Тарас Прохасько

«Із Трускавця у світ хмародерів»

21 Грудня 2007
У газеті «Діло» від перших днів січня 1936 року у Львові почали друкувати несподівані колонки. Ними був 4-й том книжки спогадів мого прадіда Олекси Пристая «Із Трускавця у світ хмародерів».

У газеті «Діло» від перших днів січня 1936 року у Львові почали друкувати несподівані колонки. Ними був 4-й том книжки спогадів мого прадіда Олекси Пристая «Із Трускавця у світ хмародерів». Весь наклад трьох попередніх томів був уже розпроданим, а ці мемуари вважалися галицьким бестселером.

На той час автор уже рівно 30 років жив у Сполучених Штатах Америки (З’єднаних Державах Америки – як писалося тоді українською). У його книгах йшлося не про життя політичного діяча, письменника чи учасника попередніх війн і революцій, а звичайного священика. Дивним було й те, що перший і єдиний твір невідомого перед тим автора був написаний таким добрим стилем, що, незважаючи на найретельніші описи буденних подій, книжка одразу вирізнилася на тлі багатої галицької літератури.
 
Олекса Пристай народився у селянській родині у Трускавці в лютому 1863 року. Він пройшов усе, що належало пройти такій дитині. Аж поки не почав робити себе сам – пішов до школи, до семінарії і врешті до духовної академії у Львові. Однокурсники називали його «Факелом». Він був інтелігентом у першому поколінні, але вже в академії його трактували як спадкового аристократа. Вічна праця над собою, самоіронія, відкритість світові – це були його прикмети.
 
Олекса Пристай – як то було заведено – одружився і висвятився одночасно, в 1893 році. Дружина була із села Серафинці. Після висвячення отець Олекса був парохом у різних селах – Підгір’ях, Лагодові, Гологорах, Журові. Отцем його називали у цих місцях ще багато років потому. Він умів залишати по собі добру пам’ять – садами, відпущеними гріхами, вислуханими сповідями, пасіками, похрещеними і похованими.
 
У метриках його власних дітей не було однакових місць народження. Родина перебиралася з місця на місце, туди, де була потреба. І діти народжувалися у різних селах і парафіях.
 
1904 року до Львова приїхав цісарський прем’єр-міністр Кертер. Тисячі свідомих українців зі всієї Галичини зібралися у Львові, щоб розповісти Кертерові про зловживання влади. Серед них був і отець Пристай. Кертер виступив із промовою, що насправді все дуже добре. Тоді українці рушили до намісництва. Маніфестацію перепинила поліція. На Пристая, який ішов у перших рядах, напав кінний жандарм. Отець оборонявся паличкою, кінь настрашився, і жандарм упав на землю. Пристая арештували як терориста. Через цей випадок ніхто не хотів його прийняти на місце пароха. Аж у 1907 році його приятелі єпископ Ортинський і митрополит Шептицький допомогли перебратися отцеві Олексі до Америки. Тут він взявся організовувати українських емігрантів, будувати церкви, закладати школи і «Просвіти». І спостерігати, аналізувати і запам’ятовувати.
 
Мабуть, було трохи сумно, бо діти залишилися в Україні. Найстарший Тарас грав на скрипці, пішов добровольцем у січові стрільці, робив революцію у Львові, помер молодим у Чотирикутнику Смерті від тифу.
 
Богдан воював у Альпах, довго був у італійському полоні, ще довше студіював електротехніку у Відні. Потім мешкав у Станіславові. Писав наукові розвідки про електрику. А майже перед смертю почав книжку про лікаря Земмельвайса.
 
Наталка була ученицею художника Олекси Новаківського.
 
Лише Оксана жила з татом у Штатах. Доглядала його. А ще була медсестрою і за догляд за дітьми під час епідемії енцефаліту її визнали найкращою медсестрою Америки.
 
Мирослава, єдина народжена у ЗДА, була названа на честь українського терориста Мирослава Січинського. Вона повернулася додому і все життя експериментувала з квітникарством.
 
Олекса Пристай приїжджав на Батьківщину тільки раз – у 1938 році. Він взяв участь у кооперативному з’їзді у Ворохті і вперше за 30 років побачив своїх дітей. Тих, що залишилися.
 
Він помер у січні 1944 року. Жив 81 рік і відійшов, причастившись і висповідавшись. І не залишив по собі видимих слідів. Лише кілька церков, вже зруйнованих, кілька садів, вже всохлих, дітей, котрі повмирали. І книжку «З Трускавця у світ хмародерів».
 
Мемуари отця Пристая витримали в Америці кілька видань. Багато років вони були забороненими у СРСР. Отець надто відверто писав про соціалізм в Україні, надто часто висловлював сподівання про майбутню українську державу. Знав, що це станеться впродовж життя наступного покоління.
 
Його мемуари виявилися найкращим відображенням цілої епохи. Дивно, але глибокі висновки, зроблені про Америку 1910–1930-х років, виявилися цілком актуальними і тепер. У 1992 році їх фрагменти публікувалися у франківському журналі «Четвер» і сприймалися як живі репортажі.