Суспільство 2017-10-21 11:20 Ганна Чабарай

Розвідник із голкою

Колишній аеророзвідник, ветеран АТО Євген Ярило та його брат-шахтар Євген Гущин відкрили в Києві ветеранську тату-майстерню Der Igel (з нім. «їжак»). Обоє кардинально змінили рід занять, дуже цим задоволені й закликають інших займатися тим, чим справді хочеться.

«Так, робимо татуювання. І знижки для військових. Можемо вас записати», — каже в телефон бородатий чоловік зі світлим, пшеничним волоссям, заплетеним у колосок. На ньому толстовка із зображенням козака, а за спиною, на стіні, прапор з емблемою аеророзвідки. 
Гущин раніше був шахтарем, а потім вивчився на тату-майстра й переїхав із Донбасу до столиці. Ярило після повернення з війни запропонував йому створити студію, де брат робитиме тату, а сам він займеться рекламою і просуванням. Так у них з’явився ветеранський бізнес.
Студія розташована в барбершопі в центрі міста, біля Золотих воріт. У маленькій кімнатці виразно пахне антисептиком. Тут вмістилися кушетка, кілька стільців, обмотаних поліетиленом, обладнання для тату та яскрава лампа. Стіни обклеєні ескізами робіт. Більше місця поки що й не потрібно, бо в команді тільки двоє. 

Ярило розповідає, що до війни працював у будівельному бізнесі, мав великі плани, вкладався в різні проекти. Але з початком фінансової кризи 2008 року втратив контракти й опинився на межі банкрутства.

У 2014-му, після початку російської анексії Криму, став готуватися до війни. Пройшов військовий вишкіл, підтягнув фізичну форму. Спочатку працював як волонтер і паралельно відточував військові навички, адже ніколи раніше із цим не стикався. Потім потрапив у школу безпілотників і врешті став аеророзвідником. На фронті був від початку 2015-го до літа 2017-го.

«Працювати в аеророзвідці дуже цікаво, бо вона не ставила перед собою завдання виграти цю війну самостійно. Нашою метою було зробити так, щоб в армії з’явилася можливість воювати сучасними методами», — розповідає Євген.

Потім, коли постав вибір лишатися військовим чи повернутися в мирне життя, обрав останнє, хоча це було нелегко.

«Фронт — це прості й зрозумілі речі. Ось свої, ось чужі. Розумієш, чому ти тут і що маєш робити. Реалізуєш себе як чоловік. Це дуже підкуповує. Людина, яка пройшла війну, хоче там лишитися», — пояснює ветеран.

Читайте також: У гостях у «Добровольця»

Як і більшість, Євген зіткнувся з проблемою повернення. Найскладніший внутрішній бар’єр, який треба подолати, — небажання займатися собою, каже Ярило. «Але є певні зобов’язання перед собою, сім’єю, все­світом… І в цей момент починаєш розуміти, що завжди є вибір: стати алкоголіком чи почати працювати й мати гроші, славу, жінок (­сміється. — Ред.). Я оптиміст, завжди вважаю, що варто спробувати», — розповідає.

Спочатку думав, що зможе виборсатися з цього стану самостійно, та врешті одного дня зрозумів: потрібна допомога. Звернувся до психологів у Міністерстві оборони, ті йому порадили центр допомоги ветеранам Axios. Уже три місяці працює з психологом, також отримує консультації юриста, оскільки досі має проблеми з банками й колекторами. 

Після війни Євгенові захотілося змінити рід діяльності, навчитися робити щось руками. Так виникла ідея тату-майстерні, тільки він хоче навчитися не набивати, а виводити татуювання. Розповідає, що зустрів серед військових дівчину років двадцяти з Бартом Сімпсоном на шиї і після цього почав думати, як допомогти людям виправляти такі «помилки юності». Зацікавився технологіями виведення.

Перед відкриттям київської студії брати влаштували в прифронтовій Карлівці «Тризуб тату-вікенд». Планували в кабінеті друзів-стоматологів чотири дні бити татуювання, проте охочих було стільки, що голки й фарба закінчилися вже на третій. Після цього запустили бізнес. Із грошима для старту допомогли теж друзі.

«У бізнесі важливо не просто втілювати цікаву ідею, а й прораховувати, скільки коштуватимуть оренда, обладнання, скільки наймати людей, скільки годин на місяць працювати, щоб окупитися», — каже Євген.

Ветеранський бізнес такий самий, як і неветеранський, переконує Ярило, ризики однакові: якщо робиш хороший продукт і добре його продаєш, ти успішний, якщо ні, то пролітаєш. Слово «ветеранський» у назві не означає автоматичного успіху.

«Деякі хлопці, повернувшись із війни, відкрили бізнес, але не позиціонують себе як ветеранів. Просто роблять класну справу й не акцентують на тому, що є колишніми бійцями», — розповідає Євген.

Назва Der Igel теж у певному сенсі концептуальна, бо ветерани як їжаки, пояснює Ярило. «На перший погляд, їжачок колючий, наставляє голки, а коли з ним познайомишся, то і носика покаже, і пузо дасть почухати», — каже. До того ж їжак — його давня тотемна тварина. Слово запропонувала колишня дружина, яка зараз мешкає в Німеччині. «­Хотілося брутальності, ми ж людям біль несемо», — сміється Євген. Друзі-рекламісти, які підтримують ветеранський бізнес, створили для студії фірмовий стиль. Причому лого малювали теж із «ветеранського» їжака, який живе вдома в Євгенового побратима.

Читайте також: Яна Зінкевич: «По-справжньому ПТСР почнеться років через п’ять»

«Я завжди вмів заробляти гроші. Працював для грошей. Маю дві вищі освіти: технічну й економічну, у будівельний бізнес пішов, бо там є гроші. Але тепер, після війни, мої погляди змінилися. Хочу робити те, що подобається, не заради заробітку. І дуже задоволений тим, чим займаюся», — розповідає Ярило.

Тепер Євген насамперед хоче стати щасливим, а потім уже багатим, успішним і далі за списком. І для цього треба працювати над собою, вчитися вирішувати власні проблеми, до яких, якщо ти ветеран, додаються ще й психологічні. «Досі ловлю флешбеки», — каже. Але робота з психологом йому допомагає. Перший крок до реабілітації — бажання.

Пояснює на своєму прикладі: якщо діймають колектори, слід іти до юриста, він пояснить, як із ними спілкуватися, якщо депресія — до психологів, вони допомагають побачити проблему під різними кутами й створити алгоритм дій. Тільки треба захотіти звернутися до спеціалістів, а не покладатися лише на власні сили. Втім, як каже Євген, у багатьох військових зникла довіра до психологів після спілкування з людьми, які так себе називали, але не мали специфічного досвіду роботи з бійцями.

«Також панує стереотип, що ходити до психолога — це не чоловіча справа, мовляв, ти що, слабак? Простіше ж випити 50 грамів, — каже Ярило. — Визнати проблему в собі найважче. Так було й зі мною. Я відправляв знайомих до спеціалістів, а потім одного дня зрозумів, що не витримую, допомога потрібна й мені. Доки не з’явиться оте «хочу», нічого не вийде. Людина має чогось прагнути. Мрії здійснюються, тільки люди не завжди розуміють, про що їм мріяти».

Розповідає, що раніше мав залежність — грав у комп’ютерні ігри, просиджував за ними по кілька днів, навіть по тижню, через це були проблеми в сім’ї, на роботі. «Кожна залежність — це втеча від реальності, — каже Євген.­­ — Ти просто заганяєш себе в куточок, у якому комфортно. Але коли нарешті з нього виходиш, то в тебе вивільняється купа енергії, яку можна спрямувати на роботу».

Тепер цієї залежності немає, «вийшов із зони комфорту». «Війна всіх змінює. Ці зміни можуть бути як хорошими, так і поганими, але людина мусить прийняти себе зміненою. Є історії, коли пияка забирали в армію, він там кидав пити, піднімався вгору кар’єрною драбиною, до нього поверталася дружина, він здобував авторитет серед побратимів. Світлі історії є, але розголосу зазвичай набуває чорнуха, — розповідає Ярило. — Навіть якщо ти змінився на краще, все одно всі твої друзі, колеги, сім’я бачать іншу людину, ти це відчуваєш. І хочеш від цього втекти, їдеш знову на фронт. З людського боку це важко. То трагедія, коли людина вирвана із соціуму».

Читайте також: Ірина Цвіла: «Можливо, я розридаюся, коли настане перемога, а доти не час киснути»

Він хоче забрати у свою майстерню подругу з фронту. Хоче допомогти їй соціалізуватися. Називає свій бізнес ветеранським ще й тому, що намагається підтримувати таких самих колишніх бійців, робить усім, хто був в АТО, знижку 25%. Радить ветеранам шукати свою справу, вчитися нового, не соромитися звертатися по допомогу до фахівців, виганяти себе з комфортного куточка.

«Якщо людина хоче зробити крок в інше життя, то це як залежність, тільки хороша. Є тютюнова, наркотична, алкогольна… Я хочу, щоб у мене була залежність від щасливого життя. Тоді люди, які тебе оточують, відчуватимуть те саме й світ ставатиме кращим», — каже Ярило.
Зараз він займається просуванням, інформаційною підтримкою свого бізнесу, одночасно вивчає методи видалення татуювань, збирається на курси SMM і має ще багато планів на життя. За взірець у нього брат, який із шахтаря перекваліфікувався в тату-майстра просто тому, що йому так подобалося: «Це мій живий приклад, моя опора, яка допомагає повернутися в мирне життя». 

Новини RedTram

Loading...