Культура 2018-04-04 13:07 Максименко Олена

Саймон Леренґ Вільмонт: «Мені здається, що українці дуже схожі на скандинавів»

Тиждень.ua поспілкувався з данським режисером про війну на Донбасі та її висвітлення

Зграйка малечі затято бавиться в сніжки перед кінотеатром «Жовтень», на ґанку якого перекурюють адепти документальної кіноіндустрії, адже саме в цей момент визначають переможців XV Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. «Саймоне, гайда з нами!» — гукають хлопці, і той, до кого вони звертаються, охоче включається в забаву. Данський режисер і письменник Саймон Леренґ Вільмонт, режисер документальної повнометражної стрічки «Віддалений гавкіт собак» («The Distant Barking of Dogs»), майже досконало вписується в товариство. Сніжки літають у повітрі, «гупають», врізаючись у фестивальні банери, і руйнують усю атмосферу серйозності.

 

За 20 хвилин до того всі учасники дійства урочисто вишикувалися під екраном після другого, повторного показу «Гавкоту». Як і під час першого, зала була повною. Скандинавському майстрові вдалося передати українсько-російську війну надзвичайно тонко й глибоко — через світ дитини, 10-річного Олега, що мешкає з бабусею в селі Гнутове. Його дитинство мало відрізняється від дитинства будь-якого іншого хлопчика, окрім одного: туди, де він живе, «прилітає». Треба вчитися жити зі страхом; не торкатися підозрілих предметів; знати шляхи евакуації в школі; вміти розрізнити, наскільки близько загроза, та швидко добігти до підвалу — і ще чимало інших навичок, не знайомих більшості дітей планети.

 

«Віддалений гавкіт собак» здобув не одну перемогу в Європі, серед яких премія за найкращий дебют на Міжнародному фестивалі документальних фільмів IDFA в Амстердамі. На Docudays UA кінокартина отримала приз студентського журі.

 

 

Чому саме Україна, Донбас? Як виникла така ідея?

 

— Насправді мені не йшлося про політику чи війну. Річ у тому, що перед цим я зняв два фільми, герої яких мають дуже безпечне життя. Після того мені захотілося знайти героя, життя якого перебуває у великій небезпеці. І я став шукати, куди б поїхати, щоб вийти за межі комфорту та безпеки. І зрозумів, що потрібно їхати в зону конфлікту. Після того як упав Берлінський мур, країни колишнього радянського простору для мене були такими собі міфічними країнами дитинства, і я їх ніколи не відвідував. Тож вирішив, що це чудова нагода туди поїхати.

 

Читайте також: Docudays UA: під знаком рівності

 

Чи був це перший досвід роботи в зоні конфлікту? Які ваші враження?

 

— Так, це мій перший досвід роботи в зоні бойових дій.

 

Це трагічне місце для роботи, але також ти знаходиш прекрасні людські історії, щирі й чесні про те, що означає бути людиною під тиском. Найважче для мене було постійно жити позаду них, знаючи, що я можу поїхати додому до своєї безпечної реальності, а Олег та Олександра (бабуся головного героя. — Ред.), розумієте, і досі там, вони там живуть! А я знаю, що це небезпечне місце.

 

 

Це ваш перший візит до України? Які враження від країни й людей?

 

— Мені здається, що українці дуже схожі на скандинавів. Це такий тип людей, дещо суворих ззовні, але коли ти перетинаєш якусь лінію, зближуєшся, то виявляєш у них багато гумору, сміху, гостинності…

 

Читайте також: Фестиваль Doсudays UA: інклюзивність, війна, екзистенція

 

У фільмі оминається політичний бік війни. Чи було це свідомим рішенням?

 

— Я намагався не говорити про політичний бік цього конфлікту, адже ніхто не знає, чи не опиняться Олег та Олександра на іншому боці фронту, скажімо, за місяць. Якщо згадувати про війну, то у фільмі йтиметься про вибір сторони тим чи тим способом. Говорячи про неї, я мимоволі обираю сторону для героїв, проте не хочу цього робити… Мені здається, найважливіше тут — розказати людську історію про те, як це — жити в таких обставинах.

 

 

Вам добре вдалося розкрити героїв. Чи складно було досягти такого рівня довіри?

 

— З ними не було складно встановити цей контакт, навпаки, напрочуд легко. І, власне, саме тому це добрий герой, той, із яким ми дуже швидко стали довіряти один одному. Мені подобається, як це вийшло! Здається, вони насправді раділи моїй присутності. Це було на диво легко!

 

Вони дуже допитливі! Я думаю, половина причини такого успіху в тому, що я представляв інший світ, і їм було напрочуд цікаво дізнатися про моє життя. Таке далеке, таке інакше. Ми весь час говорили про ці відмінності, вони ставили багато запитань: про моє життя, про домівку…

 

 

Яким є образ України для більшості ваших співвітчизників, чи представлена тема війни України з Росією в медіа?

 

— Думаю, знають здебільшого про реальні бої на лінії зіткнення. Ваш конфлікт, на жаль, недостатньо представлений у медіа, принаймні в Данії. Тому, гадаю, це дуже важливо, що фільм вийшов зараз. Це спосіб нагадати людям: агов, це досі відбувається!..

 

Дивіться також: Фотовиставка «У пошуках Лєніна». Український лєнінопад

 

Про що плануєте знімати далі?

 

— Чесно кажучи, я поки що досі невпевнений, але думаю, що ще не закінчив із цим регіоном, хотів би знімати тут далі. Я почав вивчати історію цього конфлікту, дізнаватися трохи про росіян. Знаю, що вони не такі, як українці. Побачимо, що буде далі!..

Новини RedTram

Loading...