Едвард Лукас

Погані новини

28 Жовтня 2014
Початок нової війни в Іраку за участю США, Великої Британії та інших країн Заходу не може не тішити Кремль, а от для країн, що стають об’єктами російських погроз, це вельми погані новини. Коли зчиняється стрілянина, інтереси великих держав переважають над інтересами маленьких, а realpolitik – над принципами. При цьому що довше триває, що дорожче обходиться і що менше результатів дає війна, то більше страждають маленькі гравці.

Коли Саддам Гусейн уторгнувся на територію Кувейту й анексував його в серпні 1990-го, я працював кореспондентом у Таллінні. Мої балтійські друзі були вражені. Поведінка іракського диктатора нагадала їм про те, як у 1940 році стерли з мапи світу їхні країни. А ще вони боялися (небезпідставно), що боротьба Естонії, Латвії та Литви за повернення незалежності відійде на зад­ній план.

The Independent (видання, в якому я тоді писав) змінив пріоритети й відправив мене, єдиного західного журналіста в країнах Балтії, до Пентагона. Коли 13 січня 1991 року радянські війська атакували литовських демонстрантів у Вільнюсі й ця хвиля покотилася далі на північ – до Риги й Таллінна, я місця собі не знаходив. А от мої джерела у Вашингтоні мали зовсім інші наст­рої. Деякі урядовці навіть гадали, що литовці марно каламутять воду стосовно вбивств: мовляв, невже вони не ус­відомлюють, що голов­ний пріоритет – партнерство Заходу з Кремлем у війні за визволення Кувейту, яка назріває?

Моїх угорських друзів це не дивувало. Вони пам’ятали 1956 рік, коли їхнє приречене на провал повстання проти радянської влади збіглося з невдалою спробою англійців та французів відвоювати Суецький канал у Єгипту. Заходові було не до Угорщини, до того ж він розділився у ставленні до останньої. Вступати в конфронтацію з Москвою було тоді, вочевидь, не на часі.

Коли знадобиться допомога Росіян на близькому сході, Кремль назве свою ціну: можливо, йтиметься про скасування санкцій або підтримку його інтересів у сусідніх країнах

На щастя, перша війна в Перській затоці завершилася швидко, і світ знову зацікавився визволенням народів радянської імперії. Зовсім іншою бачилася ситуація після терактів 11 вересня 2001 року. Тоді я був у Москві й помітив, що на Заході дедалі більше стривожені тим, у якому напрямку розвивається режим колишнього кагебешника Владіміра Путіна. Вже тоді простежувалася небезпечна суміш автократії, шовінізму, шпигунства та бандитизму. Однак усі тривоги забулися, щойно почалася «війна з тероризмом», особливо коли Путін чемно запропонував Заходу співпрацю у сфері розвідки та іншу допомогу.

Війни в Іраку та Афганістані були фактором серйозного тиску на Північноатлантичний Альянс. Імідж США дуже постраждав, особливо у «старій» Європі. Франція та Німеччина зневажали країни Центральної та Східної Європи як американських маріонеток. Жертви, принесені союзниками на полі бою, видавалися марними. А ось держави на кшталт Польщі й Литви з великою таємничістю й острахом дозволили ЦРУ відкрити на їхніх територіях підпільні бази для утримання підозрюваних у тероризмі. Через американських урядовців, які прагнули звести внутрішньополітичні порахунки, пресі стали відомі подробиці операції. Тим часом Росія почала відігравати ключову роль у плануванні Заходу, зокрема через важливе значення її території як шляху для постачання до (а пізніше й із) Афганістану.

Колотнеча навколо ядер­­ної програми Іра­­ну також забезпечила Москву важелем впли­­ву на Захід. Її підтрим­­ка в Раді Безпеки ООН або згортання продажів ра­­кет протиповітряної оборони виробництва РФ зазвичай виявлялися важливішими за поведінку росіян у сусідніх країнах.

Росії добре відомо про її вагу в близькосхідних питаннях, дорівнятися до якої країнам Центральної та Східної Європи годі сподіватися. Вона – це лінія зв’язку з режимом Башара Асада в Сирії, а також із Тегераном. Коли знадобиться допомога, Кремль назве свою ціну: можливо, йтиметься про скасування санкцій або підтримку його інтересів у сусідніх країнах. Загроза війни дає нагоду виправдовувати погані рішення, особливо ті, за які доведеться розплачуватися іншим. Сама лише думка про такі угоди змушує східноєвропейців здригатися. По суті, йдеться про психологічну перемогу РФ.

 

Новини RedTram

Loading...