Політика 2017-10-17 11:08 Олексієнко Олесь

Краще пізно, ніж ніколи. На кого робити ставку Порошенкові

За яких обставин у Порошенка може з’явитися шанс переобратися на другий термін

Що далі від «екватора», символічної середини визначеного Конституцією терміну повноважень, то більше хвилювало будь-кого з українських президентів питання про те, як зберегти й особливо продовжити свою владу після чергових виборів. Водночас більшість із них докладала явно недостатньо зусиль, щоб завчасно закладати для цього підґрунтя відразу після обіймання посади. Натомість їхню увагу зазвичай поглинала концентрація повноважень, тоді як політична перспектива цілком ставала залежною від технологічних кроків ближче до виборів і, звісно ж, використання адмінресурсу.

І чинний гарант теж не став винятком. Попри те що прийшов до влади на зламі, який країна переживала після Революції гідності, і на додачу отримав у перший же рік правління власну більшість у парламенті. А отже, мав шанс здійснити докорінні перетворення в країні коли не для суспільства, то бодай із мотивів своїх же довгострокових інтересів. 

Адже будь-яка влада потребує належної опори в су­спільстві, яку можна сформувати, зокрема, через цілеспрямоване переформатування його соціальної структури. Таке, яке мало б привести до постання численного прошарку людей, що завдячували б своїм становищем й остерігалися втратити його, а тому й пов’язували б своє майбутнє зі збереженням при владі та продовженням політичного курсу відповідного керівництва держави. 

Це зазвичай відбувалося в часи історичних зламів і революційних трансформацій у більшості країн світу, де зміни ставали незворотними чи принаймні довгостроковими. Нова влада спиралася на нові соціальні прошарки, які пов’язували з нею свої перспективи й благополуччя. 

Читайте також: Як Петру Порошенку програти вибори

Однак відповідь на питання, чи скористався цією можливістю чинний український президент, буде заперечною. Звичайно, у країні є певні кола, які зацікавлені в збережені нинішньої влади, однак їх важко розглядати як достатню за кількістю та впливову соціальну опору, щоб забезпечити перспективу пролонгації перебування у владній верхівці. 

Реальної соціальної опори своєму режиму Петро Порошенко за понад три роки перебування при владі так і не створив. У червні 2014-го, відразу після його обрання президентом, Тиждень у публікації «Важка булава» (див. Тиждень, № 25/2014) застерігав, що коли маловідома широкому загалу форма, у яку кожен вкладав власні, переважно завищені, очікування, стане наповнюватися змістом, то це швидко розмиє потужну електоральну базу, яка забезпечила його обрання вже в першому турі. А спроби консервування олігархічної системи, до роботи в умовах якої цілком звик за попередні десятиліття сам Порошенко, матимуть негативний вплив як на перспективи розвитку країни, так і самого глави держави. 

Активна частина суспільства, яка зацікавлена в подальших реформах, залишається єдиною опорою, що за певних умов здатна уможливити переобрання чинного президента

Петро Порошенко мав би докласти зусиль для цілеспрямованого формування нової соціальної опори для постреволюційної влади, натомість зробив ставку на пошук опори в традиційних провладних колах, як-от чиновництво, силові структури, вимушено лояльні до будь-якої влади бізнесу. Такий вибір був простішим, однак очевидно, що безперспективним. Названі середовища справді традиційно провладні за своєю природою, і на них, на перший погляд, легше опиратися. Однак, по-перше, вони ніколи не зорієнтовані на ту чи іншу людину або політсилу при владі, а на владу як таку. А по-друге, їх підтримки явно замало, щоб мати шанс утриматися на наступний термін. 
Так само й орієнтація на такі традиційні методи в проходженні до влади на наступний термін, як-от адміністративний ресурс чи здобуття дешевого авторитету через підкуп виборців соціальними подачками, у нинішніх умовах також безперспективний шлях. Суспільні верстви, що на них орієнтуються, прагнуть значно більшого й підуть за ще затятішими популістами. Тут влада апріорі не здатна витримати конкуренцію з опозицією, якій не потрібно ні за що відповідати, у змаганні в популізмі. Тож усі ці останні політично вмотивовані підвищення соціальних виплат здатні лише розпалити апетити та навіть сприятимуть популістам.

У своїй передвиборчій програмі Порошенко демонстративно дистанціювався від соціал-популізму, зазначаючи, що «всі політичні програми, які ви досі читали, були про манну небесну, але вона так і не випала», і запевняв, що «витрачатимемо гроші, щойно ми їх отримаємо, збудувавши нову економіку» (див. «На друге коло», Тиждень, № 20/2014). 

Потрібно було йти далі й від початку каденції орієнтуватися на створення в країні умов для якнайповнішої реалізації активності та відповідальності за власне життя з боку більшої кількості українських громадян, а тому й створювати умови для цього динамічного економічного зростання. А надто що на час президентських виборів дані соціологічних досліджень свідчили: цього очікували й були готові терпіти труднощі «перехідного періоду». Зок­рема, на час виборів глави держави у 2014 році 71% прихильників чинного президента тією чи тією мірою був згоден «жити з певними труднощами сьогодні, якщо це привело б до покращення їхнього життя в майбутньому» (див. «Народження нової політичної реальності», Тиждень, № 21/2014). 

Чиатйте також: Закон про реінтеграцію. Марш по граблях

Важливо було використати той час для повноцінного запуску інструментів, які забезпечили б динамічний процес формування серед українців дрібної та середньої буржуазії з притаманною їй ринковою психологією й наявністю сімейних бізнесових активів. Структура зайнятості й економіки в країні, великі запаси коштів «під матрацом» у значної частини людей створювали дуже сприятливі умови для реалізації підприємницької ініціативи знизу, для цього потрібні були умови й гарантії. 

Глибина прірви, у якій опинилася Україна, створює всі умови для того, щоб за державної політики максимального сприяння підприємницькій активності, підтримки українських виробників на зовнішніх ринках і захисту конкуренції на внутрішньому перейти до динамічного збільшення «загального пирога», а не безперспективних за його нинішніх мізерних обсягів спроб перерозподілів. 

Для цього важливо забезпечити рівність та конкурентність для всіх учасників економічного життя, покласти край паразитуванню на ослабленій українській економіці окремих монополістів-паразитів, джерелом прибутків яких залишається не продуктивна підприємницька активність, а лобізм у владі. 

Не менш важливо забезпечити й справедливий розподіл податкового тягаря, який повинні сплачувати всі, а не лише ті, хто не може пролобіювати собі на політичному рівні фактичну, а часто навіть і формально-юридичну індульгенцію. Водночас такий тягар має зменшуватися до розумних обсягів. Проте ще важливіше позбавити підприємництво від корупційного податку, який зазвичай перевищує офіційне податкове навантаження. 
Для цього відразу після обрання президент мав виступити каталізатором і координатором державної політики, спрямованої на пробудження економічної активності якомога ширших верств населення, її підтримки та захисту від стороннього втручання. 

Важливо було провести глибинну трансформацію силових і контролюючих органів, яка перетворила б їх з інструмента визиску й залякування підприємців на інструмент гарантування законності та безпеки, які є важливою передумовою повноцінного розвитку конкурентного малого та середнього бізнесу. 

Потрібно було провести не косметичну, а докорінну реформу з оновленням суддівського корпусу, щоб забезпечити впевненість у недоторканності приватної власності, захищеності розпочатої справи від рейдерства, виконання всіма учасниками економічної діяльності своїх зобов’язань. 

Чиатйте також: Ремонт парламентаризму

За три роки реальних кроків у цьому напрямку так і не було. Однак такий шлях залишається безальтернативним не лише для успішного розвитку країни, а й для збереження політичної перспективи чинного глави держави. Чи вистачить часу в Порошенка зробити необхідні кроки за два роки до того, як йому йти на чергові вибори? 

З одного боку, у нього залишається третина часу, який він мав. З іншого — імовірно, йому все ще є коли запропонувати суспільству програму потрібних змін і принаймні встигнути довести справами рішучість у її виконанні. Однак для цього доведеться не словом, а діями показати, що бодай під тиском наближення виборів він готовий робити те, чим мав би займатися вже четвертий рік. Перестати орієнтуватися на старі, націлені на отримання корупційного доходу, мародерські щодо реального підприємницького прошарку сили в бюрократичному апараті та силових структурах, провести необхідне очищення лав відповідних державних органів і підпорядкувати їх роботу захисту конкурентного підприємництва. 
Навіть коли все це й не принесе повноцінного ефекту через обмеженість у часі до виборів 2019 року, рішучість і послідовність влади в цій справі (якщо вона їх, звісно, матиме) можуть виявитися достатнім аргументом для підтримки економічно активною частиною суспільства. Тією, яка залишається єдиною, на кого за певних обставин міг би спертися чинний президент під час наступних виборів. 

А потенційно вона більшає щороку. Зокрема, за даними опитування Інституту соціології НАНУ, проведеного в липні 2017 року, видно, що частка тих, хто готовий терпіти погіршення рівня життя заради здійснення реформ, зросла до 39% порівняно з 33% у 2016‑му, тоді як тих, хто не готовий терпіти заради потенційних змін на краще, зменшилася з 60% у 2016 році до 50% у 2017‑му.

Якщо активну патріотичну частину суспільства вдасться переконати бодай у тому, що теперішня влада нарешті визначила правильний курс і рухається ним, то це може виявитися значно привабливішим для неї, ніж тріумф популістів, потенційний прихід до влади яких загрожує малопрогнозованими, але точно негативними наслідками. 

Новини RedTram

Loading...