Світ 2018-04-07 10:56 Лазарева Алла

Ніколя Тензер: «Ані президент, ані французькі міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга»

Тиждень обговорив із французьким політологом дипломатичну кризу між Росією та Заходом, стан французько-російських відносин і перспективи відновлення переговорів у «нормандському форматі».

Російські вибори завершилися передбачувано. Тим часом справа Скріпаля, а також, меншою мірою, випадки з «ЧВК Вагнера» і воєнні дії в Сирії та Україні підштовхнули західні уряди до встановлення з Москвою певної дистанції. На вашу думку, як довго це триватиме та як швидко рутина дипломатичної ввічливості візьме гору?


— Власне, я побоююся, що економічні інтереси в короткотерміновій перспективі виявляться важливішими за наші очевидні стратегічні пріоритети. Поза всім тим, що стосується морального аспекту справи. У багатьох європейських країнах групи та особи, які діють в інтересах Кремля, чинять тиск, аби повернутися до переговорів із Росією та відновити звичні відносини так, ніби нічого не сталося, ніби не було скоєно всіх тих жахливих злочинів і ніби наші стратегічні інтереси не перебувають під серйозною загрозою. Деякі з них мають доступ до високих міністерських кабінетів. Отже, президент Макрон і канцлер Меркель повинні якнайшвидше дати зрозуміти, що ні про які поступки не може бути й мови.

 

Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід

 

Ми маємо право висловити подив, чому така жорстка позиція з’явилася лише після отруєння Скріпаля, що є, безперечно, надзвичайно серйозним злочином, бо скоєно його на території західної країни з використанням забороненої зброї. Але воєнні злочини в Сирії та Україні вже мали б дати привід для значно жорсткішої та чіткішої позиції стосовно Росії, ніж була досі. Отже, потрібно стежити, щоб цей суворий тон зберігся надовго й щоб був максимально ефективним. І стосуватися він повинен насамперед економічної галузі. Також необхідно відмовитися від стратегічно недоладної аргументації на кшталт «нам потрібна Росія, щоб боротися проти тероризму». Країнам ЄС час призупинити свої економічні проекти з РФ. Коли бачу, як Угорщина, Італія, Греція, Кіпр вправляються в лобіюванні відновлення активної співпраці з Росією та скасування санкцій, побоююся, аби Євросоюз не розділився з цього питання, а саме того домагається Кремль. На щастя, на сьогодні Москві не вдалося досягти поставленої мети. Але будьмо пильними: цей позірний прагматизм має шанси перемогти.

Ми маємо бути набагато уважнішими до ресурсів, якими фінансуються фізичні та юридичні особи, що продукують дезінформацію. Потрібно поставити до дії правничі та операційні механізми, що дають змогу вираховувати їх та виводити на чисту воду

 

Говорячи про французько-російські відносини, є сенс згадати, що, з одного боку, у зв’язку зі справою Скріпаля Емманюель Макрон відмовився підійти до російського стенда на Книжковому салоні, який відбувся нещодавно в Парижі, а з другого — у цьому культурному заході взяв участь письменник Захар Прілєпін, російський офіцер, який воює на Донбасі проти української армії в складі батальйону так званої ДНР. Як пояснити такі невідповідності?


— Не думаю, що Єлисейський палац був поінформований про це запрошення. Можливо, і міністр культури не був у курсі справи. Дуже часто такі речі залагоджуються на рівні чиновників не надто високого рівня, які не володіють достатньою інформацією. Згадайте нещодавній прецедент у Франції, коли деякі кола побажали увічнити пам’ять крайнього правого письменника Шарля Морра. Біографічна довідка в поданні не містила жодної згадки про його антисемітські марення. Справді, приїзд Прілєпіна — недобрий символ для культурної події такого рівня, і його зуміла використати кремлівська пропаганда у Франції. Сподіваюся, буде проведено внутрішнє розслідування. Водночас цей прецедент порушує значно ширший спектр питань, які виходять за межі французько-російських відносин. Частина французьких інтелектуалів вважає, що треба розмежовувати мистецьку діяльність і політичні погляди. Ви, напевне, зауважили дебати навколо перевидання антисемітських текстів Селіна. Проект не було реалізовано через численні протести. Згадаймо, яку позицію зайняв президент де Ґолль, коли відмовився помилувати в 1945 році Роберта Бразіяка — французького письменника, засудженого за колабораціонізм і за те, що носив нацистські однострої. Вважаю, що на принциповому рівні рішення де Ґолля було справедливим.

 

Читайте також: Висилка російських дипломатів - весняне прибирання

 

Макрон відмовився підійти до російського стенда, але збирається відвідати економічний форум у Санкт-Петербурзі... Що ви про це думаєте?


— Думаю, що остаточного рішення ще немає. Але такий візит був би зовсім недоречним. Ані президент, ані французькі міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга в травні. Взяти участь у форумі, тим більше в статусі почесного гостя (саме таку грубу пастку замислив Путін), — це легітимізувати режим і посилити його. Тут навіть не торкатимемося морального аспекту, зосередимося на стратегії: згодившись на участь у форумі, ми послаблюємо наші позиції, відбілюємо Кремль та його агресію й ще більше долучаємося до поглиблення розбрату в Євросоюзі. Якщо Франція візьме участь у цьому заході, якою буде наша легітимність у протистоянні з італійцями, греками або німцями, що пропонують політику замирення з Росією?

 

Німеччина нарешті має новий уряд. І Анґела Меркель може повернутися до участі в міжнародній політиці. Що ви думаєте про «нормандський формат» перемовин, у яких беруть участь Україна, Росія, Франція та Німеччина? Чи можуть ці переговори відновитися найближчим часом і чи мають вони шанс бути ефективними?


— Насамперед не все так просто в Німеччині. Пані Меркель не може робити все, що схоче, ані в зовнішній, ані у внутрішній політиці. Згідно з Конституцією країни її влада не рівнозначна тій, яку мають президенти Франції чи Сполучених Штатів або навіть прем’єр-міністри Великої Британії та Канади. До того ж вона політично послаблена. Коаліція із соціал-демократами вельми проблематична через досить поблажливі, якщо не поступливі позиції цієї партії в ставленні до Росії. Відомо, що вони просувають газопровід «Північний потік-2», попри те що його реалізація була б для Євросоюзу геополітичною катастрофою в контексті енергетичної безпеки та неймовірною перемогою пропаганди Кремля.

 

Читайте також: Змусити Росію заплатити за війну

 

Що стосується мінських угод, то в мене тут подвійний підхід. З одного боку, я радше песиміст і не вірю, що в нинішніх умовах, з тією Росією, яку ми маємо, ці угоди можуть бути реалізовані. З другого — скасувати їх було б дуже проблематично та ризиковано, бо санкції проти Росії є наслідком окупації частини Донбасу та юридично прив’язані до угод. Отже, краще їх зберегти, принаймні поки що, навіть якщо вони видаються нездійсненними. Я дуже сумніваюся, що сьогодні є можливість замінити мінські угоди якимось іншим документом, який дістав би одностайну підтримку держав ЄС. Водночас бачу, що співпраця зі США, з одного боку, та Францією й Німеччиною, з другого боку, у цьому питанні активізується. Можна сподіватися, що на Росію чинитиметься трохи більший військовий тиск і що ситуація покращуватиметься. Звичайно ж, без реальної загрози Москва не зрушить із місця.


   
Час від часу в політичних колах виринає концепт суто європейської системи безпеки. Зокрема, цієї теми торкався під час виборчої кампанії, хоч і досить побіжно, президент Макрон. Як ви вважаєте, чи має згаданий проект шанси на реалізацію, зважаючи на те що Сполучені Штати дедалі менше цікавляться європейськими справами?


— Тиснути в питанні європейської безпеки — добра справа, і від листопада ЄС зробив кілька кроків уперед у цьому напрямку. Можна сказати, що європейці усвідомили: вони вже не можуть сподіватися лише на американські гарантії. Безперечно, прислужилися цьому перші дуже прикрі заяви Дональда Трампа про НАТО, яке він назвав «застарілою організацією». Пізніше американці зуміли загладити ті недоладні слова. Проте в Штатах справді посилюються ізоляціоністські настрої та чути заклики до невтручання в справи інших країн. Вони не нові. Обама теж їх виявляв, нехай і дещо у вишуканіший спосіб. НАТО переживає важкі часи й не перший рік шукає нову доктрину, це правда. Але найближчим часом реальної європейської безпеки ми не побачимо. На перших етапах вона не матиме своїм завданням гарантувати колективну безпеку, як НАТО. Ми не можемо уявити собі, щоб у короткій або середній часовій перспективі з’явилася повноцінна суто європейська армія, здатна захистити нас у разі серйозної небезпеки для однієї з держав ЄС або ж вдарити зовні по ворогу, що загрожує нам або нашим союзникам.
 

Читайте також: Паризька «гостина» Захара Прілєпіна

 

Наскільки реалістичнішим бачиться проект спільної європейської кібербезпеки? Враховуючи російське втручання у французькі та німецькі вибори, безперервне продукування фейкових новин та інші вияви ворожості Москви до європейських країн, чи доречними були б координація та спільні захисні дії на рівні ЄС?


— Консультації між розвідувальними, військовими, поліцейськими й правничими структурами, а також фінансовими та митними службами необхідні. Треба поширювати максимальну кількість інформації про мережі, які продукують фейки, досліджувати їхнє фінансування та способи дії. Тут бачимо своєрідне технологічне змагання між кримінальними структурами, що часом контролюються державами, і тими, хто намагається з ними боротися. Отже, необхідні спільний доступ до знань і спільний аналіз тенденцій. Водночас я не сказав би, що між відповідними службами панує цілковита довіра. Потужності держав також не тотожні. У будь-якому разі не можна допустити створення нової неминуче бюрократичної наддержавної структури. Вона ніколи не стала б дієвішою за національні інституції. Виникає ризик породити неефективного, неповороткого монстра, позаяк інформацію найкраще збирати та перевіряти на національному рівні. Отже, варто насамперед посилити національні потужності. Особливо наголошую на тому, що ми маємо бути набагато уважнішими до ресурсів, що продукують дезінформацію. Потрібно поставити до дії правничі та операційні механізми, які дають змогу вираховувати їх та виводити на чисту воду за принципом name and shame (називати і присоромлювати).

 

----------------------------

Ніколя Тензер очолює Центр досліджень та аналізу політичної діяльності (CERAP). Фахівець із питань геостратегій та аналізу політичних ризиків, автор трьох офіційних звітів для французького уряду про стратегію міжнародної політики, а також численних публікацій, зокрема «Коли зникне Франція» («Quand la France disparaît du monde», Paris, Grasset, 2008), «Світ у перспективі 2030 року. Порядок та безлад» («Le monde à l’horizon 2030. La règle et le désordre», Perrin, 2011) та «Франція потребує інших» («La France a besoin des autres», Plon, 2012).

Новини RedTram

Loading...