Суспільство 2012-01-24 10:00 Крамар Олександр

Для кого Україна: вирішення демографічної проблеми за рахунок іммігрантів може мати катастрофічні наслідки

Мешканці Азії та Африки в умовах демографічного вибуху, зростання безробіття, обмеженості природних, і насамперед продовольчих, ресурсів у себе на батьківщині дедалі активніше шукають місця для результативнішого прикладення власної праці. Таким місцем уже стала Україна.

Для розуміння загроз, що відкриваються перед Україною в разі вирішення демографічної проблеми за рахунок іммігрантів, варто брати до уваги досвід Іспанії. Ця зіставна за низкою параметрів країна на іншому боці Європи, маючи схожі з українськими показники природного відтворення населення (рівень народжуваності, швидкість старіння нації тощо), саме так її «розв’язала» і випередила нас у рейтингу найбільших держав Європи. Подібність полягає і в тому, що загальні витрати на підтримку іспанських родин є одними з найнижчих у Європі й становлять менше ніж 0,5% ВВП. Щоб отримати допомогу в тому самому розмірі, що й батьки трьох дітей у Люксембурзі, іспанцям потрібно мати їх 57 (!). Наслідки не забарилися: із 8%, на які зросло населення цієї піренейської країни у 2002–2008 роках, 6% приросту – за рахунок іноземців, чисельність яких в Іспанії вже перевищує 5,73 млн.

Читайте також: Нас було 52 млн: куди поділися 6 000 000

В Україні питома вага іммігрантів ще за радянських часів була навіть більшою. Якщо в сучасній Іспанії близько 12% мешканців народилися за її межами, то, за даними останнього радянського перепису 1989 року, серед жителів нашої країни таких було 13,8%. У 2001-му їхня частка зменшилася до 11,1%, але все одно була зіставною з кількістю іммігрантів у Іспанії. Це при тому, що там до них зараховують й іспанців, які повернулися на історичну батьківщину з Латинської Америки або колишніх іспанських колоній в Африці чи Азії (так само як у роки незалежності в Україну повертаються українці з республік колишнього СРСР).

Однак імміграційний варіант «вирішення» демографічних проблем може ускладнити й без того непросту ситуацію в соціально-економічній сфері. У Європі наявна криза мультикультуралізму. Як доводить досвід Старої Європи, переселенці з інших цивілізацій не прагнуть до асиміляції в середовищі країн, до яких вони переселяються, не виявляють особливого бажання витрачати власні кревні на утримання високих соціальних стандартів у цих державах. Азійські та африканські іммігранти несуть іншу ментальність і культуру соціально-економічних відносин, яка позначена соціал-дарвінізмом та патріархальним патерналізмом. Роль сімейно-родових стосунків у більшості спільнот, що постачатимуть до України потенційних мігрантів, є визначальною. Саме на такі стосунки в цих спільнотах покладають основні функції взаємодопомоги та підтримки соціально вразливих груп. В основі ефективності згаданої системи лежать швидка зміна поколінь та високий темп народжуваності. Тобто саме те, від чого старіюче, мало-, а то й бездітне українське суспільство сьогодні відмовляється.

Читайте також: Головна демографічна проблема України – висока смертність

За офіційною статистикою, починаючи з 2005-го Україна має сталий міграційний приріст, який становив близько 15 тис. осіб щороку й компенсував понад 5% природного скорочення населення. За перші 10 місяців 2011-го Державна служба статистики зафіксувала приріст зовнішньої міграції на рівні 13,3 тис. осіб (кількість прибулих в Україну – 25,3 тис. осіб). Нині, за офіційними даними МВС, кількість іноземних громадян, зареєстрованих в Україні, – лише 0,11 млн осіб, але більшість іммігрантів, особливо трудових, зі зрозумілих причин до цих даних не потрапляють. Натомість результати дослідження експертів агенції «Наш Продукт» свідчать, що на території України перебуває від 5,1 млн до 6,8 млн мігрантів, які мають так званий сумнівний статус.

Іноземці зазвичай осідають у південно-східних містах, у яких, з одного боку, спостерігається найвищий темп природного скорочення населення, а з іншого – вони вже мають найбільшу частку іммігрантів у його структурі й далі приймають основну їхню частину. Майже половина прибулих в Україну 2010 року зареєстрували власне місце проживання в п’яти регіонах: Одеській, Донецькій та Дніпропетровській областях, Києві, Автономній Республіці Крим. Найбільший відсоток іммігрантів у Криму та Севастополі (34,8%, 34,1%), а також інших регіонах Південного Сходу та Києві (12–15%). Тоді як у Центральній та Західній Україні їхня частка зменшується – від 7% до 2%. Оскільки в містах Центральної, Східної та Південної України відбувається повзуча деукраїнізація, то, вочевидь, нові переселенці в умовах браку ефективної інтеграційної політики русифікуватимуться та поповнюватимуть лави індиферентних щодо нашої держави та її інтересів мешканців, зорієнтованих на тимчасове використання ресурсів країни перебування для подальшого транзиту до перспективніших (з погляду поліпшення їхнього соціально-економічного становища) країн Європи.

Читайте також: Країні потрібні...