Економіка 2016-09-15 11:56 Шавалюк Любомир

Тарас Кутовий: «Держава може бути ефективним власником в одиничних випадках»

Тиждень поспілкувався з міністром аграрної політики та продовольства України Тарасом Кутовим про нинішні проблеми АПК, лобізм великих землевласників та формування ринку землі.

У.Т.: Які ключові реформи в агропромисловому комплексі планує провести міністерство?

- Ми задекларували стратегію розвитку АПК під назвою "3+5". На сьогодні уже встигли досить широко її обговорити й отримати позитивні відгуки в аграріїв та міжнародної спільноти. Стратегія складається із трьох основних завдань і кількох дрібніших. Перше - поступ земельної реформи. Друге - трансформація державної підтримки галузі. Третє - підвищення ефективності державних підприємств галузі та виведення їх на приватизацію. Серед інших пріоритетів розвиток виробництва органічної продукції, ринків збуту, сільських територій, зрошувальної інфраструктури та забезпечення інституційної спроможності Держпродспоживслужби.

По кожному із трьох пріоритетних напрямків ми підготували законопроекти, оскільки через необхідність запровадження значних перетворень успіху в них не можна досягти без змін у законодавстві.

Основою для реформ у названих трьох напрямках повинна стати інституційна спроможність міністерства. На жаль, проведений першочерговий аудит показав, що ми не можемо ефективно виконувати поставлені задачі при нинішніх структурі та підходах до роботи. За період незалежності України змінювалися міністри та керівники департаментів, але сама структура міністерства майже не зазнала змін. На сьогодні його робота дуже забюрократизована: ви бачите, скільки паперів на моєму столі, до того ж у мене є багато заступників, у яких документів не менше

У зв’язку з цим ми запустили Офіс підтримки реформ, до якого на конкурсній основі залучаються молоді, амбітні кадри, роботу яких фондують донори (ЄС, США, Канада) і які отримують ринкові зарплати. Зараз Офіс займається внутрішнім аудитом. Коли стануть відомі його результати, ми плануємо провести комплексну зміну структури міністерства. Для цього потрібно дві складові. По-перше, рішення Кабміну за пропозицією від міністра, яку ми зараз готуємо. По-друге, за великим рахунком у контексті збільшення ефективності нам потрібно піднімати зарплати держслужбовцям. Можливо, їх кількість потрібно скорочувати, але ж нині це відбувається, а зекономлені гроші ідуть не на підвищення платні тим, хто залишився. Якби, скажімо, чисельність чиновників скоротили удвічі, а при цьому збільшили зарплату також удвічі, то результат був би зовсім іншим. На мій погляд, міністр із зарплатою $300 - це не зовсім нормальна ситуація, адже людина, яка потенційно здатна виконувати роль міністра, у бізнесі спроможна заробляти значно-значно більші кошти. Для мене особисто і для багатьох в уряді на нинішньому етапі життя домінує амбіція щось змінити, реалізувати й отримати внутрішнє задоволення від того, що зроблено. Подібні люди прийшли з бізнесу й мають якісь статки, які дозволяють проіснувати певний час. Але так не може бути завжди. І навіть у попередньому уряді чимало міністрів висловлювали позицію, що цю ситуацію потрібно змінювати. Зараз для цього ми використовуємо механізм Офісу підтримки реформ, але це теж тимчасово.

У.Т.: Якою ви бачите земельну реформу?

- У цьому напрямку готовий до розгляду проект Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Я разом із командою пропонуємо продавати право оренди та віддавати його в банк як заставу для отримання кредитів.

Чому саме така формула, а не більш широкий, комплексний підхід до подолання земельної проблеми? Тому що я вважаю, що це саме той крок, який може отримати підтримку у Верховній раді. На роботу в уряді я прийшов із парламенту, в якому очолював відповідний комітет. Тому досить чітку відчуваю настрої, які панують серед депутатів: краще зробити цей невеличкий, але дуже суттєвий крок, ніж замахнутися на щось більше і зазнати поразки.

Читайте також: Олексій Павленко: «Якщо сьогодні дати дозвіл на продаж землі, це призведе до суцільного безладу в суспільстві»

Обіг прав оренди землі відкриє кілька можливостей. По-перше, завдяки ньому з’явиться ціноутворення на землю сільгосппризначення. Нині основна теза популістів полягає в тому, що при встановленні вільного продажу землі, в українців будуть масово за безцінь скуповувати землю. Якщо права оренди почнуть торгуватися і стане зрозуміло, що за гектар дають тисячу, дві чи п’ять, то уже ніхто не зможе різко занизити вартість землі, позаяк продаж не може коштувати менше, ніж оренда. По-друге, інвестори отримають змогу планувати свій бізнес на довшу перспективу. Навіть якщо вони раптом вирішать покинути займатися сільським господарством, то легко зможуть вийти з бізнесу, продавши права оренди на землю. Якщо актив ліквідний, то ціна його вища. Відповідно, якщо на сьогодні інвестор зайшов у с/г бізнес і не може вийти з нього, то через це платить за землю з урахуванням ризиків ускладненого виходу. Відтак орендна плата занижена з урахуванням цього фактора.

У.Т.: Чи зміниться обов’язковий термін оренди землі?

- На сьогодні мінімальний термін оренди землі становить сім років, максимальний - сорок дев’ять. Я би цього не змінював. У рамках цього діапазону люди самі нехай визначаються. Тоді картина виглядатиме так: наприклад, право десятирічної оренди землі в такій-то області коштує ікс, право п’ятнадцятирічної - трішки більше, двадцятирічної - ще більше. І потім люди на свій розсуд визначатимуть, який термін їм підходить більше.

Тут є один важливий соціальний момент. Дуже багато людей живе з паїв. Продаючи право оренди, ми не продаємо землю. Тобто людина як отримувала плату за пай, так і отримуватиме надалі. Як володіла землею й могла залишити її своїм дітям у спадок, так і продовжуватимуть нею володіти. Це важливо наголосити.

У.Т.: Якими ви бачите зміни в державній підтримці галузі?

- Ключова зміна - ми хочемо підтримувати грошима малих і середніх фермерів. Ідеться про підприємства, які обробляють до 500 га. На сьогодні їхня частка серед об’єктів господарювання в АПК становить 86%. Цікаве те, що лише 2% з них - підприємства, які користуються кредитами. Чому? Бо немає застави, незрозуміла ситуація із землею.

Теперішня ситуація несприятлива для кредитування АПК. Судіть самі. Банк кредитує підприємство, яке згодом банкрутує. Стадія банкрутства в Україні дуже тривала. Коли в підсумку приходять вилучати заставу, тобто активи підприємства, базовою частиною, яких, звичайно, є земля, то паї вже здано в оренду комусь іншому, а банкові залишається, умовно кажучи, сарай. А кому потрібні сараї без землі? У результаті їх за безцінь купують ті, хто перепідписав землю. Банки на цьому багато втрачають, а тому закладають підвищені ризики у вартість кредитування, яка і так сьогодні захмарна.

Читайте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей

У рамках держпідтримки з’явилася новела, яку я спочатку озвучив лише на рівні філософії, а тепер вона вже стала майже реальністю, оскільки прем’єр заявив про неї публічно як про позицію уряду. Ми виступаємо за те, щоби 1% від валового виробництва продукції сільського господарства повинен іти на держпідтримку. На сьогодні це 5,5 млрд. грн. - сума, яка наступного року ітиме на підтримку сільського господарства, якщо це підтримає Верховна Рада. Для порівняння: у 2016-му на цю статтю виділено 300 млн. грн. Тобто мова іде про кардинальне збільшення обсягів державної підтримки агровиробника з фокусом на малих та середніх підприємствах. У його рамках ми зможемо змінити філософію роботи на цьому ринку.

До яких наслідків це призведе? Перше - валовий збір сільгосппродукції. На сьогодні малі та середні фермери тягнуть униз всі показники урожайності. Якщо холдинг має врожайність 5-6 тонн пшениці з гектара, то фермер - 3-4 тонни. Якщо показники фермерів зростуть удвічі, то загальний результат буде зовсім іншим. Друге і, мабуть, більш важливе. Фермери можуть зайняти нішу переробки, створюючи додану вартість. Ми треті у світі по зерну, але що ми з цього заробляємо? Мій улюблений приклад - Данія. У них землі в 15 разів менше, а на ній вони заробляють на 70% більше, ніж ми. Це і є потенціал зростання галузі.

У.Т.: Ви загострюєте увагу на відсутності кредитування та дефіциті коштів як основних причинах низької продуктивності фермерів. А чи є ці фактори справді визначальними, чи насправді проблема в відсутності у фермерів сучасних технологій, дефіциті знань, навиків, банальній недостачі інформації про те, що і як виробляти?

- У межах міністерства ми плануємо запустити програму "Хочу бути фермером". Зараз консолідуємо всі ресурси, які є (програми, донорські проекти) для того, щоб якось допомогти людині, яка раптом вирішила стати фермером. Від усіх компаній, які працюють на ринку, є велика консультаційна підтримка. Якщо ви купуєте засоби захисту рослин вам безкоштовно проведуть тренінг про те, як і коли вносити ці засоби, експерти компаній приїжджатимуть і спостерігатимуть за вашими полями. У цьому напрямку велика конкуренція. Питання тільки в тому, може фермер дозволити собі ці засоби чи ні. Як правило, коли немає грошей, фермер купує необхідні матеріали на третіх руках, часто навіть крадене від великих холдингів.

Тож міністерство буде нести цю лінію знань, але, відверто кажучи, фермери дуже рідко приходять до нас із проханням навчити їх вирощувати корів чи сіяти пшеницю. Усі приходять за підтримкою перш за все фінансовою.

Велику роль повинна грати Академія аграрних наук, передусім у сфері насінництва. Наприклад, у нас на превеликий жаль лише 3% насіння цукрового буряка українське. Це в історично цукровій країні. Все інше - від іноземних компаній при тому, що в нас є цілий Інститут цукрових буряків. Тому ми хочемо відродити потужності в цій сфері. Та й за великим рахунком це питання національної харчової безпеки.

У.Т.: Період незалежності вчить, що державна підтримка завжди стає розплідником корупції. Які інструменти підтримки слід використовувати, щоб не створювати простору для корупції?

- Ми дуже багато про це говоримо. Гроші на підтримку сільського господарства в Україні завжди були, менше чи більше. Були роки, коли давали десятки мільярдів гривень. Але ми з колеги сходимося на тій позиції, що якщо не змінити механізм державної підтримки, то від збільшення її обсягу буде мало толку. Ми мали дюжину програм із підтримки садівництва та інших. Але видимих результатів вони не дали, бо немає видимого класу фермерства. Побудували багато великих, потужних компаній, низка з них коштують більше мільярда. Але фермерський прошарок не вистрелив. А саме це ми маємо за мету. Як досягти результату?

Перше - рішення повинні приймати не комісії у складі голів адміністрації, податкової і так далі. Це повинні бути відкриті фермерські конференції. Фермери прекрасно знають, хто працює, а хто землю здає в суборенду, у кого виходить заробляти, а в кого - ні. Тобто рішення вони повинні прийняти самі, якими б бурхливими обговореннями це не супроводжувалося.

Друге - польський досвід вчить ніколи не давати підтримку в одні руки. Хочете побудувати сушку? Ось вас п’ятеро фермерів в одному районі, кожному по 2 мільйони. Уже навіть вкрасти на п’ятьох - це треба домовлятися, тобто тут ризик корупції менший.

Третє - абсолютно типові, чіткі, зрозумілі проекти. Тобто гроші виділятимемо, скажімо, на морозильні установки для молока, на сушки, на зберігання тощо. Через допомогу фермерам треба підтягнути розвиток промисловості (машинобудування та ін.) Не хочу образити сільгоспвиробників, але аграрне виробництво - це низькомаржинальна продукція. Потрібно його використати для того, щоби наростити галузі з інтелектуальним та технологічним потенціалом, які створюватимуть додану вартість у насінництві, машинобудуванні, навіть у космічних технологіях. У Китаї, наприклад, оприскування роблять за допомогою не тракторів, а дронів. У високотехнологічних тракторах кермо ніхто не крутить, бо вони їздять по точках, введених на карті. А тракторист лише сидить і стежить за тим, щоб нічого не загорілося.

Такі проекти проводитимуть групами на прозорих тендерах. Можливо, локальним виробникам, наприклад сушок, надаватимуться преференція.

Читайте також: Чим загрожує Україні зосередження на АПК

Інший інструмент стосується кредитування. Чому фермери не кредитуються? Бо не мають початкового внеску 50-70%, якого вимагає банк, щоб про кредитувати решту 30-50%. Як міністерство, ми б могли, не торкаючись цих грошей, передавати їх комерційним банкам, у тому числі державним, і кажемо, мовляв ось перший внесок для фермерів, які визначаться на конференціях. Банки детально розглядатимуть відповідні проекти на кредитних комітетах і, додаючи свою частину у формі кредиту, фінансуватимуть інвестиційний проект. Тоді держава до цього практично не матиме відношення, а банк, вболіватиме за державну частину грошей, виділених на проект, так само, як за свою. Цей механізм буде абсолютно прозорим і повинен мати хороші перспективи.

Крім цього, філософія державної підтримки повинна мати ще один ключовий елемент. Підтримка повинна здійснюватися на одиницю вирощеної продукції. Це стане стимулом до того, щоб підвищувати врожайність та продуктивність у тваринництві. Хоч на сьогодні, коли зважати на обсяги сільгоспвиробництва, у нас може не вистачити грошей, щоби підтримувати всіх, але це питання якось вирішуватимемо.

У.Т.: Чи не суперечать запропоновані вами заходи підтримки АПК Угоді про асоціацію з ЄС?

- Увесь світ підтримує сільське господарство, і ми не виняток. За нашими розрахунками, при нинішніх обсягах виробництва підтримка сільського господарства на рівні 1% від валового доходу не утворюватиме жодних протиріч із ЄС.

Говорячи про виконання Угоди про асоціацію, варто зауважити наступне. На сьогодні дуже актуальне питання якості української продукції та її сертифікації. По окремих позиціях ми вибираємо річні квоти уже в перші місяці року, по інших - не вибираємо за цілий рік і невеликої їх частини. Перший випадок можливий у тих сегментах, де існують високорозвинені підприємства. По курятині та яйцях у нас є підприємства міжнародного рівня, тож квота по цих видах продукції вибирається до кінця лютого. А там, де таких компаній немає, виникає прогалина. Але вони будуть заповнюватися, бо бізнес іде за можливостями. Наприклад, я був на фестивалі льону. Спочатку ціна на нього була одна, потім більша, тепер удвічі вища. Бізнес одразу це помічає: зараз уже холдинги почали відводити площі під льон у лісостепу, фермери суттєво збільшили посіви.

Держава ж не може змінити глобальну тенденцію своїм регулюванням. Уявіть собі: ми експортуємо декілька десятків мільйонів тонн зерна. Скільки грошей повинно бути в держави, щоб відрегулювати його ціну? Це нереально. Ми її можемо тримати, скажімо, протягом тижня і все. Потім ринок все одно повернеться до початкової точки.

Однак держава повинна задавати вектори розвитку сільського господарства. Ми повинні визначитися, що по такому-то напрямку повинен бути результат. Наприклад, 87% техніки у сільському господарстві морально і фізично застаріла. Обсяги інвестицій, необхідних у цій сфері, просто колосальні. Якби ми в Україні змогли досягнути адекватної якості продукції сільськогосподарського машинобудування, то це була б основа для економічного зростання в широкому спектрі галузей. Візьміть підприємство "Червона зірка", яке виробляє ґрунтообробну техніку. За його продукцією стоять черги. Коли я на виставці розмовляв із представником іншого українського підприємства, яке виробляє плуги, то виявилося воно метал закуповує в Німеччині. А ми ж металургійна країна. Яка, однак, не забезпечує металу з якісними характеристиками, необхідними для виробництва плугів. Тобто є над чим працювати.

У зв’язку з цим прем’єр-міністр висловив ідею, що через підтримку малих і середніх фермерів надати поштовх сільськогосподарському машинобудуванню. Ми бачили приклади української техніки на виставці, але поки її якість залишає бажати кращого. Тож нам слід подумати, що можна вдіяти в такій ситуації. На мій погляд, найбільш ефективним є шлях створення спільних підприємств із міжнародними виробниками. Було б наївно думати, що ми, скажімо, за 3 роки доженемо John Deere за якістю машинобудівної продукції. Але спільно з ними ми можемо досягнути результату.

У.Т.: Крупні с/г корпорації домінують на ринку, бо мають лобі в органах влади. Ви виступаєте за підтримку фермерства, але міністри змінюються, а лобі залишається. Як змістити політичний ландшафт на користь фермерів і зробити їх підтримку довготривалою?

- На мій погляд, говорячи про лобі, ми дискутуємо про спецрежим оподаткування аграріїв. У ньому справді багато перекосів. За рахунок прямої підтримки їх можна вирівняти. Звичайно, великий бізнес буде відстоювати спецрежим. Я так само вважаю, що спецрежим суто для тваринництва - це дуже позитивний механізм. Якщо в рамках прямої підтримки ми не знайдемо як підтримати тваринників, то відміна спецрежиму буде дуже болісною для цієї галузі.

Читайте також: Жан-Жак Ерве: «Одна з ознак демократії – коли громада вимагає відповідального ставлення до землі»

Щодо лобі. Чому я говорив про 1%, а не про 5,5 млрд. грн. для підтримки фермерів? Бо це закладає філософію державної підтримки. Щоб кожного року аграрії могли розраховувати на цей відсоток. Щоб не було так, що змінився прем’єр і міністр АПК і підтримку фермерів скасували як таку. На сьогодні про цю новелу говорять як про доконаний факт. Можливо, з часом, коли в держави буде більше фінансових ресурсів, ми виділятимемо 3% на АПК, але ця філософія збережеться. Якщо так, то на селі з’являться реально сильні та впливові фермери, які уже не відпустять ситуацію назад. Коли вони відчують, що державну допомогу можна брати без хабарів, коли вона становитиме не 250 грн., які нічого не вирішують, а 2-3 млн. грн., а в кооперації з іншими вони можуть зробити якийсь інфраструктурний прорив, коли вони почнуть продавати зерно не з поля, а на вагоні й мати 200-250 грн. додатково на тонні, то якщо знайдеться уряд, який захоче це поламати, - потуга фермерів цього не допустить. Мені хочеться, щоб люди в це повірили, почали цим жити, і потім уже цього не відпустили.

У.Т.: На сьогодні Україна спеціалізується на зернових і деяких технічних культурах. А, наприклад, у Польщі рослинництво диверсифіковане: садові культури (яблуко та інші), ягоди (полуниця ті інші), городина. Що держава може зробити для диверсифікації рослинництва в Україні й чи це стоїть у пріоритетах державної підтримки?

- Напрям диверсифікації існує і в державних пріоритетах у галузі, й у відповідних програмах. Як це реалізовується і чому фермери підуть саме туди?

Фермер ніколи не буде конкурентоздатним у порівнянні з великим холдингом. Просто технологія виробництва інша: наприклад, трактор на 100 кінських сил проти 500 і так далі. Але фермер буде конкурентним у нішевих продуктах: овочах, ягодах, тощо. На сьогодні їх від цього стримує, зокрема по яблуку і по ягодах, відсутність інфраструктури зберігання. Яблук у нас уже дуже багато виробляється, але їх в основному давлять на сік і концентрат, які потім реалізовують.

Я говорив вище про типові проекти, прикладом яких є регіональні холодильні бази для зберігання цієї продукції. Якщо фермер виростить і привезе яблуко на цю базу, то отримає компенсацію. Візьмімо молоко. Одна річ, якщо його зібрали в банку, привезли посереднику, а той на завод - якість втрачається і ціна відповідна. Інша річ, коли в селі створено кооператив, у який пригнали корову, видоїли її, електронна система зафіксувала кількість молока, лабораторія показала жирність. Тоді молокозавод знає, що його не обдурили і готовий платити вищу ціну. Існують живі приклади. На Полтавщині зробили такий кооператив, і люди дуже задоволені ним. Бо виявилося, що в них і молоко жирніше, і ціна його виросла одразу ж відсотків на 40. У цій конкретній ситуації сільрада дала 300 тис. грн., місцевий зацікавлений фермер - 100 тис., закупили обладнання і почали працювати. Люди не вірили, поки не отримали додаткову копійку. Якщо вчора за молоко платили 3 грн., а сьогодні - 4,6 грн., то молодці ті, хто це зробили.

По овочах буде те ж саме. Наприклад, компанія Nestle будує на півдні України виробництво, яке сушитиме овочі. Це відносно невеликий проект, у який вкладають 7 млн. євро. Що за цим іде? Їм потрібна якісна продукція навколо цієї інфраструктури. Вони дають фермерам насіння і кажуть, мовляв посійте для нас цей сорт перцю, а ми вам гарантуємо закупівлю по гарній ціні та прийом на своїй базі. Люди дуже радо погоджуються на таку співпрацю, займаючи відповідну нішу. На Полтавщині інший приклад. Одне підприємство роздає людям квасолю і забирає готову продукцію за нормальною ціною. Через подібні механізми, які вже починають потроху працювати, ми отримаємо додану вартість у нішевих продуктах. А це додаткові робочі місця в Україні замість того, щоб, скажімо, їздити на сезон на збір полуниці у Польщу. У мене були зустрічі з багатьма іноземними компаніями, які так само зацікавлені мати в Україні гарний, якісний продукт.

У.Т.: І третій напрямок у стратегії - держпідприємства. Які реформи стосуватимуться їх?

- Дотепер завжди всі державні підприємства галузі сукупно були збитковими. І коли ті, хто виступає проти їх приватизації, говорять, що на сьогодні невдалий час продавати держкомпанії, існує політичне та військове напруження, то це звучить дивно. У нас довгий період не було війни, і теж був не час для приватизації. Тож, думаю, справжня причина тих, хто виступає проти приватизації, має корупційну природу: дуже зручно сидіти на держпідприємствах, керувати ними, нести мало відповідальності, показувати низьку ефективність та перерозподіляти грошові потоки.

Я виступаю за те, щоб Мінагропрод був міністерством стратегії, державної політики, а не управління держпідприємствами. Щоб його функцією було формування агропромислової політики, підтримка пріоритетних напрямків, які дадуть додатковий простір для розвитку галузі, а не управління. Відтак потрібна максимальна приватизація. Ми зараз подали на розгляд 86 підприємств, з яких 24 заборонено приватизувати, але, я сподіваюся, Верховна Рада зніме цю заборону. Серед них і Укрспирт, Артемсіль, Державну продовольчо-зернову корпорацію України (ДПЗКУ). Чому таке рішення? Бо такий світовий досвід. Держава може бути ефективним власником в одиничних випадках. Нехай інвестори платять податки, розвивають підприємства і борються на них із корупцією, що в них значно краще виходить, ніж у держави.

Читайте також: АПК: хвороби зростання

Звичайно, є підприємства, які виконують певні функції резерву. Особливо з огляду на поточну військову ситуацію. Вони повинні бути у державній власності та забезпечувати їй можливість бути сильною, обороноздатною. Але це зовсім інші активи, ніж ті, про які йдеться. Корпорація Укрспирт має дуже мало відношення до обороноздатності.

У.Т.: Чи займатиметься міністерство підготовкою відповідних підприємств до приватизації, тобто вичищенням фінансової звітності та оптимізацією бізнес-процесів?

- Звичайно. Візьмімо для прикладу Укрспирт. Ключове кадрове рішення по цій корпорації повинно бути ухваленим буквально на одному з наступних засідань уряду. Ключову роботу тут слід провести в контексті господарського ладу на всіх заводах Укрспирту. Але, що дуже важливо, для того, щоб горілчані компанії, які є першими потенційними клієнтами на приватизацію, виявили реальний інтерес до купівлі спиртових заводів, вони повинні зрозуміти, що лівого спирту не буде. Це найголовніше з того, що ми сьогодні робимо.

На сьогодні обсяг продажу горілки в Україні в перерахунку на спирт утричі перевищує обсяг виробництва спирту. Потрібно закривати тіньовий ринок горілки, а це комплексна робота всієї державної машини. Міністерство АПК з директором Укрспирту абсолютно не в силах проконтролювати 64 заводи по Україні. Це повинна бути спільна робота поліції, правоохоронців, ревізорів тощо. Бо якщо буде ліва горілка, то горілчаників все влаштовуватиме і вони виступатимуть не за приватизацію, а за збереження нинішнього стану справ. Водночас після того, як горілчаники куплять спиртові заводи, то самі почнуть гасити тіньовий ринок спирту, намагаючись окупити інвестицію шляхом усунення з ринку тіньових конкурентів легальними способами.

Я думаю, що ми в силах змінити теперішній стан справ. Мій особистий маркер, моя внутрішня амбіція - доконаний факт приватизації Укрспирту. За всі роки незалежності ніхто не підійшов до цього настільки близько. Я хочу, щоб приватизація відбулася і почалася на зламі 2016-2017 років. Звичайно, спротив системи колосальний. На міністра через таку ініціативу ллється величезна кількість бруду, і міністерство не має навіть близько стільки ресурсу, скільки треба для того, щоби хоча б якось протистояти цій інформаційній війні. Я розумію, що ці кампанії наростатимуть, але амбіція залишається.

Щоправда потрібно ще зняти заборону на приватизацію Укрспирту. Всі, хто говорять, що Укрспирт - мегастратегічний об’єкт для держави, а монополія у виробництві спирту - це щось, дане Богом, не знають, що у світі існує тільки дві держави, які мають монополію на виробництво спирту, - Україна і Білорусь. Більше таких країн у світі немає. Тому хто би що не розказував - це абсолютно неправда.

Крім цього, спирт - це одне питання. Інше - більшість заводів на сьогодні є просто майданчиками для виробництва біоетанолу, сумішей, тобто мають колосальні можливості для подальших інвестицій. Треба не кукурудзу продавати на експорт, а робити в Україні похідний продукт і експортувати його. У цьому контексті не останнім є питання енергонезалежності. З огляду на потенціал рослинництва масштабне виробництво біоетанолу повинно стати неодмінною складовою всіх енергетичних стратегій.

Ми запропонували проект механізму приватизації Укрспирту. Філософія його наступна. Ми виставляємо всі заводи на приватизацію, кожен завод має свої потужності, фіксуємо обсяг виробництва харчового спирту на рівні певної квоти, близькому до нинішніх обсягів виробництва, - цифру хай визначить Верховна Рада. Перший завод виставляємо на приватизацію. Купили - зняли з квоти потужність. Потім продаємо другий, третій і так далі поки не заповниться вся квота. Таким чином спочатку куплять найкращі заводи, у тому числі для горілчаників. Ті заводи, які залишаться, продаватимемо під виробництво технічного спирту, біоетанолу - чого завгодно. Тим, хто купив заводи для виробництва харчового спирту, ми фіксуємо на кілька років їх потужності, дозволивши піднімати ефективність тощо. Через 5-7 років для того, щоб інвестори окупили ці проекти, ми відпускаємо ринок і все.

У.Т.: Наприкінці минулого року при підготовці бюджету на поточний рік було внесено зміни до пільгового режиму оподаткування аграріїв. Чи можна вже говорити про його результати - збільшення надходження до бюджету чи зменшення прибутковості аграріїв?

- Основний вплив ці зміни мали на тваринництво. Бо у рослинництві разом із змінами у спецрежимі введено оподаткування ПДВ і відшкодування  його при експорті. Ми проводили аналіз і виявили, що ціна на продукцію рослинництва виросла десь на 17% (при ПДВ 20%). Тобто ПДВ поглинуло збільшення ціни, а його механізм відшкодування компенсував навантаження від відміни спецрежиму. Але заручниками цього стали тваринники, бо зросла вартість харчової бази, відтак собівартість виросла, а спецрежим так само скасували і їм. Тому на сьогодні потрібно шукати рішення з підтримки тваринництва. Загальний очікуваний по року ефект від скасування спецрежиму - 26 млрд. грн. додаткових надходжень до бюджету.

У.Т.: Практично з 2011 року глобальні ціни на зернові падають, і цей рік не виняток. Наскільки це тисне на українських аграріїв? Чи можливі масові банкрутства агропромислових підприємств?

- Дохідність сільгоспвиробництва падає. Однак на сьогодні агробізнес ще прибутковий і не можна говорити про банкрутства через погіршення фінансового становища внаслідок падіння глобальних цін. По фінансовій звітності публічних компаній видно, що дохідність присутня і досить значна. Якщо говорити про малих і середніх фермерів, то для аграріїв ціна ніколи не є хорошою. Найкраще - ворог хорошого. Звичайно, усім хотілося би отримувати більше.

Інша річ - диверсифікація. Кожне підприємство вирощує кілька культур, серед них є і високорентабельні, які забезпечують загальну прибутковість сільгосппідприємства. Наприклад, погляньте який у нас прорив по сої (одна з найдорожчих культур масового виробництва - У.Т.): зростання посівних площ у десятки разів. Бізнес відчуває, куди іти.

Якщо говорити з фермером, то він скаже, наприклад, що по кукурудзі спрацював у мінус, а витягнула пшениця, і так далі. Природа тут допомагає. Одна культура любить більше сонце, інша - вологу. Тобто при належній сівозміні якщо одна культура не дала в конкретний рік урожаю, то інша вродить понад норму. Якщо аграрій правильно диверсифікує свої ризики, то він десь завжди буде "у плюсі".

У.Т.: У державній власності перебуває близько 10 млн. га сільськогосподарських земель. Що буде з цим активом?

- На сьогодні більшість цієї землі перебуває в оренді, щось знаходиться в держпідприємств, частина перебуває на балансі Академії аграрних наук. Я би розглядав цю землю в контексті закону, який ми запропонували. Чому? Наприклад, держпідприємство має ферми й землю на актах постійного землекористування. Ми хочемо приватизувати це підприємство, але не можемо передати йому ці акти. Тобто при зміні власника, акт постійного землекористування скасовується, підприємство втрачає головний актив, без якого його приватизаційна вартість кардинально менша. Інвестор повинен розуміти, що при приватизації державного сільгосппідприємства вона купує цілісний майновий комплекс і право працювати на цій землі. Тоді за відповідні держкомпанії буде велика конкуренція. А коли не зрозуміло, що буде із землею після приватизації підприємства та його майнового комплексу, то інтерес до відповідних активів буде невеликий.

---------------------------------------------

Тарас Кутовий народився 1976 року в Києві. Закінчив Національну академію Служби безпеки України, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Міжнародний інститут менеджменту. Народний депутат України VII та VIII скликань. Голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, заступник керівника фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді України VIII скликання. З квітня 2016 року призначений міністром аграрної політики та продовольства України.

Новини RedTram

Loading...