ut.net.ua 2010-01-22 00:00 Ірванець Олександр

До джерел США

Філадельфія була столицею Сполучених Штатів, нині це одне з найбільш українських міст Америки

«Місто братньої любові» – саме так із грецької перекладається назва цього американського сіті, що розляглося на берегах річок Делавар і Скулхіл, приблизно на півдорозі між Нью-Йорком та Вашингтоном. Кажу «приблизно», бо до столиці все ж таки трохи далі. Та й сама Філадельфія свого часу теж була столицею США, хоча недовго: у 1799–1800 роках. Проте набагато важливіша її роль як «колиски незалежності», говорячи мовою деяких наших часописів.
 
Геть від Британії!

Саме тут представники Північноамериканських Сполучених Штатів пам’ятного 4 липня 1776 року зібралися й проголосили своє відокремлення від Великої Британії.

Зала Незалежності – Independence Hall – розташована в самому центрі історичної частини міста й збирає навколо себе юрмища туристів з усіх американських штатів і, звісно ж, із-за кордону.

Також неподалік стоїть скромний невеличкий будиночок Бетсі Росс – жінки, яка пошила перший американський прапор. Нашила зірки, настрочила смужки – готово! Символ вийшов на віки. Нікого байдужим не лишає. Одні під ним гордо крокують на парадах, встановлюють його на гірських вершинах і на Місяці, інші його шматують, палять, топчуть на демонстраціях. А все це тиражується – продукція, виготовлена колись пані Росс, – made in Philadelphia. Чим не причина для гордості?

 Едгар По & боксер Роккі

Місто справді велике, навіть кількісно. Якщо рахувати передмістя, а в американських містах вони часом бувають більшими за центральні райони, то Філа (так його називають у розмовній мові місцеві українці, американці ж кажуть Philly) перевершує Київ. Популяція – понад 4 млн, не слабо, правда ж?

Воно значне і в культурному плані – Едгар По, темний геній американської літератури, автор не тільки першого у світі детектива («Вбивство на вулиці Морг»), а й блискучих поетичних творів, саме тут написав свого знаменитого вірша «Крук». 

Філадельфія інтернаціона­ль­на, як і більшість американських міст. Та біля її витоків все ж стояли європейці. На міській набережній височіє сумний монумент ірландській еміграції ще позаминулого століття – переселення до Америки спричинив небувалий у тих краях голод. Також із Британських островів сюди наприкінці ХVII сторіччя прибув квакерський проповідник та просвітник Вільям Пенн – це на його честь штат нині називається Пенсильванією. Велична статуя Пенна нині стоїть на вершечку Філадельфійської ратуші.

Краєвиди Філадельфії пересічний українець знає за умови, якщо любить світове кіно. Бо саме тут відбувається дія перших фільмів про боксера Роккі з Сильвестром Сталлоне в головній ролі. Непоказні квартали, дво- і триповерхові будиночки, а над ними естакадою рухаються сріблясті вагони місцевої транспортної мережі SEPTA. Велична споруда Музею мистецтв, на сходах під яким і виконує свої розминки боксер Роккі, а потім, після найвизначнішої своєї перемоги, там само, на сходах, завмирає, переможно звівши руки догори. Саме в такій позі люблять фотографуватися приїжджі туристи. До самого музею вони зазвичай не заходять.

 Шедеври від мецената

Та й, чесно кажучи, експозиція там досить пересічна. Окрім того, метрів за 500 від Музею мистецтв розташований ще й окремий музей Огюста Родена, а в передмісті Філадельфії діє осібно й незалежно Музей Барнза – дивовижне зібрання багатія-фармацевта, який на початку минулого сторіччя значну частину своїх прибутків вкладав у витвори мистецтва.

Заповівши, щоб по його смерті експозиція зберігалася саме в тому вигляді, як він її зібрав і розвісив, містер Барнз таким чином унеможливив передачу належних йому шедеврів до інших колекцій, бо там їх лише пороздавали б у відповідні відділи. Тому його художній спадок зберігається в невеликому двоповерховому палацику за півгодини їзди автомобілем від міста і має неабияку популярність. Ось лише «пропускна спроможність» будинку не надто велика, тож, якщо виникає бажання оглянути колекцію, потрібно записуватися по телефону або через інтернет. А вже потрапивши всередину, просто німієш від такої кількості Модільяні, Ван Гога, Пікассо, Анрі Руссо, Сезанна та інших не менш видатних майстрів світового малярства. Пан Барнз мав не тільки гроші, а й рафінований смак. 

 Жовто-блакитна Філа

Від Музею мистецтв у бік ділового центру міста пролягає прегарний бульвар – Парквей Бенджаміна Франкліна, прикрашений прапорами всіх держав світу. Є там і український. «Він тут віддавна висить», – повідомив американський професор Леонід Рудницький, вперше показуючи мені місцеві «Єлисейські поля». Як з’ясувалося, ще за радянських часів жовто-бла­китний прапор України тут розмістили поміж інших полотнищ на вимогу української емігрантської громади, і це викликало неабияке незадоволення офіційного СРСР. Одного дня прапор зник. «Ми, українські жінки, обдзвонили всіх знайомих, похапали дітей і прямо з возиками влаштували маніфестацію під ратушею, – розповідає Віра Андрейчик, одна з активісток українського руху Філадельфії. – За деякий час із дверей міської управи вийшов знічений службовець і делікатно повідомив, що прапор України разом із кількома іншими просто ненадовго зняли, щоб випрати».

«Українська» Філадельфія дуже помітна і значуща на загальному тілі великого міста. Це пояснюється тим, що до Пенсильванії українці емігрували ще з позаминулого сторіччя. Тож встигли тут укоренитися, набудувати церков, дітей народити – вже філадельфійців, та все ж трішки й українців. На вулицях Філи пересічні американці впізнають, розрізняють українську мову, автор цих рядків мав нагоду переконатися в цьому двічі чи тричі. Вони перепитують: «Are you speak Ukrainian?» – і на твоє щире здивування пояснюють: «Я, звісно, мови вашої не знаю, але маю (далі на вибір) сусіда, знайомого, співробітника, друга моєї сестри, бармена у найближчій кнайпі тощо. І часом чую, як він розмовляє із земляками, й тому впізнаю вашу мову».

 

«Правдива перекуска»

Українська діаспора у Філадельфії має свої церкви і клуби. Просто попід естакадою, якою мчать приміські потяги, на Франклін-стрит стоїть величний собор Непорочного Зачаття, закладений 1966 року найбільший у світі греко-католицький храм, більший навіть за львівський Святого Юра. Окрім нього, місцем постійних зустрічей та контактів українців є так звана Михайлівка – церква Святого Архістратига Михаїла в передмісті. За кілька кварталів від Михайлівки розташований Український культур­но-ос­вітній центр, що діє з 1980 року, і в його величезному приміщенні працюють українська недільна школа, бібліотека, а також спортивні, танцювальні та всілякі інші гуртки. Пані Орися Гевка, директор Центру, зізнається, що при установі зареєстровано близько сотні різних українських громадських організацій.

А ще ж є Український клуб і в іншій частині Філадельфії. Є шість греко-католицьких, дві православні й кілька баптистських українських церков, видається газета «Свобода» англійською та українською мовами.

З фольклору філадельфійських українців хочу навести анекдот: «Їде напханий міський автобус, частина пасажирів мусить стояти в салоні. Одна українка говорить до другої досить голосно, вважаючи, що її ніхто, крім співрозмовниці, не зрозуміє: «Я б ото сіла, там біля вікна є вільне місце. Але на другому сидінні розсілася та груба свиня». Знизу, з сидіння, лунає відповідь такою самою щирою мовою: «Та сідайте, пані, чого вже. Та груба свиня саме виходить».

Коли я вперше п’ять років тому потрапив до США, то зробив у своєму щоденнику запис: «Українська повоєнна діаспора третьої хвилі – це молоді, енергійні люди років 70, які здебільшого ще доглядають за своїми 95-річними батьками». І це правда. Українці Філадельфії здебільшого мають високий освітній рівень, працюють на престижних роботах. Багаті будинки, дорогі авто, рахунки в банках – всього цього вони вже досягли. Поміж українських інтелектуальних «вершків» Філадельфії слід назвати вже ­згаданого професора Леоніда Рудницького – германіста й енциклопедиста, поетку Марту Тарнавську, вдову знаного письменника Юрія Тарнавського, а з молодшого покоління – літературознавця і перекладача Марка Андрейчика – у його перекладі англійською нещодавно побачила світ книжка віршів Віктора Неборака. Марко з родиною мешкає в районі Фейрмаунт, неподалік Українського клубу. Родина Маркова – це дружина Ярина Якуб’як, колишня солістка гурту «Мертвий півень», і син Матвій, якому ще нема й року.

Ми сидимо у них вдома, п’ємо пиво й частуємося чизбургерами, приготованими на грилі: Марко вирішив для гостей з України влаштувати «правдиву американську перекуску». Говоримо про літературу, політичну ситуацію в Україні. Марко з Яриною часом подовгу (до року) живуть у Львові, тож господар пречудово орієнтується у нашому сьогоденні. Але при цьому він насамперед філадельфієць, патріот свого міста, тож каже: «Ми часто живемо в Україні, так само жили і в Канаді, я викладаю в університеті у Нью-Йорку, проте саме Філа – моє місто!»[1727]

 

 
Варто оглянути

Зала Незалежності, або Independence Hall, – тут представники Північноамериканських Сполучених Штатів проголосили своє відокремлення від Великої Британії.

 
Український культурно-освітній центр. У його приміщенні працюють українська недільна школа, бібліотека, а також спортивні, танцювальні та інші гуртки.
 
Будинок Бетсі Росс – жінки, яка пошила перший американський прапор.
 
Музей мистецтв – цікавий не тільки своєю мистецькою колекцією, а й тим, що фігурує як символ у голлівудському блокбастері «Роккі».
 
Собор Непорочного Зачаття – найбільший у світі греко-католицький храм, більший навіть за львівський Святого Юра