Політика 2018-11-30 12:05 Малко Роман

Політики і воєнний стан: страхи й інтереси

Як введення воєнного стану вплине на політичну діяльність партій, чому його бояться та як ним спекулюють

Те, що маємо в сухому залишку від введеного воєнного стану (ВС), навряд чи виявиться ефективним інструментом для мобілізації країни. Але вже сам факт, що президент і більшість публічних політиків зважилися на нього, може стати ознакою певного державницького зростання. Звісно, не все просто та однозначно й залишається безліч питань. Та все-таки обкусана й зведена до мінімуму ідея де-факто зреалізована. Можливо, країна й не відчує жодного дискомфорту від цього (якщо в Кремлі місяць потерплять з ескалацією та не почнуть масштабного вторгнення), але зафіксований на міжнародному рівні акт агресії, формалізований у ВС, стане для неї серйозним аргументом.


Ба більше, наслідки від самого процесу введення вже дали свої плоди. Чого варте лишень позачергове багатогодинне парламентське шоу, яке з насолодою спостерігала країна, порожні полиці супермаркетів і стрибок валютного курсу. Паніка й те, хто як себе в ній проявляє, — неймовірно важливе свідчення, обов’язкове до уваги. І якщо від зрадофілів у Facebook, які в перерві між воланням «Президент хоче узурпувати владу!» біжать скуповувати гречку й сіль, загалом мало що залежить, то політики, які в гонитві за власними амбіціями панічно брешуть і свідомо маніпулюють, становлять серйозну небезпеку.

 

Cвященна корова виборів


Війна війною, а вибори за розкладом — у цьому свято переконані народні обранці, яких звістка про потребу голосування за введення ВС застала зненацька. Змусити їх змінити цю тверду позицію, мабуть, не зможе ніщо, і вони це чудово довели. Навіть відверті неприховані агресивні дії ворога «десь там» у водах Керченської протоки. І хоча впродовж чотирьох років багато хто з них, надриваючись, кричав про необхідність введення воєнного стану, бо що це, мовляв, за війна, як одні гинуть, а інші гуляють, та коли дійшло до справи, показали свою реальну суть. Трапилося, як з обіцянкою скасувати депутатську недоторканність, якою годують електорат десятиліттями. Проблема лише в тому, що остання — це дрібничка на тлі збереження держави й можливості дати відсіч агресії.

 

Читайте також: Воєнний стан і його особливості


Врешті, цікаві трансформації сталися й у таборі противників введення ВС. Юлія Тимошенко, що прославилася своїм «Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру...», сказаним на засіданні РНБО 28 лютого 2014 року, зненацька змінила позицію й проголосувала «за». Що це означає, неважко зрозуміти. Відверто провалити введення ВС у такий критичний момент — серйозний мінус до політичної карми. Тому на це не зважилися ні ті, хто насправді «проти», але змушений грати роль патріотів, ні ті, хто паразитує на чутливих темах. Зате їм вдалося бездоганно звести до мінімуму особисті ризики, ухваливши щось, що не матиме особливого сенсу й що жодним чином не перекреслить їхніх планів.


І нехай нікого не вводять в оману результати поіменного голосування. Більшість із цих 276 голосів «за» від тих, хто вимагав введення ВС на місяць (щоб, не дай Боже, не перенесли вибори) і тільки в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Це фактично звело б ідею ВС до нуля без жодних наслідків і дуже потішило б кремлівських карликів. За твердженням одного зі співрозмовників Тижня із фракції «Народного фронту», ця ідея об’єднала, здавалося б, непоєднувані політичні фракції: «Відродження», «Волю народу», УКРОП, «Самопоміч», радикалів Ляшка, «Батьківщину» й навіть частину «Народного фронту», яка співчуває міністру МВС, що мітить у соратники Тимошенко. Потім цю думку підтвердив і сам Олег Ляшко, тицяючи Конституцією та зачитуючи, чого хочуть позбавити українців.

однією з найбільших проблем українського суспільства та його політеліти є погана комунікація, невміння читати закони та звичка трактувати їх як подобається. Відповідно повна недовіра на всіх рівнях


«Під приводом оголошення воєнного стану Порошенко намагається позбавити українців прав на власність, — істерично пояснював лідер радикалів, — на роботу, на заробіток, на підприємницьку діяльність, на навчання, мову, свободу думки, слова та віросповідання. Де тут перемога над агресором, коли забирають усі права? […] Ми наполягаємо, щоб у законі про воєнний стан було вказано виключний перелік конституційних обмежень, […] список територій, на яких він запроваджується. Те, що вніс Порошенко, це не закон про воєнний стан, а закон про узурпацію влади й скасування виборів».


Аналогічні побоювання й справді висловлювали колеги Ляшка по цеху зі згаданих вище фракцій, та й не тільки. І очевидно, вони були б не безпідставні, якби йшлося про введення ВС бодай на рік. Особливо якби така ідея взагалі виникла в цілком мирній країні, а не в тій, яка вже п’ять років воює. У нашому ж випадку цей «плач Ярославни» й апелювання до демократичних цінностей — явна маніпуляція та підігрівання паніки. Обмеження прописані в Конституції і їх ніхто не висмоктав із пальця. Вони справді часто потрібні, коли ведуться бойові дії, та не до сентиментів. Врешті, застосування їх — це стандартна практика навіть для найдемократичніших країн світу, яким доводиться вдаватися до такого в разі необхідності. Власне, аргументи борців за «свободи й права людини» — махровий популізм, який не має нічого спільного з позицією державника. Це щось із серії «розпустити армію», що зробив століття тому Винниченко з компанією, бо «російські соціалісти та комуністи, мовляв, нам брати й ми не хочемо з ними воювати». Чим це закінчилося, на жаль, відомо.

 

Читайте також: Ще один довгий день у Раді: воєнний стан проти виборів

 

Чи є політичні ризики?


«Якщо дивитися закон про положення воєнного стану, — каже єврооптиміст Мустафа Найєм, — там є можливість без суду припиняти діяльність політичних партій, якщо комусь здасться, нібито виникли порушення закону. Друге питання — проведення будь-яких мирних та протестних акцій і зборів. Третє — усе, що стосується права осіб на пересування. Комендантська година теж уплине на те, що людям заборонятиметься виходити на безстрокову акцію. Усе це так чи інакше позначиться на можливостях і маневреності політичних партій. Але такі речі можливі й прийнятні, якщо вони обґрунтовані. Нині ж ми бачимо, що президент хоче все те заборонити й таким чином створити поле для певних дій у будь-який момент після набрання чинності цим законом. Ми вважаємо, що такі широкі права на обмеження неприйнятні».


«Наша Конституція прописує, що вільні зібрання можуть обмежуватися, якщо вони фактично загрожують як інтересам держави, так і людям, що беруть у них участь, — пояснює секретар комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони Іван Він­ник. — Але ключове слово «можуть». Якщо в Києві буде мирно й безпечно, ніхто не запроваджуватиме заборон, тим більше силами ЗСУ. Йдеться виключно про обмеження мирних зібрань та агітацію. Жодним чином це не стосується політичної діяльності, функціонування партій, їх ліквідації, списання з реєстру чи якихось інших речей. То все суто маніпуляції».


Насправді однією з найбільших проблем українського суспільства та його політеліти є погана комунікація, невміння читати закони та звичка трактувати їх як подобається. Відповідно повна недовіра на всіх рівнях. Президент щонайменше мав би трохи більше пояснити суспільству, що його чекає в разі введення ВС, чого боятися, а чого не варто. Порохоботи погано дають раду цьому завданню, тому слід знайти інші способи. Часу на пояснення справді було мало, події розвивалися стрімко, але це не виправдання. Особливої уваги також потребують народні обранці. Якщо від них залежить узаконення такого важливого кроку, вони теж мають бути до цього готові. Багато депутатів, як виявилося, узагалі погано розуміли, про що йдеться, і часто верзли відверті нісенітниці, хоча всі тонкощі — що заборонено, а що дозволено — прописані в законодавстві, і вони мали б у ньому орієнтуватися.

 

Читайте також: Ескалація в Азовському морі. Що відомо про атаку Росії на українські судна


Ст. 15 Конституції чітко вказує: «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України». Якщо їй вірити, а інакше не можна, то навіть під час ВС загроза справді є лише для тих, хто працює на ворога: ці конторки можуть розпустити, а найодіозніших колаборантів арештувати. Хіба це погано? Таж увесь Facebook роками дорікає владі, яка не хоче розібратися з ворожими агентами. Врешті, це нормальна практика в цілому світі. Так, у разі повноцінного введення ВС будуть заборонені мітинги, демонстрації, збори, агітація та критика влади (Ст. 34 і 39 Конституції). Це, звісно, не сприятиме проведенню виборів, тому їх і не можна та недоцільно проводити під час дії ВС (Ст. 38 Конституції і ст. 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану»). Але в нашому випадку (у разі введення ВС на 60 днів) президентські перегони довелося б лише перенести на місяць, і нічого не сталося б. Врешті, ця лайт-версія ВС, яку ухвалено, передбачає введення обмежень лише в разі загострення, коли ж його не виникне, ніхто нікого ні в чому не обмежуватиме. «Введення воєнного стану ніяк не вплине на політичну діяльність у країні, — пояснює один із близьких до президента депутатів Сергій Березенко. — Виборчий процес почнеться 31 грудня, але це тільки реєстрація. Агітація дозволена в лютому. У проекті указу це рішення триватиме лише 60 днів. Але, по суті, усе залежатиме від того, як розвиватимуться події. Не дай Боже, щоб почалася повномасштабна війна. Якщо все буде добре, то ВС не вплине жодним чином, і це зазначив президент».


Схоже, зовсім не з міркувань недопущення узурпації влади політикам важливо було скоротити термін дії ВС, обмежити його територіально й змусити президента на ухвалення постанови про призначення виборів. Їх не печуть дотримання демократичних стандартів і захист цінностей, їм навіть неважливо, як країна подолає чергове загострення на фронті й чи виживе. Вони переважно про це не думають. Адже в агітацію вже кинуто чималі гроші і їх шкода втратити.

Переривання цього процесу загрожує падінням рейтингів і нездійсненням мрій. Тому навіть показуха, влаштована на камери в процесі боротьби за ВС, — це теж один зі способів попіаритися.

На жаль, головним відкриттям, яке спровокували події з українськими моряками, стало усвідомлення, що більшість мешканців країни взагалі не хоче розуміти, що поруч триває війна, гинуть сусіди та друзі. Не десь там по телевізору, а тут, удома


Якби в Україні було введено повноцінний ВС, а не на місяць і не на всяк випадок, певні незручності країні справді довелося б пережити. Але війна не передбачає комфорту та вседозволеності. Перемогти ворога можливо лише якщо обмежити непотрібні витрати та зусилля, спрямувавши їх на перемогу. Дозволити проведення мітингів, страйків чи референдумів у країні, що воює, — шлях до поразки. Право на освіту, про яке так печеться Ляшко, не може бути зреалізоване під градом бомб. Пересування треба обмежувати, якщо не хочемо, щоб фронтом шастали всілякі диверсанти й мародери. Ну а свобода думки та висловлювань, коли брати до уваги те, що робиться нині в соцмережах, — це взагалі самогубство для нації. Так, їх конче слід обмежити, щоб усілякі придурки в умовах гібридної війни за широких можливостей і нездорового глузду не сіяли паніку й не розірвали суспільство на шматки.


На жаль, головним відкриттям, яке спровокували події з українськими моряками, стало усвідомлення, що більшість мешканців країни взагалі не хочуть розуміти, що поруч триває війна, гинуть сусіди та друзі. Не десь там по телевізору, а тут, удома. Країна гуляє в барах, дивиться шоу, голосує за зірок-танцюристів, вимагає дешевих автівок, перекриває траси, дискутує, френдить, відфренджує, з’їжджає з глузду, але не хоче знати одного: то лише прикра випадковість, що на голови не падають бомби. І це, власне, пояснює, чому такі тонкощі політики рідко беруть до уваги. Адже так званий політбомонд — це лише концентрована проекція суспільства, викинута на вершину.

 

Зняти вершки


Від введення ВС, навіть куцого, країна однозначно виграє. Це своєрідне вікно можливостей, яким гріх не скористатися. І в політичному сенсі також. На жаль, навіть його запровадження не оминула примара виборів, тому все слід пропускати крізь їх приз­му. Політики всіх мастей використовуватимуть ситуацію як їм заманеться й слід очікувати найнесподіваніших спекуляцій.

 

Читайте також: Реакція світу на російську агресію в Азовському морі


Адепти Порошенка сто відсотків піднімуть крок свого отамана на прапор: президент — справжній державник, йому немає рівних, і тільки він здатен урятувати країну та привести її до перемоги, коли треба — готовий вдаватися до найрадикальніших кроків. Кращого в цілій країні не знайти. Тимошенко, Ляшко й ситуативна компанія прихильників зведення ВС до нуля точно видаватимуть себе за рятівників демократії та свободи. Порошенко, мовляв, хотів узурпувати владу, ввести диктатуру та привласнити країну, але ми не дали, обстояли права громадян, не допустили скасування виборів та зробили все можливе, щоб припинити агресію. Не оминуть скористатися введенням ВС, хоч як це дивно, і ті, хто за нього не голосував або був проти. Для Опоблоку та інших проросійських сил це золота акція, яку вони точно розіграють. Їх електорат із задоволенням віритиме в байки про те, що влада хоче війни, намагається поширити її з Донбасу на десять інших областей та бажає, врешті, знищити країну. Тільки ми, святі та невинні, боремося за мир, тому не голосували за цей ганебний крок, бо не хочемо підкидати дрова у вогонь братовбивчого конфлікту.


Врешті, нехай використовують. Є надія, що історія все розставить на свої місця, а нація потрохи мудрішатиме, загартується й навчиться відділяти полову від зерна, а брехню від правди. Якби ще хтось за нагоди в короткий проміжок ВС раптом ризикнув почистити політичну палітру від ворожого мотлоху, це суттєво пришвидшило б процес і, безумовно, оздоровило б атмосферу. Але то вже, на жаль, із галузі фантастики.

Новини RedTram

Loading...