Світ 2018-07-30 20:13 Анатолій Шара
  ▪  

Die Welt: відлуння ГУЛАГу в Росії, Трамп – корисний ідіот для Путіна, переможець Юнкер

Останнє попередження від Ізраїлю, «загадкова російська мрія», тонкощі рекрутингу в Бундесвері – основні теми видання

Практично жоден огляд Die Welt не обходиться без аналізу подій, які відбуваються в Росії. Цього тижня Павєл Локшин пропонує розібратися що ж являє собою таємнича «російська мрія». Загальноприйнято вважати, що з путінської держави масово виїжджають, але насправді, Росія після Німеччини – четверта країна в світі, куди приїжджають у пошуках кращої долі. Мільйони людей з колишнього СРСР шукають тут своє майбутнє. Десятки тисяч росіян щороку відправляються жити в Берлін, Лондон чи Ригу. Більшість із них наважується на цей крок через незадоволеність політичною чи економічною ситуацією або просто на навчання. Але для багатьох молодих людей із бідних країн колишнього Радянського Союзу, Росія  — це країна можливостей. Сюди виїхало приблизно 4 млн із центральноазіатських країн. Вони намагаються заробити гроші в Москві, Санкт-Петербурзі чи інших великих містах. Усього в Росії проживає понад 10 млн іноземців. Жителі колишнього СРСР можуть перебувати в РФ півроку без візи. Шукачі роботи з Таджикистану, Киргизстану чи Узбекистану тут називаються «гастарбайтерами». Але російський уряд занепокоєний тим, що кількість працездатного населення зменшується кожного року десь на мільйон. Економісти говорять одностайно: російській економіці потрібні сотні тисяч мігрантів. Але «гастарбайтери», як правило, мають тимчасові робочі місця. У своїй «мігрантській концепції» Кремлю потрібно чітко визначити цілі. Зрозуміло, що кількість трудових мігрантів зростатиме, але є проблема відсутності державної інтеграційної політики і як наслідок недоступність соціальних послуг. І тут знову виникає дилема.

 

Читайте також: Сумі Шігекі: «Вам не треба хвилюватися щодо єдності країн G7 у питанні України»

 

З одного боку, трудова міграція неминуча, з іншого, мігрантів зовсім не сприймають у російських регіонах. Так 18% росіян стурбовані напливом іноземців, а дві третини виступають за зменшення їх кількості. Нелегальна міграція також є серйозною проблемою: мільйони хочуть працювати в Росії без офіційного працевлаштування. І все ж треба сказати, що хоч кількість расистських нападів на мігрантів значно скоротилася, але дискримінація на ринку праці чи нерухомості нікуди не поділася. Безперечно, автор не міг оминути тему катувань у російських тюрмах, про які так багато говориться. Цього разу тема знущань у ярославській колонії спричинила міжнародний резонанс. Відео, злите в мережу, спровокувало в Росії дебати про катування в тюрмах. Захисники прав людини роками борються з цією проблемою. Виною всьому є радянська система ГУЛАГ. Російське незалежне медіа «Новая Газєта» опублікувала запис жорстокого поводження із засудженим. Відео було знято у виправній колонії Ярославля. Ці кадри облетіли всю країну і відповідним органам таки довелося реагувати після майже року бездіяльності. Як виявилося, інцидент стався в червні 2017-го. Виконуючого обов’язки керівника колонії помістили під домашній арешт, семеро працівників установи були заарештовані. Але це ніяк не змінило ситуації всередині пенітенціарної системи. Насильство та катування — це повсякденність у російських тюрмах. Оприлюднення відео є ще одним залізним доказом існування величезної проблеми з дотриманням прав людини. Російські ув’язненні навіть не чули про таке поняття, як ресоціалізація. І проблема полягає в радянській спадщині. І це все має ім’я ГУЛАГ. Москва не має жодної зацікавленості в тому, щоб ця жахлива система змінилася та стала прозорішою. У ній катування сприймаються як засіб контролю. І не потрібно дивуватися тому, що на відео над людиною знущаються лише для того, щоб провчити та примусити дотримуватись своїх правил. І як не намагалися б громадські активісти змінити статус-кво, їм це не вдається. Адже на найвищому рівні немає бажання щось реформувати, а внизу, на місцях, склалася вже власна система функціонування. І дотриманням прав людини тут ніхто не переймається.

 

Читайте також: Die Welt: зустріч у Гельсінкі як тріумф Путіна, тиха російська війна проти долара

 

Останнім часом дедалі частіше доводиться говорити про нову якість російсько-американських відносин. Журналіст Клеменс Верґін аналізує це в статті «Корисний ідіот». Ця проблема, прямо як у холодній війні, — путінський неоімперіалізм загрожує східному флангу НАТО. Але Трамп не надто вже й відлякує його від таких кроків. Багато його прихильників готові дотримуватися  цього небезпечного курсу. Хоча холодна війна позаду, Європа стикнулася зі схожими проблемами. Владімір Путін показав своїми діями в Грузії та Україні, що він хоче повернення Радянського Союзу. Водночас на сході Європи видно вражаючу перевагу Росії в традиційній військовій силі.  Тож, як у випадку Німеччини після Другої світової війни, НАТО стоятиме осторонь, практично не заважаючи росіянам захопити Прибалтику та частину Польщі, коли справа дійде до реальної війни. Зрозуміло, що для  протидії Росії  потрібний дієвий засіб стримування, який мають тільки США. Але після шокуючої зустрічі в Брюсселі та в Гельсінкі постало логічне питання, чи може Європа покладатися на Вашингтон у питаннях оборони? Нині є багато різних інтерпретацій та спекуляцій, щодо події у фінській столиці. Чи наївність і самовпевненість Трампа призвела до того, що Путін зміг ефективно маніпулювати? Чи, можливо, Москва щось має на нинішнього американського президента, що він здає інтереси власної країни та ЄС? Очевидно, не потрібно продовжувати пошук причин поведінки президента США. Ясно одне, що він діє, щонайменше як корисний ідіот, виключно в інтересах Москви. Також треба відзначити його зусилля відносно розколу американського суспільства та західного союзу. І ці інерційні хвилі, які виникають від непродуманої стратегії Трампа, тестують на міцність глобальну систему. Питання полягає в тому, скільки ще ця система зможе витримувати такий стрес, адже проти неї запущено багато шкідливих механізмів.

 

Теж про Дональда Трампа, але вже не про його ексцентричну поведінку, йдеться в статті Крістофа Шлітца.  Меркель і Макрон не змогли приручити Дональда Трампа. А от голові Єврокомісії вдалося досягнути великого успіху в торговельній суперечці. Американський президент удостоїв його честі назвавши «кілером». Таки відбулася угода з Вашингтоном, яка виявилася повною несподіванкою і, мабуть, вважатиметься найвизначнішим проривом у трансатлантичній торговельній суперечці. Це найбільший успіх Юнкера з часів його перебування на посаді. Голова Єврокомісії  спромігся зупинити війну взаємними торговельними санкціями між США та ЄС. Крім того, йому вдалося домовитися про роботу над скасуванням уже встановлених обмежень. Багатьом незрозуміло, як це сталося? Адже ні Анґелі Меркель, ні Макрону не вдавалося досягти навіть мінімальної домовленості. Цьому є багато пояснень. Перше, Трамп знав, що тільки Юнкер прекрасно володіє тонкощами європейської торговельної політики, а не лідери окремих держав. Друге, голова Єврокомісії провів блискучу підготовчу роботу, що дало змогу дуже детально обговорювати дискусійні питання. Він точно знав, про що треба говорити. До того ж він прибув на переговори не в якості прохача, як Меркель і Макрон, а з конкретними пропозиціями, дуже важливими для американського президента з точки зору внутрішньої політики: більше експорту сої та зрідженого газу. Це був розумний хід. Третє, Юнкер поставився до Трампа з повагою. Для Меркель це було неприйнятно, а в Макрона просто не вийшло. Четверте, Юнкер — тертий калач у проведенні переговорів. Це його найсильніша якість. Він тонко відчуває настрої та знає, як говорити про головне. Водночас він не втрачає ниток управління ситуацією. Коли він прийшов на цю посаду, йому хотілося проривів. А нині ЄС має пройти через «полікризу» так він називає Brexit, популізм, міграцію, загрозу тероризму, розходження в ЄС по лінії Схід/Захід, а також виклики, що спричинив Дональд Трамп. Вирішувати кризові ситуації — це його завдання. Він видається меланхоліком і нинішня ситуація в Європі посилює це відчуття. Але в питаннях укладання угод, він безперечно на своєму місці.

 

Читайте також: Die Welt: Через Трампа Пекін цензурує генеральний план

 

Впливовий журналіст Ріхард Герцінґер у своїй статті «Збитий літак та попереджувальний постріл» розшифровує останні події в Сирії. Нещодавній збитий сирійський літак може вважатися сигналом, який повинні були зрозуміти в Кремлі, що Ізраїль не буде довго вагатися, коли справа стосується його власної безпеки. Залежно від того, як асадівські війська відвойовують регіони, які раніше були під контролем повстанців, зростає загроза ескалації конфлікту на Голанських висотах. Адже іранські війська та бойовики, які воюють на боці Асада можуть спробувати піти далі. Зрозуміло, щоб цього не допустити, ізраїльські війська нещодавно завдали ударів по позиціях іранців. Це сталося лише завдяки тому, що Росія не втручалася. Але ця домовленість демонструє зростаюче протиріччя. Тель-Авів хоче, щоб Росія зайнялася стримуванням своїх іранських союзників. Але обіцянки Москви щодо цього є досить оманливими. Адже Путін і його стратеги дали чітко зрозуміло, що режим Асада неможливий без підтримки Тегерану. Також варто сказати, що вже немає чіткої різниці між власне сирійськими військами та іранськими підрозділами. Усе наскільки тісно переплелося. Москва поки намагається утримати Ізраїль від прямого конфлікту з Асадом, пропонуючи Тель-Авіву часткові угоди. Але вже немає того рівня довіри між Нетаньяху та Путіним. Нещодавня російська пропозиція, що полягала в тому, щоб іранські війська стояли в 100 км від кордону, була відкинута ізраїльським урядом. Коли Ізраїль вивіз  «білі шоломи» з оточених сирійськими військами територій, стало ясно, що час військових дій надто близько. І навіть якщо це була суто рятувальна операція, це також сигнал Кремлю, що Ізраїль буде давати потужну відсіч. 

 

У Німеччині про жалюгідний стан Збройних сил не говорить тільки лінивий. Тож пропонується інтерв’ю з Карлом Масалою, професором Університету Бундесверу в Мюнхені. «Попри досить пристойні умови, які пропонує армія, все одно відчувається нестача персоналу. Особливо в ІТ-сфері, медицині. Адже тут конкурентами є великі корпорації, які пропонують ще кращі умови праці. Але основна проблема полягає в іншому. Переважна більшість німецького населення не має почуття патріотизму.   Спроби реанімувати Збройні сили призвели до дискусій відносно ролі, яку повинні грати військові в німецькому суспільстві. Але важко змінити те, що впродовж 30 років вбивалося в голови різними медіа. А саме те, що країні не потрібні Збройні сили. Тут дехто каже, про успішність залучення іноземців в армію. Так звана модель Бенілюкс. Тоді ці країни відчинили свої двері перед громадянами ЄС, але якщо брати кількісні показники, то це взагалі не спрацювало. Ніхто не побіг записуватися в армію. Але треба добряче подумати над іншою моделлю. Я маю на увазі, як це діє в морській піхоті США, тобто ми могли б запрошувати до Бундесверу негромадян ЄС, приваблюючи можливістю отримати німецький паспорт», — зазначив Масала.