Економіка 2016-07-22 11:40 Крамар Олександр

Приватизація. Продати Все?

Приватизація держмайна в Україні так і не стала інструментом економічної політики. Десятиліття затягування з реалізацією неефективних активів супроводжуються оскаженілою боротьбою за право придбати дешево найпривабливіші об’єкти

Тема приватизації державного майна найближчим часом здатна перетворитися на одну з провідних у політичній боротьбі поряд із тарифами та корупційними викриттями. Адже після затишшя, що тривало від часів Революції гідності, на продаж уже протягом найближчих 6–12 місяців можуть відправити низку привабливих об’єктів.

Очікується масштабна приватизація передусім підприємств хімічної промисловості та енергетики. Окрім Одеського припортового заводу Фонд держмайна України готує на продаж Сумихімпром і шосткинську АК «Свема», контрольні пакети акцій (50–70%) Тернопільобленерго, Запоріжжяобленер­го, Хмельницькобленерго, Миколаївобленерго, Харківобленерго та 46% Черкасиобленерго. Крім того, до кінця поточного року планується продати ТЕЦ в Одесі, Херсоні та Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ). На початок наступного року пропонується приватизувати й Центренерго — найбільшого в країні після ДТЕК Ріната Ахметова виробника теплової електроенергії, що володіє трьома все ще державними ТЕС.

Збуватимуться й пакети акцій інших компаній, переважно в машинобудуванні, АПК та хімічній промисловості. Однак коштуватимуть вони набагато дешевше, бо не такі привабливі для потенційних покупів і недостатньо значущі, щоб істотно впливати на долю відповідних підприємств (6–24% акцій).

Щоб активізувати приватизацію, уряд вніс до парламенту законопроект, який передбачає виключення зі списку заборонених до приватизації низки підприємств, підпорядкованих Мінагрополітики та Мінінфраструктури. Однак подив викликає радше те, що вони досі були в тому переліку.

Читайте також: Майно як баласт

Наприклад, пропонується вилучити зі згаданого списку Калинівський державний завод із виробництва м’ясо-кісткового борошна, Вінницьку обласну проектно-розвідувальну станцію хімізації сільського господарства, Державне підприємство «Піщанський кар’єр» і ще чимало подібних об’єктів. Донедавна, як виявилося, була заборонена й приватизація низки радгоспів (!), племінних та кінних заводів, хлібокомбінатів, елеваторів і навіть заводів з виробництва безалкогольних напоїв.

Урядовий законопроект передбачає зняття обмежень на продаж понад сотні підприємств, пов’язаних із виробництвом спирту (яке формально вважається державною монополією) та алкогольних напоїв. Лише на Вінниччині планується надати дозвіл на приватизацію 12 спиртових заводів. Приватизувати відтепер можна буде й численні виноробні, лікеро-горілчані підприємства по всій країні, Ужгородський та Одеський коньячні, заводи шампанських вин тощо.
Для покупців найцікавішими можуть стати спиртозаводи, що входять до складу об’єднання «Укрспирт». Голова Мінагрополітики Тарас Кутовий заявив, що воно вже до кінця 2016-го може бути передано у ФДМУ для подальшої приватизації. У 2015-му чистий прибуток цього об’єднання становив лише 16 млн грн, а приватизація дала б змогу отримати в бюджет близько $160 млн. Тобто в сотні разів більше, ніж його підприємства сьогодні показують річного чистого прибутку.
Ще більше ($200–250 млн) може принести приватизація Артемсолі — найбільшого в Європі виробника солі, що міститься неподалік лінії зіткнення в Донецькій області. Планується до продажу й низка інших соляних підприємств.
Також новим законом усуваються перешкоди для приватизації Одеського, Іллічівського, Південного, Ізмаїльського, Білгород-Дністровського, Ренійського, Усть-Дунайського, Маріупольського, Бердянського, Херсонського, Скадовського, двох державних торговельних портів на Миколаївщині. На продаж можна буде виставити й Українське Дунайське пароплавство, Чорноморське головне морське агентство «Інфлот» і Науково-дослідний проектно-конструкторський
інститут морського флоту України.

Більшість об’єктів у нинішніх умовах вдається продати лише завдяки так званим голландським аукціонам зі зниженням ціни

Якщо порти прибутковіші, то, наприклад, Українське Дунайське пароплавство, яке контролює близько 20% вантажних перевезень на Дунаї, отримало в 2015 році чистого прибутку менш як €1 млн.

Влада вустами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана презентує цей великий розпродаж держпідприємств як один із ключових напрямів реформування країни й наполягає, що тільки якнайшвидша приватизація дасть змогу викорінити корупційні схеми, завдяки яким вигоду отримують лише чиновники, котрі ними керують. Мовляв, «хоч скільки знімайте керівників у таких структурах, вони вічно будуть корумповані».

Дійсно, за даними ФДМУ, зі 182 великих держпідприємств і товариств із державною часткою понад 50% статутного капіталу, що перебувають в управлінні Фонду, лише 38 були прибутковими (з них 14 працювали ефективно, інші задовільно); 56 — збитковими. Робота решти з різних причин не оцінювалася.

Проти закономірно виступають найрізноманітніші опозиціонери — від представників Опоблоку до «Батьківщини», Радикальної партії Ляшка та «Свободи», які остерігаються, що найбільш ласі шматки пройдуть переважно повз них та їхніх спонсорів. А лідер «Самопомочі» в парламенті Олег Березюк нещодавно заявив, що його соратники й тут матимуть особливу позицію: готові підтримати приватизацію, але тільки збиткових об’єктів.

Часто можна почути, що варто вирішити питання з корумпованими керівниками — і держава зможе заробляти на підприємствах, що перебувають у її власності, мільярди гривень. Однак вирішити проблему з менеджментом, по-перше, непросто, а по-друге, у цьому не зацікавлені ті, хто має це робити. Адже призначення на відповідні посади традиційно розглядається як плата за послуги чи хабарі/допомогу.

У найкращому разі може йтися про прискіпливий контроль, зокрема з боку громадськості, за кількома ключовими підприємствами, максимум кількома десятками. У решті випадків увага до держ­активів зазвичай привертається тільки після тривалих і масштабних розкрадань, коли зарадити вже неможливо.

Тож якщо обирати між двома реалістичними варіантами: зберегти в державній власності актив, що слугуватиме лише годівничкою для потрібних людей, чи продати нехай і за низькою в нинішніх складних економічних реаліях ціною й дати шанс підприємству на розвиток чи принаймні функціонування, то кращим усе ж таки видається другий. Утім, продати часто не вдається з різних причин.

Мізерні продажі

Приватизація в Україні явно затяглася. Попри, на перший погляд, вражаючі результати роздержавлення за останні майже чверть століття: понад 130 тис. об’єктів і майже 64 млрд грн за цінами відповідних років, насправді приватизовано в рази менше, ніж мало б.

Читайте також: Про ваучери та людей

Згідно зі звітністю ФДМУ станом на 1 січня 2016 року налічується ще понад 1,1 млн об’єктів нерухомого майна державних підприємств та організацій. За оцінками голови ФДМУ, відповідні державні активи коштують значно більше, ніж становить державний борг України, тобто понад 1 трлн грн. Однак це майно переважно не забезпечує державі й народу, як власникові, належної віддачі. А податки й робочі місця воно може створювати часто навіть успішніше й у приватних руках.

Проте приватизація гальмує. Протягом 2015‑го від продажу державного майна надійшло 153 млн грн, тоді як заплановано було 17 млрд грн. 2016-го встановлено план — 17,1 млрд грн, але за п’ять місяців вторгували тільки 34,2 млн грн. Тоді як лише від продажу об’єктів так званої малої приватизації (невеликих об’єктів місцевого значення) цього року планувалося отримати 101,1 млн грн.

У ФДМУ нарікають на те, що уповноважені органи управління держвласністю гальмують процес передачі привабливих активів, а ті, що мало кого цікавлять, доводиться збувати за заниженими цінами.

На акції, які фонд виставляє на біржах та аукціонах, найчастіше немає попиту. Так, 2015 року на торгах через фондові біржі було запропоновано до продажу 88 пакетів акцій 50 компаній, що належать державі, загальною вартістю 1,06 млрд грн. Проте було продано лише сім загальною вартістю 101 млн грн, і майже всю цю суму забезпечив продаж акцій ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» (21,9% за 100 млн грн). Протягом травня 2016-го Фонд запропонував до реалізації 21 пакет акцій загальною номінальною вартістю 113,3 млн грн. Однак за підсумками торгів на фондових біржах не продано жодного.

Продавати вдається переважно завдяки так званим голландським аукціонам зі зниженням ціни, якщо за виставленою від початку ніхто не купує. Так, на фондових біржах протягом квітня 2016-го ФДМУ запропонував до реалізації пакети акцій 33 акціонерних товариств загальною номінальною вартістю 263,3 млн грн. Проте в результаті було реалізовано лише три пакети методом зниження ціни: ПАТ «Гідросила МЗТГ», ПАТ «Запорізьке облплемпідприємство» та ПАТ «Завод «Прилив». У травні 2016 року Фонд оголосив аукціон без оприлюднення ціни з продажу акцій ПАТ «Славутський завод залізобетонних виробів» та 14 «голландських аукціонів». Деякі пакети вдалося реалізувати. Однак усі ці об’єкти становили інтерес передусім завдяки земельним ділянкам і будівлям.

На етапі продажу перебуває 22,6% пакет акцій залишків ПАТ «Червоний чабан», що на Херсонщині (колись провідного підприємства з вирощування овець). Його стартова ціна — $23 тис. За $21 тис. реалізується 12,9% ПАТ «Сільськогосподарське підприємство «Селекція-племресурси» в Старобільському районі на Луганщині. За $260 тис. — 23% акцій Херсонводбуду, та й то лише тому, що він має будівлю в обласному центрі. Навряд чи й ці підприємства будуть продані інакше, ніж зі значним зниженням ціни.

Із запізненням на чверть століття

Мала приватизація — напрям, що мав би слугувати потужним інструментом формування малого та середнього бізнесу як масового явища в регіонах ще в перші роки незалежності. Більшість об’єктів, якщо не всі, які сьогодні реалізуються в її межах, мали бути продані 15–20, а то й 25 років тому. Адже зараз вони найчастіше нагадують малопривабливий для приватників мотлох і є варіацією на тему «і сам не гам, і іншому не дам».

На сайті ФДМУ заявлені 1023 об’єкти так званої малої приватизації. Це гаражі, нежитлові об’єкти, що не використовуються (наприклад, колишні дитячі садки, школи, сільські клуби, лазні, пральні), теплиці, овочесховища (погреби), окремі житлові будинки та навіть незавершені багатоквартирні.

Читайте також: Глитай, або ж павук

Про продаж 355 із них уже оголошено або ж вони перебувають на стадії підготовки до нього. Зокрема, більш як половина — 180 об’єктів — недобудови з різним ступенем готовності. Плануються до продажу 218 (із них 50 — недобудови та законсервовані об’єкти), а ще 335 лише пропонується приватизувати. Скільки буде продано, доводиться хіба що гадати. Адже часто йдеться про об’єкти з будівельною готовністю на рівні 10–40% і тривалим періодом консервації (зазвичай щонайменше 20–25 років) або приміщення, які довгий час не використовуються.

Зрозуміло, що ці об’єкти здебільшого становлять інтерес лише завдяки земельній ділянці. Вражає, що їх не продали ще 10–20 років тому, натомість чекали, коли вони зруйнуються і втратять цінність. Тепер реалізують фактично за безцінь. Наприклад, стартова ціна майнового комплексу «Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро «Калькулятор» у Світловодську становить $26 тис., хоча він має двоповерхову будівлю площею 1,74 тис. м² і земельну ділянку 0,29 га, різноманітне обладнання, нехай і застаріле, й міститься за 300 м від автовокзалу та магістралі.

Ще показовіша ситуація з обладнанням. Малярні станції та агрегати, вентилятори, зварювальні трансформатори, мозаїчно-шліфувальні машини, установки свердління отворів у залізобетоні, довбальні верстати та інші раритети були випущені в найкращому разі у 1980-х і значна їх частина зберігалася по 20–25 років на складах, а тепер потребує системної діагностики. Вони нерідко вже розукомплектовані, і не факт, що вдасться знайти комплектуючі, яких не вистачає. Та в будь-якому разі йдеться про техніку, яка вже давно морально застаріла й тепер її змушені продавати за стартовою ціною від кількох сотень до кількох тисяч доларів, та й то не факт, що це вдасться зробити. Хіба що на брухт?
Щоправда, серед численного мотлоху так званої малої приватизації є й є діючі виробництва, незавершені бази відпочинку та лікарні з високим ступенем готовності (50% і більше). Наприклад, у Жовківському районі Львівської області реалізується недобудована лікарня. Готові коробка, дах, чотири поверхи, 0,35 га землі в користуванні. Міститься вона за 20 км від Рави-Руської та 10 км від автомагістралі, що з’єднує Львів із Любліном та Варшавою. При цьому стартова ціна будівлі — лише $70 тис. Або цех із переробки деревини та виготовлення тарної заготовки державного підприємства «Укрвугл­е­реструктуризація» в Червонограді. Має 3,7 тис. м² приміщень, 120 од. обладнання. Стартова ціна
приватизації комплексу — лише $358 тис.

Типові перешкоди

Тим часом приватизація привабливих об’єктів так званої великої приватизації часто блокується в судах. Як наслідок — тяганина триває роками. Зривають приватизацію часто і явно занижені ціни пакетів акцій або цілісних майнових комплексів, що є причиною оскарження прокуратурою.

Серед таких проблемних об’єктів, наприклад, President Hotel у Києві, стартова ціна продажу 100% акцій якого торік була встановлена на рівні 330 млн грн. І це при тому, що готель має понад 370 номерів і розміщений у центрі столиці. Окружний адміністративний суд Києва заборонив Фонду державного майна приватизацію комплексу за позовом орендаря, який у 2009-му уклав угоду про його оренду до 2034-го. Річна вартість оренди тоді була визначена в 17 млн грн, і якщо вона суттєво не піднімалася в останні роки, то зрозуміло, що робить невигідним викуп активу майже у 20 разів дорожче. До речі, орендує готель така собі «Будівельна компанія «Квадр», яку в ЗМІ пов’язують із одеськими бізнесменами Борисом Кауфманом та Олександром Грановським.

Конфліктами супроводжується і приватизація Одеського припортового заводу. Окрім фінансових претензій структур Дмитра Фірташа до радикальних кроків нещодавно пообіцяла вдатися й компанія «Нортіма», яку пов’язують з Ігорем Коломойським. Її представники вважають, що придбали ОПЗ у 2009 році за $624 млн (за тодішнім курсом гривні; зараз, до речі, стартова ціна виставлена в еквіваленті $530 млн) на відкритому конкурсі й не отримали його лише з примхи тогочасних урядовців, які лобіювали інтереси російського претендента на актив — компанії «Сибур». Відтак «Нортіма» погрожує захищати свої права в міжнародних судах.

Читайте також: Побічні ефекти сировинного циклу

У низці випадків приватизації заважає заборона змінювати профіль діяльності підприємств, які продаються. Так, наприклад, сталося зі спробою продати 1 липня поточного року ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон». За даними ФДМУ, там числиться понад 600 працівників, спеціалізується він на виробництві обладнання зв’язку. За 2015-й дивіденди державі становили 1,6 млн грн, а стартова ціна продажу була встановлена на рівні $5,6 млн. Однак ніхто так і не спробував купити підприємство. Як повідомили в місцевому відділенні ФДМУ, через заборону на перепрофілювання його діяльності.

Прикладом зупинки приватизації через дії прокуратури стала ситуація з продажем 37,6% акцій Львівської вугільної компанії. Вона володіє Центральною збагачувальною фабрикою «Червоноградська» на Львівщині (потужність — майже 10 млн т вугілля на рік). Стартова ціна 37,6% пакета була визначена в еквіваленті лише $1,85 млн. Однак 4 липня 2016-го Господарський суд задовольнив позов прокуратури Львівської області до регіо­нального відділення ФДМУ у Львівській області та Львівської вугільної компанії про скасування рішень щодо приватизації майна та його оцінки. За даними прокуратури, йдеться про повернення державі майна на суму близько $12 млн.

Зупинено й продаж 21,5% пакета акцій ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод», стартова ціна — $0,21 млн за статутного капіталу $2,7 млн. Заявлений на сьогодні напрям діяльності підприємства — здача в оренду виробничих і складських приміщень. Аналогічна ситуація й на машинобудівному заводі «Аметист» (місто Олешки Херсонської області), де в штаті числяться чотири особи, а основний вид діяльності — надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Стартова ціна 49,6% акцій була визначена в $0,16 млн. За $24 тис. стартової ціни продавався 24,7% державний пакет акцій ПАТ «Перемишлянський приладобудівний завод «Модуль», статутний капітал якого становить $240 тис., а решта акцій належить приватним власникам. Зрозуміло, що ця сума мізерна з огляду хоча б на те, що підприємство використовує понад 3 га землі та має вісім будівель у Перемишлянах.

Часто наслідком законодавчих перешкод приватизації тих чи інших державних підприємств стає їхнє банкрутство, а відтак ліквідація замість приватизації. Показовою тут є ситуація з ВО «Знамя» в Полтаві. Довідка на сайті ФДМУ свідчить, що статутний капітал підприємства торік оцінювався в 60,2 млн грн. Міститься воно на земельній ділянці загальною площею 8 га в межах Полтави, включає комплекс із дев’яти виробничих корпусів площею 33,2 тис. м² та ще три житлові будинки. Його приватизація була заблокована наприкінці 2015-го виключенням із переліку об’єктів приватизації як «єдиного в Україні, що спеціалізується на випуску виробів електронної техніки надвисоких частот, які є вузькоспеціалізованими елементами для побудови систем радіолокації, радіонавігації, радіопротидії, зв’язку, а також систем управління високоточного озброєння». Однак результатом таких «добрих намірів» стала процедура
банкрутства відповідно до ухвали Господарського суду Полтавської області 25 травня 2016 року. Відтак замість приватизації розпочато ліквідаційну процедуру.

Новини RedTram

Loading...