роздоріжжі

Очевидно, у Петра на Міхо були якісь свої плани. Хто ж не знає, що Петро Олексійович чужих до себе не підпускає навіть на відстань плювка, не кажучи вже про те, щоб записувати в соратники. Куми, друзі, однокурсники, підопічні, навіть підлабузники так, але чужі…

Що планував Петро Олексійович зробити з екс-президентом Грузії, тепер уже й неважливо. Кажуть, хотів використати як таран, щоб понищити всіх своїх конкурентів. Цілком можливо, але це лише тактичні цілі, яких вдалося досягти частково. А глобальним планам втілитися не судилося. У якийсь момент жирна чорна кішка пробігла поміж двома реформаторами-однокурсниками й поставила на дружбі жирну крапку. Можливо, цією кішкою виявився хтось із найближчого оточення гаранта, можливо, і сам гарант, але не виключено, що й сам Саакашвілі.

В оточенні Порошенка шепочуться, начебто Петро Олексійович страх як не любить публічних скандалів і звинувачень. Він, мовляв, навіть під час виборів зажадав від членів своєї команди не виносити на поверхню жодного сміття, не застосовувати чорного піару й не поливати конкурентів лайном. Принаймні цього правила він сам дотримує майже завжди, «с…ка православная» не рахується — вирвалося. Міхеїл Ніколозович, знаючи таку особливість лідера нації, на диво, довго тримався і не переходив умовної межі, навіть зважаючи на свій гарячий кавказький темперамент. Відмовити собі в задоволенні критикувати кого вважає за потрібне, звісно, не міг, але найголовнішого намагався оминати. Втім, усе має межу. Судячи з прощального слова очільника Одеської ОДА, у якому він безпосередньо звинуватив Порошенка в недотриманні обіцянок та наплювацькому ставленні до українців, кришуванні його командою корупціонерів і рубанні під корінь усього молодого та прогресивного, Міхо таки не витримав. І причина якраз не в бажанні зробити блискучу політичну кар’єру в Україні, як твердять злі язики. Надто спрощено. Якби йшлося лише про це, починати варто було б раніше, не занурюючись у рутину. І Саакашвілі як досвідчений політик чудово це знає. Тим паче йти йому сьогодні особливо нікуди. Ті політичні проекти, які йому приписують, існують радше в уяві й віртуальному просторі, ніж насправді.

Читайте також: Саакашвілі заявив про створення нової політичної партії

За всієї своєї імпульсивності, скандальності та любові до піару Саакашвілі був одним із небагатьох у владі, хто, не поступаючись принципами, дозволяв собі цю владу критикувати, вказуючи на її вади, але паралельно зберігав вірність домовленостям і навіть іноді захищав те, що не варто. Іноді перегинав палицю, часом видавався смішним, але ігнорувати його заяви, як це заведено в Україні, було важко. Нині багато хто зайнятий підрахунком, скільки обіцянок вдалося йому виконати й скільки розпочатих справ довершити. Хтось іронізує, що поганому танцівникові ноги заважають. Але насправді цинізм ситуації полягає лише в тому, що досвід Саакашвілі вкотре демонструє: перемогти систему, яку так ревно «реформує», оберігаючи й реінкарнуючи, нинішня влада, можна лише застосовуючи непопулярні та негуманні методи. Будь-які донкіхоти, хоч би в яких обладунках були і з яким завзяттям чи досвідом приходили, бачитимуться на загальному тлі лише романтичними ідіотами, що борються з вітряками. Стиль роботи президентської команди — і нашим, і вашим, а найперше собі — за визначенням унеможливлює реальні зміни в країні, про які так люблять говорити у верхах. І Міхо тут, власне, ні до чого. Він лише один із тих, можливо, з найбільшою кількістю повноважень, кому не вдалося нічого вдіяти проти системи. Називаймо це змовою еліт, старої і нової, чи реваншем олігархів, суть незмінна.

Відставка Саакашвілі не виявилась аж такою несподіваною. Звісно, передбачити її саме нині ніхто не міг, але, подейкують, лідер фракції БПП ще рік тому попереджав Петра Олексійовича, що нічого доброго від Саакашвілі чекати не варто. Він не командний гравець, принаймні не президентської команди, і коли трапиться нагода піти на вільні політичні хліби, зробить це з превеликим задоволенням. Але коли це сталося, в АП й решті БПП не зітхнули з полегшенням і не побігли відкривати коньяк. На це є свої причини. Тепер там отримали справді небезпечного конкурента, здатного не лише зіпсувати настрій, а й дуже нашкодити. Наприклад, привідкрити завісу над справжніми взаємними почуттями лідерів коаліції та розповісти інтимні фінансові подробиці з життя еліт. Перші одкровення вже пішли, далі обов’язково буде. А тому недолугі пояснення таємничих джерел на Банковій про те, що відставка готувалася ще влітку, але Саакашвілі, мовляв, пообіцяв президентові виконати низку вимог, а тепер, коли не зробив цього, просто зіграв на випередження і взагалі він трохи не тойво, варто читати поміж рядків. Дискредитація конкурента на випередження — найкращий захист, але Саакашвілі не з тих, хто злякається, якраз цього йому, здається, й треба. І прозорий натяк на те, що Петро, як і Міхо, — хлопці в Україні заїжджі, чудово це підтверджує.

Читайте також: Порошенко підписав указ про звільнення Саакашвілі

Поки що плани Саакашвілі не дуже зрозумілі. Можливо, він і сам ще не визначився, яким буде його штурм української політики. Багато залежатиме від того, хто стане його командою, а хто союзниками. Недругів у Міхо більше, ніж друзів. Від того, чи зуміє Саакашвілі відділити зерно від полови, визначити правильні меседжі й не опуститися до скандалізму, як часто траплялося раніше, залежатиме ой як багато. Скажімо, чи не заповнить його антикорупційна боротьба ще одну з ніш українського популізму.

Наразі карти сплутані як ніколи. Власне, єдине, що з певністю можна стверджувати, зазираючи в найближче майбутнє країни, що життя не буде скучним і передбачає чимало цікавого, багато несподіванок. Україна як не крути вступає в нову, слизьку фазу своєї історії, і причина не лише в Саакашвілі. Вона навіть не в перемозі непередбачуваного Трампа. Доларом менше, доларом більше, у нас своїх доларів під матрацами сила-силенна. Поява партії грузинських реформаторів теж не панацея і не трагедія. Вона може спокійно продовжитися народженням партії польських реформаторів, яким не вдалося реформувати Укрзалізницю чи Укравтодор, а потім канадських та британських, яким не пішла реформа української армії, чи навіть американських, яким доведеться втікати з батьківщини й просити притулку в Україні. Справжнє життя в цій країні почнеться тоді, коли свій голос нарешті скажуть самі українці, втомившись, як і Міхо, від постійної тотальної брехні та зневаги. І дуже хотілося б вірити, що колись вони до цього дозріють. А до того насолоджуватимемося перформансом із рибою, яка гниє з голови, та іншими улюбленими героями.

Новини RedTram

Loading...