ut.net.ua 2010-08-06 00:00 Мельник Альона

Гра триває

Більше року бізнес заробляє надприбутки в тіні

Тепер до послуг охочих зіграти в азартні ігри – нелегальні гральні зали або «інтерактивні клуби». Дер­­жава не може ані контролювати їх, ані обкладати податками. Створити новий закон, який би легалізував і регулював гральний бізнес, зокрема й діяльність «інтернет-клубів», планували ще торік, однак проект і досі не подано на розгляд до Верховної Ради.

Тінь і «павутина»

Приводом для початку «анти-азартної» кампанії стала пожежа в залі гральних автоматів у Дніпропетровську, в якій 7 травня минулого року загинуло 9 людей. Політики вирішили захистити українців від небезпечних азартних ігор, а також допомогти залежним гравцям: уже наступного дня уряд запровадив мораторій на роботу гральних закладів, а 25 червня 2009 року вступив у дію «Закон про заборону грального бізнесу в Україні». Планувалося, що вже у вересні того ж року гральний бізнес запрацює на нових умовах. Це мало б запобігти його переходу в тінь. Однак легалізація індустрії азартних ігор затрималась, а гра триває підпільно.

«Серед наших клієнтів немає таких, які перестали грати через цю заборону. Вони знаходять можливість зробити це в підпільних закладах чи інтерактивних клубах, – стверджує Андрій Семенов, завідувач денного стаціонару Українського центру залежності. – Якщо ж не буде можливості пограти, така людина намагатиметься втекти від реальності, втрапивши в іншу залежність – наприклад, алкоголізм. З вулиць зникли заманливі вивіски й вогні, та все ж проблему азартних ігор неможливо вирішити лише забороною».
Про кількість гравців можна судити з популярності «інтер­нет-клубів», що з’явилися чи не на кожному кроці. Крім того, є нелегальні гральні заклади. «В нас кількість гравців зменшилася несуттєво. Щоправда, тепер вхід для своїх або за рекомендацією, – розповів Тижню круп’є одного з київських підпільних казино Ігор (ім'я змінено). – А загалом за минулий рік мало що змінилося. Хіба що замість розчинених навстіж дверей маємо тепер замкнені, броньовані».

Азарт он-лайн

Поруч зі входом до одного з київських інтерактивних клубів на бульварі Шевченка «прогулюється» кремезний хлопець у чорній футболці – охоронець. Усередині ще кілька схожих чоловіків із товстими золотими ланцюгами на шиях, з-за барної стійки у передпокої вибігає адміністратор. На прохання скористатися інтернетом відповідає різко: «У нас не інтернет, у нас гральні автомати». За 50 грн (офіційно – «плата за користування інтернетом», насправді – внесок на електронний рахунок) дозволяє пройти до гральної зали. Інтер’єр тут із претензією на античність, але вікон немає, а штучного освітлення – мінімум, зовсім як у класичних казино.

До вибору гравців із десяток різних комп’ютерних програм  – автомати, рулетка, блек-джек. За сусіднім столом чоловік поповнює гральний рахунок – відраховує адміністраторові з десяток двохсотгривневих купюр. За деякий час, підштовхуваний азартом, друзями й другою склянкою пива, наш сусід віддає ще один стосик банкнот із портретами Лесі Українки. Такі шалені для пересічного українця суми тут, здається, пускають у гру часто – адміністратор бере гроші зовсім звично й без жодних емоцій. А коли ми, безрезультатно покрутивши електронного барабана, вирішуємо забрати залишок із рахунку, касирка щиро дивується: «Забрати гроші? Це що, оці сорок гривень?»

На виході зустрічаємо двох юнаків – вони вільно заходять до клубу, без жодних перевірок віку. Забороняючи гральний бізнес, політики апелювали, між іншим, до батьківських почуттів українців – мовляв, захистимо дітей від спокуси легких грошей. Однак зі зміною справжніх гральних автоматів на комп’ютерні доступ до азартних розваг для підлітків лише спростився. До інтерактивного клубу неповнолітні можуть заходити цілком легально – на «користування інтернетом» вікових обмежень ніхто не накладає.

Держава поза грою

Контролювати такі клуби важко – немає навіть юридичного визначення поняття «інтернет-казино». «Законодавство України не відносить цей вид діяльності до грального бізнесу, що не може не радувати. Ви виступаєте як субагент платіжної системи й здійснюєте продаж ваучерів», – заспокоюють майбутніх «інтерактивних нуворишів» на спеціалізованому сайті з продажу обладнання й програмного забезпечення.

Тут-таки пропонують підключення до системи електронних платежів і франчайзинг – «прокат» своєї зареєстрованої торгової марки охочим відкрити власне інтернет-казино. Вимоги прості – приміщення в багатолюдному місці та гроші на підключення. На іншому сайті клієнтам пропонують готовий бізнес-план: витратити на відкриття «інтернет-клубу» треба близько 75 тис. грн (франчайзинг, оренда, обладнання, охорона, реклама тощо). Окупитися проект має за 2-3 місяці, а далі – щомісячний чистий прибуток – по 3-5 тис. грн із кожного комп’ютера. В більшості закладів «робочих місць» близько десяти, може бути й значно більше – в «нашому» клубі їх виявилося аж 35 – саме такий номер мав комп’ютер, за який запропонував сісти адміністратор. За найскромнішими підрахунками (по 3 тис. грн на місце), такий заклад приносить власникам 102 тис. грн на місяць.

За даними Української асоціації грального бізнесу, торік державний бюджет недоотримав 2,5 млрд грн, які раніше сплачували легальні гральні заклади. Крім того, вагому статтю доходу втратили й місцеві бюджети, які отримували від «азартників» плату за патенти на автомати. Така ціна за врятування ігроманів та їхніх сімей видавалася б цілком виправданою, якби українці справді перестали грати. Однак гра триває, й ділитися з державою величезними прибутками від неї ніхто не поспішає. Підпільних гральних закладів формально «не існує», тож ніхто нічого й не сплачує, а «інтерактивні клуби» обкладають єдиним податком. Це означає, що за кожен зал власник платить до скарбниці 200 грн.
На час набуття чинності заборони грального бізнесу, ліцензію Мінфіну на відкриття залів гральних автоматів казино та букмекерських контор мали 205 фірм. Жодній із них, навіть тим, котрі щойно почали працювати, держава після заборони не компенсувала витрат на ліцензію, яка коштувала $150 тис. Про наміри відшкодувати ці гроші ніхто з офіційних осіб досі не заявляв.

«Постраждали і власники, й пересічні працівники. Роботу втратили 250 тисяч людей, – запевняє президент Української асоціації грального бізнесу Григорій Трипульський. – А якщо врахувати ще й членів їхніх сімей, то без джерела доходу залишилося близько мільйона українців». Насправді ж із бізнесу пішли хіба некваліфіко­вані робітники, про­фе­сіонали ж і далі працюють, але неофіційно. «У нас після заборони залишилося 70-80% персоналу, – каже Ігор. – Ці люди мають відповідну освіту, вони, власне, більше нічого робити не вміють – ось і залишилися».

Хто контролюватиме?

Провести через Верховну Раду новий закон про гральний бізнес намагалося вже кілька груп народних депутатів, однак їхні проекти не просувалися далі розгляду в комітетах. «Процес затягнувся, бо жодна політична сила не хоче брати на себе відповідальність за такий непопулярний крок, як відкриття грального бізнесу. Тим більше, що на носі вибори до місцевих органів влади», – говорить Григорій Трипульський.

Найсвіжіший проект розробляє зараз уряд за дорученням віце-прем’єра з питань Євро-2012 Бориса Колеснікова. Хоча текст ще не опублікований, а до ВР він потрапить не раніше вересня, про його зміст уже неодноразово розповідав голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський.

Закон дозволить відкривати казино в п’яти­зіркових готелях, а в курортних містах Криму та Західної України – у три-чоти­ризіркових. Гральні автомати залишаться забороненими, букмекерство регулюватиме окремий закон. Ліцензію на відкриття гральних закладів видаватимуть на 21 рік і коштуватиме вона $5 млн, а з суми виграшу стягуватимуть податок на прибуток. За словами Бродського, таким чином уряд хоче назбирати грошей на проведення Євро-2012.

«Якщо дозволити лише деякі види грального бізнесу, то решта піде в тінь. Приклад цього ми бачимо зараз», – запевняє Ігор Макієвський, в. о. голови ради Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців галузі культури, відпочинку та розваг. Боротися з «нелегалами», згідно з новим законом, повинна буде міліція. Вона робить це вже зараз: наприклад, за минулий рік у Києві провели 1896 перевірок, під час яких вилучили 1700 гральних пристроїв. Однак кримінальних справ за цей час порушили тільки сім. Крім того, підпільні казино очевидно мають підтримку з боку правоохоронців на місцях. «Перевірки бувають, але досі ніхто нас не закрив. Мабуть, є домовленості на вищому рівні», – припускає круп’є Ігор. Чи зміниться ситуація після ухвалення нового закону, його розробники прогнозувати не беруться. Натомість окрім штрафу для нелегальних закладів (зараз він становить 8 тис. мінімальних зарплат), у закон закладено й покарання для гравців – до чотирьох «мінімалок».

За кордоном, зокрема в більшості країн Європи та в США, гральний бізнес дозволено, щоправда, з суттєвими обмеженнями та значним оподаткуванням. Так, казино та інші подібні заклади можна відкривати в певних місцях, вік гравців ретельно перевіряють, до того ж існують «чорні списки» залежних та спеціальні служби, які їм допомагають. Контролюють усе це спеціальні комісії з азартних ігор. На необхідності створити такі органи наголошують і представники українського грального бізнесу, однак розробники нового закону досі не згадували про таку можливість.[2033]

 
Куди сховався гральний бізнес

Колишні казино та гральні автомати мають сьогодні такі вивіски:

Інтернет-клуби. Тут можна програти тисячі гривень в автомати, рулетку та блек-джек на комп'ютері.

Покерні клуби. Спортивний покер не визнаний законом азартною грою, отже, в нього можна грати в спеціальних закладах, за бажанням – на гроші.

Підпільні казино без вивіски. Великі казино насправді не закривалися, вони просто працюють без вивісок і з перевіреними клієнтами.