ut.net.ua 2010-03-12 00:00 Тимчук Уляна

Герої свого часу

Найвищі державні нагороди в Україні перетворилися на придворні відзнаки

Останній місяць президентської каденції Віктора Ющенка минув під знаком «роздачі слонів» близьким до глави держави персонам: хтось отримав місце посла, як-от Роман Безсмертний у Білорусі, хтось – високе звання Героя України та медаль. З початку 2010 року Ющенко встиг відзначити майже 500 осіб. Нарівні з провідником ОУН Степаном Бандерою звання Героя України отримав народний депутат Григорій Омельченко, який торік роздмухав педофільський скандал, орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня відзначено голову Нацбанку Володимира Стельмаха (Героя України він отримав ще в 2007-му), орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня – голову СБУ Валентина Наливайченка, V ступеня – заступника голови Секретаріату президента Олександра Шлапака. Список нагороджених яскраво свідчить про те, що чільники української держави наслідують найгірші традиції радянської нагородної системи.

Звання Герой України – це президентська відзнака, і нагороджує нею особисто президент. «Довгий час за Кучми найвищою нагородою була Почесна відзнака президента, – розповідає історик Олексій Сокирко. – Проте під кінець 1990-х нагорода втратила свій ексклюзивний статус, оскільки Кучма відзначав усіх підряд. Почесну відзнаку мали навіть будівельники, які робили президентові ремонт. Тому 1998 року було запроваджено звання Героя України – такий собі мікс Героя СРСР та Героя соцпраці».

За законом про державні нагороди та відповідно до статуту нагороди, звання Героя України присвоюється за геройський вчинок або трудовий подвиг. Однак статут не тлумачить термінів «геройський вчинок» та «трудовий подвиг», що дає президентові змогу самостійно вирішувати, хто є героєм нашого часу. На 19 лютого 2010 року звання Героя України присвоєно 246 особам. Герою України вручається орден «Золота зірка» (22 кавалери) або орден Держави (224 кавалери). Леонід Кучма підписав 132 укази про присвоєння цього звання, Віктор Ющенко – 114. 219 українців нагороджено за життя, 27 – посмертно.

Героїв України умовно можна поділити на п’ять груп. Перша, чи не найменша, – прості громадяни: вчителі, шахтарі, ліквідатори аварії на ЧАЕС та солдати радянської армії. Друга, чисельніша, – бізнесмени, керівники великих підприємств, найчастіше агропромислових. Їхні імена не відомі широкому загалу. Третя група – народні артисти, літератори, науковці та спортивні зірки. Четверта – керівники вищих навчальних закладів. Фактично кожен керівник більш-менш серйозного університету – Герой України. Наприклад, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський, ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, ректор Донецького національного медичного університету Валерій Казаков. І, нарешті, п’ята категорія – чиновники та політики, яких важко запідозрити у геройстві (див. «Сумнівні герої»).

Поміж останніх є негласна черга на Героя України. Отримав посаду – одержуєш відповідну державну нагороду. Протримався на посаді певну кількість років – одержуєш на­го­роду ступенем вище. На ювілей – ще вищу, а то й на Героя можна потягти.

Друга і третя за престижністю державні нагороди – орден Ярослава Мудрого (за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність) та орден «За заслуги» (для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, со­ціаль­но-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності). Список кавалерів цих двох орденів шокує – тут і нинішній горе-мер Києва Леонід Черновецький, і його заступник Анатолій Голубченко, і екс-про­ку­рор Михайло Потебенько, який не спромігся розслідувати жодної резонансної справи, екс-міністр МВС Микола Білоконь, який утік із України, щоб уникнути кримінального переслідування після перемоги Помаранчевої революції (зараз працює в Міністерстві юстиції Російської Федерації), екс-мер Одеси Руслан Боделан, який також переховувався від слідства в Росії, екс-голова ЦВК «підрахуй» Сергій Ківалов, екс-прем’єр-міністр Павло Лазаренко, екс-віце-прем’єр-міністр Микола Азаров, екс-генеральний прокурор Геннадій Васильєв, Віктор Янукович...

Чимало культурних та громадських діячів змушені відмовлятися від нагород, соромлячись потрапити в таку компанію. Зокрема, від ордену Ярослава Мудрого V ступеня свого часу відмовилася Ліна Костенко.

«У всьому світі в демократичних державах найвищими державними нагородами відзначають людей за виняткові заслуги, які мають значення для суспільства загалом, – каже Олексій Сокирко. – Людина, удостоєна найвищої нагороди, має бути у всіх на вустах. Український механізм нагородної системи від початку успадкував найгірші радянські традиції. Героями України стають люди, які зовсім не є суспільними лідерами. На жаль, найближчим часом змін на краще годі чекати, тому що в Україні державний механізм взагалі неадекватно функціонує, а нагородна система є його заручницею».

 

Сумнівні герої

У списку Героїв України є чимало невідомих прізвищ, чимало сумнозвісних. Що героїчного зробили ці люди, знають, мабуть, лише Лео­нід Кучма та Віктор Ющенко, які видавали укази про нагородження. Для прикладу Тиждень відібрав понад десяток «героїв»

 Юхим Звягільський

Народний депутат, ­генеральний директор орендного підприємства «Шахта імені О. Ф. Засядька». У 1990-х роках перебував під слідством (зловживання службовим становищем тощо), у 1994–1997 роках переховувався в Ізраїлі. На шахті, яку очолює Звягільський, часто трапляються великі аварії з численними людськими жертвами: у травні 1999-го, серпні 2001-го, червні 2002-го, вересні 2006-го, листопаді та грудні 2007-го.

На­городжений 20 лютого 2003 року
«За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку вугільної промисловості, багаторічну законотворчу діяльність»

Григорій Омельченко

Народний депутат. Із середини 1990-х постійно підкидає пресі й правоохоронцям компромат: то проти Павла Лазаренка та Юлії Ти­мошенко, то проти Леоніда Кучми, то проти Володимира Литвина чи Дмитра Табачника. Торік роздмухав педофільський скандал.

Звання присвоєно 8 лютого 2010 року
«За визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну ­діяльність»

 
Олександр Омельченко

Народний депутат, екс-голова Київської міської державної адміністрації, екс-мер Києва. Омельченко запам’ятався киянам хаотичною забудовою центру столиці, руйнуванням історичних пам’яток, зведенням безглуздої скульптурної композиції на майдані Неза­лежності.

Нагороджений 21 серпня 2001 року «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у соціально-економічному та культурному розвитку столиці України – міста Києва»

 Юрій Мельник

Екс-міністр аграрної політики України, товариш Ігоря Тарасюка (екс-керівник Державного управління справами президента), зять Михайла Зубця. У ЗМІ не раз висувалися версії, що Юрій Мельник на своїй посаді міністра лобіює агропромислові ­інтереси Ігоря ­Тарасюка.

Звання присвоєно 23 листопада 2009 року
«За визначні особисті заслуги у реалізації державної аграрної політики, організації забезпечення продовольчої безпеки Української ­держави»

 
Валентин Симоненко

Голова Рахункової палати Верховної Ради, товариш екс-голови ­Секретаріату президента Віри Улянченко.

Нагороджений 3 грудня 2009 року «За визначний особистий внесок у державне будівництво України, становлення та утвердження Рахункової палати як конституційного органу незалежного ­фінансового ­контролю»

Михайло Зубець

Екс-віце-прем’єр-міністр. Президент Української академії аграрних наук, академік УААН, народний депутат України IV, V і VI скликань, один із найактивніших перебіжчиків в історії українського парламентаризму. Впродовж 2002–2006 років побував у фракціях «Єдина Україна», «Аграрники України», «Демократичні ініціативи», «Народовладдя», «Союз», фракції БЮТ. Будучи депутатом від БЮТ, Михайло Зубець приєднався до антикризової коаліції ПР, Соцпартії та комуністів. Після розпуску парламенту та дострокових парламентських виборів повернувся до Верховної Ради вже з Партією регіонів.

Звання присвоєно 16 грудня 2009 року «За визначний особистий внесок у розвиток вітчизняної аграрної науки, активну громадську та політичну діяльність, багаторічну ­самовіддану працю з підвищення ­ефективності ­агропромислового виробництва»

Олексій Порошенко

Генеральний директор акціонерного товариства «Укрпромінвест», батько кума Віктора Ющенка Петра ­Порошенка.

Нагороджений 23 червня 2009 року «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу, запровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур»

 
Володимир Стельмах

Голова Національного банку України. Саме за його головування у 2008–2009 роках гривня знецінилася ледь не вдвічі. Стельмах і Ко також не зуміли приборкати високу інфляцію. Крім того, його Нацбанк звинувачують у зловживаннях під час рефінансування банків і валютних ­спекуляціях.   

Звання присвоєно 21 серпня 2007 року «За визначний особистий внесок у створення та розвиток сучасної банківської системи України, проведення ефективної грошово-кредитної політики, багаторічну плідну діяльність»

Володимир Литвин

Голова Верховної Ради України. Політична сила Володимира Литвина є вічною золотою акцією в парламенті й голосує не згідно з переконаннями, а відповідно до кулуарних домовленостей і ситуативної користі.

Нагороджений 9 грудня 2004 року «За визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформуванні політичної системи, утвердження ідеалів громадянської ­єдності та злагоди в суспільстві»

Іван Вужинський

Екс-начальник Укр­автодору. Працював разом із покійним міністром транспорту ­Георгієм Кирпою. Нагороджений за спорудження автобану Київ – Одеса, хоча право­охоронні органи стверджували: під час його будівництва посадові особи Державтодору розкрали близько 200 млн грн. Крім того, Іван Вужинський поєднував державну службу з бізнесом – очолював фірму ­«Гарант», яка, за повідомленнями ЗМІ, отримувала багатомільйонні замовлення від Мінтрансу та інших державних органів.

Звання присвоєно 21 жовтня 2004 року
«За визначний особистий внесок у розвиток дорожнього комплексу України, забезпечення будівництва та введення в дію швидкісної автомагістралі Київ – Одеса, багаторічну самовіддану працю»

 
Володимир Матвієнко

Колишній голова НБУ (1991–1992), банкір. Був головою правління Пром­інвестбанку, який своєю необачною кредитною політикою фа­ктично спровокував депозитну кризу в Україні в 2008-му. Змушений був віддати збанкрутілий Промінвестбанк, що свого часу був одним із найбільших в Україні, росіянам.

Нагороджений 20 жовт­ня 2004 року
«За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку банківської ­системи, багаторічну самовіддану працю і громадську ­діяльність»

Сергій Тулуб

Екс-міністр палива та енергетики, ­екс-президент національної атомної енерго­генеруючої компанії «Енергоатом».

Звання присвоєно 6 серпня 2004 року «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку атомної енергетики, багаторічну самовіддану працю»

Юрій Бойко

Екс-міністр палива та енергетики. ­Разом із новим головою президентської Адміністрації Сергієм Льовочкіним входить до так званої групи Дмитра Фірташа в Партії регіонів. Безпосередньо доклав руку до появи монополіста – компанії RosUkrEnergo, що свого часу контролювала віт­чизняний ринок при­родного газу.  

Нагороджений 22 серпня 2004 року «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю»

Тетяна Засуха

Народний депутат, дружина екс-губернатора Київщини та соратника Леоніда Кучми Анатолія Засухи, який наразі переховується в Росії (в Україні проти нього порушено дві кримінальні справи).

Звання присвоєно 21 серпня 2003 року
«За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу, впровадження сучасних форм господарювання, активну громадсько-політичну ­діяльність»

 
Сергій Бондарчук

Керівник державної компанії «Укрспец­експорт», що відповідає за торгівлю українською зброєю. Саме на період його керування компанією припала історія скандального продажу озброєнь до Грузії під час її воєнного конфлікту з ­Росією.

Нагороджений 18 лютого 2010 року
«За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку військово-технічного співробітництва, піднесення міжнародного авторитету України, ­багаторічну плідну працю»