Марія Старожицька

20 років «без'ядерного світу»

7 Грудня 2007
9 грудня 1987 року Міхаїла Горбачова та Рональда Рейгана підписали у Вашингтоні Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності

20 років тому, 9 грудня 1987 року, першу шпальту радянської газети «Ізвєстія» прикрасила велика фотографія рукостискання Міхаїла Горбачова та Рональда Рейгана на ознаку того, що напередодні вони підписали у Вашингтоні Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. «Сьогодні – перший день безядерного світу», – таким було гасло цієї шпальти. «Я хочу народити сьогодні», – заявила я, студентка 4-го курсу інституту журналістики, сусідкам по палаті пологового будинку. «Чому?» – зацікавилися вони. «Тому що свого часу, коли я буду відомим журналістом, то напишу: «Моєму сину вже 20 років, а в світі ще повно ядерної зброї».

Помилилася я лише в одному. Моїй доньці 9 грудня виповнюється 20 років, а в світі ще повно ядерної зброї. Більше того – винайдено багато нових різновидів знарядь масового знищення людства, аж до вакуумної бомби, що пройшла цього року випробування в Росії. Все це лякає мене так само, як і тоді. Але я насправді вже не знаю, чи варто було незалежній Україні отримувати у 1990-х роках свій безядерний статус, виводячи все наявне озброєння. Так, цьому гучно аплодували свого часу і Росія, і США, що зберегли та примножили свій ядерний потенціал. Лише аплодували – інших нагород не передбачалося. Але чи компенсували ці аплодисменти нашу беззахисність?
 
Лише нині, через 20 років, на ще вересневому засіданні Ради нацбезпеки та оборони її тодішній секретар Іван Плющ заявив про необхідність створення в Україні власного циклу ядерного виробництва, принаймні у мирних цілях, заради енергетичної самодостатності. Казав, і руда в нас є, і наукові інститути, і можливості утримувати дбайливо атомні електростанції. Але в РНБО вже інший керівник, а останні політичні «розклади» можуть взагалі викинути Плюща з великої політики. Що ж до ядерної зброї, екс-міністр оборони, народний депутат Олександр Кузьмук лише в одному з останніх інтерв`ю розповів, що тоді молода Україна могла утримувати тактичну ядерну зброю, але щиро сподівалася, що її повне роззброєння стане гарним прикладом для інших держав. Проте інші держави не поспішали. І коли Україна вийшла з ядерного клубу, його членів лише побільшало.
 
Давно, але не надто голосно, говориться, що політична еліта України, за якою стоять серйозні бізнес-інтереси, поділена практично навпіл щодо ставлення до питання нашого ядерного статусу. Його відновлення сьогодні не в інтересах ні Росії, ні США, між впливом яких ми звикли обирати. А от власне український інтерес... Але референдуми українському народу чомусь пропонуються лише з питання статусу російської мови. Від якого ані тепло, ані безпечно.