Політика 2018-09-20 10:11 Дорошенко Юрій

Поставтокефалія

Як розвиватимуться події після надання томосу Українській православній церкві

Питання томосу про автокефалію православній церкві в Україні вже стало національною ідею для українців. Нарівні з проведенням у нас Євробачення, Євро-2012, отриманням безвізу, членства в Євросоюзі та НАТО тощо. Це, по суті, чергова українська амбіція на шляху до європейського цивілізованого майбутнього. Можливо, найбільш історична та націєтворча з-поміж усіх згаданих.  


Ще кілька років тому мало хто міг подумати, що ми наблизимося впритул до визнання вселенським православ’ям нашої церковної самостійності. У це, звісно, вірили як у неминучість, але були певні, що трапиться воно не в найближчому майбутньому. Мрія була захмарною та романтичною. Будьмо справедливими: найбільшим оптимістом тут завжди бачився глава УПЦ КП Філарет. Він ще як керівник єдиної УПЦ (у єдності з Московським патріархатом) 1992 року скликав у Києво-Печерській лаврі собор, на якому домігся прийняття клопотання до Московського Патріарха надати українцям автокефалію, а далі працював над реалізацію цієї високої ідеї. Тоді Москва відмахнулася від соборного прохання українських православних, а владику Філарета відправили за штат, а потім ще й виголосили анафему.  
Важливо, що під тим проханням про автокефалію стоїть і підпис теперішнього предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія (Березовського). Незручний для нього автограф. Нині він позиціонує себе палким противником автокефалії та любителем благодаті з московської смаківниці. Але з пісні слів не викинеш… Тому не так давно на офіційному сайті Вселенської патріархії з’явилися скан-копії прохання про автокефалію від 1992 року — країна має знати своїх героїв! Фанаріоти демонструють, що знають усе і давно та ґрунтовно заглиблені в українську проблематику.
 
Константинополь ходить екзархами


Не так давно в Москві очунялися та здійняли неймовірний лемент із приводу української автокефалії. Тривалий час вони не могли повірити, що Вселенський патріархат наважиться піти всупереч фінансово заможній РПЦ. Не могли змиритися з думкою, що невеличкий (у самому центрі ісламської Туреччини), але давній і твердий у вірі Константинопольський патріархат чітко обстоюватиме справедливість та одвічне право київської церкви на своє окремішнє духовне життя, кине виклик Московському Патріархові, який, підтриманий кремлівськими правителями, Газпромом і ФСБ, уже не раз приміряв тіару православного Папи.
Вселенського Патріарха Варфоломія не налякав навіть спеціальний приїзд Московського Патріарха Кірілла: після перемовин (очевидно, не подіяли ні залякування, ні підкуп) він подався додому, мов ошпарений. Ще ж провал необхідно пояснювати Путіну, який і так скрипить зубами та все хоче поміняти Кірілла (Ґундяєва) на Тіхона (Шевкунова).   

з остаточним відокремленням київської церкви від московської РПЦ і держава втрачають свою імперськість, а міфи (зокрема, горезвісний «Москва — Третій Рим»), на яких вона століттями ґрунтувалася, розсіюються, «як роса на сонці»

 
Принципові розбіжності між Москвою та Константинополем у питанні автокефалії української церкви полягають ось у чому: у Московському патріархаті її сприймають як розкол, диверсію проти Росії, вселенську змову та підступ, а Константинопольський патріархат бачить як шлях до об’єднання українського православ’я, розділеного вже чверть століття, підсилення духовної складової українського народу та перспективу розвитку всього православ’я.


«На мій погляд, майбутнє українського православ’я без змін його канонічної іпостасі несе фатально загрозливі наслідки для православ’я як тисячолітнього чинника самоідентифікації української нації. Збереження теперішнього статусу православної церкви в Україні може породити серйозні проблеми для вселенського православ’я, які загалом ослаблюватимуть його місію та місце в сучасному християнському світі», — казав ще 2005 року єпископ Іларіон (Рудник), теперішній екзарх Вселенського Патріарха, в інтерв’ю, яке випало взяти в нього авторові цих рядків.  
Днями, після засідань та обговорень на Синаксисі (Соборі), Вселенський Патріарх Варфоломій І перейшов безпосередньо від обіцянок надання Україні томосу до конкретних дій: призначив двох екзархів для підготовки надання автокефалії. Ними стали етнічні українці: архієпископ Памфільський Даниїл (Зелінський) зі США та єпископ Едмонтонський Іларіон (Рудник) із Канади. Ці владики опікуються релігійним життям української діаспори й нині здобули титули екзархів не в розумінні глави автономної церкви (як, наприклад, за радянських часів митрополит Філарет був екзархом РПЦ в Україні), а як посланці Патріарха для вирішення конкретного питання — щось на кшталт Надзвичайного та Повноважного Посла.

 

Читайте також: "Остаточна відповідь на агресію Путіна". Світові ЗМІ про надання автокефалії УПЦ


Призначення ієрархів стало переломним моментом на шляху до автокефалії. Варфоломій впритул наблизився до реалізації свого історичного плану. «Ми на фінішній прямій», — сказав Петро Порошенко на зустрічі з екзархами Вселенського Патріарха, і ті погодилися з ним.
Це стало шоком для Москви, яка, затьмарена своєю великодержавністю, не придумала нічого кращого, як ступити на стежку розколу та самоізоляції. 14 вересня в Білокам’яній відбувся Священний синод Російської православної церкви, де як контрзахід на ініціативу Вселенського патріархату було ухвалено рішення припинити поминати його за богослужінням. Також синод РПЦ постановив призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського патріархату та призупинити участь у структурах, у яких вони беруть участь чи головують. Цікаво, що митрополит Онуфрій різко захворів і постав на ясні очі Патріархові Кіріллу та синодалам із РПЦ з екрана комп’ютера через Skype. «Ми порадимося, а потім донесемо вам своє рішення», — невдоволено, по-начальницьки сказав очільник Московського патріархату своєму підлеглому з УПЦ МП і вийшов з ефіру.  


Прецеденти припинення обопільної молитви між двома церквами вже були. Так вчиняла Московська патріархія щодо Вселенського патріархату в 1996-му, коли останній 20 лютого відновив чинність томосу 1923 року й заснував Естонську автономну православну церкву під своєю юрисдикцією, призначивши архієпископа Карельського та всієї Фінляндії Іоанна місцеблюстителем її предстоятеля. Тоді Москва також реагувала істерично — припинила поминати Вселенського Патріарха, але зрештою зрозуміла, що це шлях у нікуди, і погодилася на компроміс.
Найімовірніше, так станеться й цього разу. Бо вся велич МП — колос на глиняних бюрократично-газпромівських ногах. Щоправда, нині процес буде тривалішим і болючішим. Адже з остаточним відокремленням київської церкви від московської РПЦ і держава втрачають свою імперськість, а міфи (зокрема, горезвісний «Москва — Третій Рим»), на яких вона століттями ґрунтувалася, розсіюються, «як роса на сонці». Сьогодні Московський патріархат зменшується і без УПЦ перестає бути монстром, який претендує на абсолютну домінанту серед інших церков. УПЦ МП нині — це приблизно одна третина РПЦ. Відокремлення — втрата суттєва. Очільникові Російської православної церкви після введення УПЦ у вселенську родину доведеться задумуватися і про повернення до титулу Патріарха Тихона — Патріарх Московський і всієї Росії, а не Русі, як сьогодні.

 

Москва йде в розкол


За оцінкою більшості аналітиків, половинчасте рішення припинити поминати Його Святість Варфоломія І — це крок відчаю та безпорадності. Московська церква протиставила себе всьому православному світові, пішла стежкою розколу та уподібнилася до тієї гоголівської унтер-офіцерської вдовиці, яка сама себе відлупцювала. Цікаво, що таку драматичну позу РПЦ інші православні церкви сприйняли загалом спокійно, а Вселенський Патріарх не лише не злякався, а й далі твердо йде до задекларованої мети.


Підтвердженням незмінності курсу є його чергове звернення до президента України, яке передали екзархи владики Даниїл та Іларіон. «Це знаменне рішення (тобто призначення екзархів) Першого престолу православ’я, безсумнівно, сприятиме процесам надання автокефалії, про яке ми молилися і над яким працюємо день і ніч. З цією радісною звісткою від Константинопольської Церкви-матері, Першого престолу православ’я, ми тепло вітаємо вас із вірою в чудовий процес, який ми разом із вами започаткували для духовного процвітання та незалежності христолюбивої та багатостраждальної України», — пише в документі Вселенський Патріарх Варфоломій.

 

Читайте також: Америка підтримує створення автокефальної української церкви - посол США


Нині позиція Константинопольського Патріарха чітко сформована та окреслена. Вона визначена в конкретному плані, що реалізовується. Як прогнозують знавці, у випадку надання томосу про автокефалію українській церкві більшість церков займе позицію Вселенського Патріарха, хоч, можливо, і не відразу. А на розрив євхаристичного єднання з ним ніхто не піде. Найперше виявлять свою солідарність грецькі церкви. Вочевидь, будуть якісь заяви, коментарі, реверанси в бік Москви (бо гроші потрібні кожному), але насправді всі триматимуться позиції Царгорода. Нехай і минулу, велич Константинополя важко затьмарити блиском Московських нафтодоларів. Крім того, в історії з незаконною та примусовою передачею Київської митрополії в Середньовіччі є історично-канонічно-богословський бік, який греки наново виписали та обґрунтували і який важко нівелювати.   


Важливо, що Вселенський Патріарх уже публічно окреслив принципові постулати щодо української церкви:


1. Україна є виключною канонічною територією Вселенського Патріарха, а передача давньої Київської митрополії Московському патріархату 1686 року була незаконною та тимчасовою.
2. Московський патріархат сам не має томосу про автокефалію і виник у спосіб самопроголошення. «Навіть якщо брати історію православної церкви в Росії, то бачимо, що її автокефалія була самопроголошена 1448 року, коли в Москві обрали митрополита Іону самостійно, без дозволу Вселенського патріархату. Цікаво підкреслити, що ніколи православній церкві в Росії не було дано томосу про автокефалію», — сказав представник Вселенського патріархату, ще один етнічний українець архієпископ Тельміський Йов (Геча).
3. Саме Вселенський Патріарх має виключне право розглядати апеляції від єпископів, кліру та вірних інших помісних церков, якщо вони не можуть отримати канонічний захист своїх прав у власній церкві. Це важливо в контексті зняття московської анафеми з колишнього митрополита УПЦ, а тепер Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета.


Для формальної об’єктивності мусимо розглянути і негативний сценарій розвитку подій. Чи взагалі можливо, що процес надання томосу призупиниться або розвернеться в зворотний бік? Теоретично в цьому світі можливо все, але малоймовірно. Бо, по-перше, існування потужної української православної спільноти, виведеної за орбіту «офіційного» православ’я, шкодить самому вселенському православ’ю, зводить його на маргіналітет світового релігійного простору. По-друге, якщо Вселенський Патріарх не доведе питання надання автокефалії нашій церкві до логічного завершення, як обіцяв, здасться перед натиском Москви, це надзвичайно підірве його авторитет. Після такого можна бути певними, що Московський Патріарх реалізує свою давню мрію — проголосить себе першим престолом у світовому православ’ї, що перетворить Вселенський патріархат на бутафорну та нікчемну церкву. Тож гра надто відповідальна, а ризиків у випадку ненадання українцям томосу більше, ніж у випадку визнання нашої автокефалії.

 

Царгородський томос для київського собору


Загалом нинішня схема імплементації томосу про автокефалію досить проста. Синод Константинопольського патріархату голосує (орієнтовно 8–11 жовтня) за надання автокефалії православній церкві в Україні. Після цього Вселенський Патріарх Варфоломій І підписує грамоту про надання автокефалії, яка, власне, і зветься томосом. Далі в Києві збирається помісний об’єднавчий собор православної церкви, учасниками якого стануть єпископи, які перед тим підписали звернення до Вселенського Патріарха з проханням про визнання самостійності церкви. Серед таких, як відомо, всі архієреї УПЦ КП, УАПЦ і частина УПЦ МП. Скільки останніх, поки що таємниця. Вважається, що з десяток. Точну кількість знає Петро Порошенко, через якого підписи були направлені Вселенському Патріархові. Очолює список від УПЦ МП майже стовідсотково лідер проавтокефального та проукраїнського руху в цій церкві, впертий і послідовний митрополит Олександр (Драбинко).

 

Читайте також: Де українська православна церква?


Принциповим моментом є те, що учасниками об’єднавчого й, по суті, установчого собору помісної Української православної церкви будуть виключно підписанти звернення. Адже спроба «прослизнути в рай із чорного ходу» вже була: в Українській автокефальній православній церкві не так давно відбулася хіротонія нового архієрея — єпископа Рівненського і Волинського Гавриїла. Експерти припускають, що ця висвята пов’язана зі сподіваннями керівництва УАПЦ мати більше голосів на майбутньому об’єднавчому соборі під час обрання предстоятеля.
Саме собор обирає главу церкви. Він може бути в сані патріарха, але для зовнішнього титулування, не виключено, і митрополита. Як-от, наприклад, главою автокефальної Польської православної церкви є митрополит. Головне тут суть, а не форма.

 

Осінь Патріарха


Під час виборів нового предстоятеля якраз і можуть розгорітися палкі баталії. Багато хто зі спостерігачів не виключає деструктивну роль деяких владик із УАПЦ, у якій традиційно церковної дисципліни менше, ніж в УПЦ КП. Не секрет, що Москва кістьми лягатиме, щоб не допустити обрання главою помісної УПЦ свого давнього та принципового опонента — предстоятеля УПЦ КП Патріарха Філарета. Наші північні вороги знають його непересічні організаційні здібності та великий досвід і розуміють, що під його керівництвом нововизнана церква й далі утверджуватиметься як проукраїнська духовна сила й не стане безликим сателітом пропутінської Московської патріархії.


Аналітики не виключають, що для недопущення до предстоятельства Патріарха Філарета можуть якраз бути використані архієреї УАПЦ, адже її глава вже публічно розмірковував про потребу «нейтрального» керівника майбутньої церкви. Можуть виникати ідеї стосовно обрання як когось із середовища УПЦ МП (з посиланням, що це буде реверансом у бік архієреїв з УПЦ МП і нібито дасть можливість залучити до нової церкви більше владик), так і когось із етнічних українців-архієреїв, які перебувають у лоні Константинопольського патріархату (обґрунтовуючи тим, що це надасть більшого канонічного лоску новоутвореній церкві).  


Щоправда, такі плани досить абстрактні та нереальні, бо будь-яка кандидатура на главу помісної церкви, крім Патріарха Філарета, не матиме належної суспільної легітимності з огляду на його авторитет і внесок в утвердження ідеї єдиної помісної Української православної церкви. Крім того, більшість учасників майбутнього собору так чи інакше мають єпископське свячення, апостольське приємство від Патріарха Філарета. Цей унікальний історичний факт важко проігнорувати.

 

Читайте також: Війна за душі. Які виклики постають перед єдиним храмом УПЦ КП у Костянтинівці

 


Відомо, що до новоутвореної помісної церкви зможуть приєднатися всі охочі православні архієреї (не лише підписанти звернення), але вже після собору та обрання предстоятеля. «Ми плануємо, що всі архієреї Московського патріархату та УАПЦ залишаться на своїх місцях і зі своїми парафіями. Якщо якийсь архієрей прийшов із половиною своєї єпархії, отже, керуватиме половиною, перейде з трьома сотнями парафій — керуватиме ними», — так пояснює майбутній процес об’єднання нинішній предстоятель УПЦ Київського патріархату Патріарх Філарет. Він пропонує приймати владик із УПЦ МП на основі братньої любові: «Вони не чужі нам, вони для нас свої. Усе, що було раніше, хай там хто й що каже, все буде відкинуто і забуто».


Ці слова Патріарха Філарета важливі з огляду на пропагандистську атаку, яку розгорнула Росія довкола питання міжконфесійного загострення та громадянської війни, до яких нібито автоматично призведе надання автокефалії. Єдине, що реально може статися після структурування православної спільноти в Україні, — Верховна Рада ухвалить закон про перереєстрацію релігійних організацій у нашій країні. І ті парафії та єпархії, які не забажають переходити в єдину помісну Українську православну церкву, а захочуть триматися за Московського Патріарха, будуть об’єднані в церкву, яка матиме логічну та канонічно обґрунтовану назву — Російська православна церква в Україні. Думаю, що для таких «любителів росіян», як митрополит Онуфрій (Березовський), у цьому нічого не буде образливого, а, навпаки, стане предметом гордості.  

 

 

Православний Гічкок


Сьогодні для написання страшної картини життя після томосу в Московському патріархаті не шкодують чорних фарб. За словами деяких ієрархів цієї церкви, усе скидатиметься на суцільний Армагеддон.  


Треба віддати належне кремлівським ґеббельсам, їхньому вмінню лякати посполитий народ. Ось, наприклад, митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан (Єлецьких) з УПЦ МП побивався: якщо в Україні виникне юрисдикція Вселенського патріархату, для неї конче почнуть відбирати й грабувати храми Московського патріархату. Він уже й визначив, хто буде главою нової помісної церкви — митрополит Вінницький Сімеон (Шостацький), який нині керує Вінницькою єпархією УПЦ МП. Як повідомляють мас-медіа, владика Іонафан точно знає, що про це домовився «безблагодатний», на його думку, вікарій Київської митрополії УПЦ МП митрополит Олександр (Драбинко). Що й казати, справжня масонська змова!


«Ваші храми грабуватимуть. Ваші податки їхатимуть на Фанар», — б’є на сполох владика Іонафан. А сьогодні «податки» їдуть до Москви? Це мов явка з повинною. Йому підспівав на одній із нещодавніх проповідей митрополит Горлівський і Слов’янський Митрофан (Нікітін), який почав лякати вірян майбутнім кровопролиттям між прихильниками та противниками автокефалії. Пригадаємо, що народний депутат Вадим Новинський (куратор УПЦ МП) не так давно возив на зустріч із Вселенським Патріархом групу ієрархів, де також шантажував Патріарха Варфоломія кровопролиттям, якщо з’явиться томос.   

 

Читайте також: Автокефалія. Знаки свободи


Характерно, що такий страшний сценарій розвитку подій постійно пророкують і в самій Москві. Дійшло до того, що радникові президента України Ростиславові Павленку довелося заспокоювати владик, заявивши, що держава гарантує права вірянам Московського патріархату після надання автокефалії: «Ніхто не перешкоджатиме їм вільно сповідувати свою віру, вільно висловлювати власні погляди, вони матимуть такий самий захист держави, як і решта, і провокації щодо них зупинятимуться так само рішуче, як і будь-які дії щодо силового протистояння проти автокефалії. Тобто держава не робить різниці між церквами, між віруючими різних церков».  


Ми спеціально не зупинялися б на пропагандистських штампах-жахалках, породжених у лабораторіях російських спецслужб, якби це не було одним із можливих сценаріїв боротьби Росії проти української автокефалії. Умови гідридної війни з путінською Московією демонструють: для досягнення бажаного результату агресор часто вдається до провокацій і навіть загострення безпосередніх бойових дій. Тому нам варто бути готовими і до цього: як усередині країни, зберігаючи порядок і єдність, так і на кордонах, посилюючи бойову готовність.

 

Автокефалія як геополітика


Росія як вогню боїться нашої автокефалії. Усе, мабуть, пояснюється дуже просто: самостійність православної церкви в Україні — це найбільша загроза російському імперіалізму.


РФ в особі нинішніх її керманичів уперто не хоче ставати нормальною європейською країною, бо нинішній тоталітаризм, мов гідра, обплутав росіян і допомагає тримати їх у покорі. Тут важко не погодитися з відомим російським письменником Віктором Єрофєєвим, який нещодавно заявив, що розкол між РПЦ і Вселенським патріархатом через можливе надання автокефалії УПЦ може стати головним пам’ятником путінському режиму.


Автокефалія Української православної церкви вперше так однозначно поставила путінську Росію на світоглядному роздоріжжі її самоідентифікації, оголила її еклектичну та штучну суть. Вона досі не може оговтатися від усвідомлення того, що Київська митрополія — це історія не її церкви. На жаль, єдина реакція Росії, на яку вона спромоглася, — це ненависть до українців і всього світу.

Новини RedTram

Loading...