Дмитро Крапивенко

Неприваблива буржуазія

19 Жовтня 2015
Підприємці — це не прибульці й не замкнена каста, що наважилася легалізуватися в часи зародження ринкової економіки, на зорі так званого кооперативного руху.

 Це були ті самі радянські люди: вчорашні робітники, які звикли покладатися на власні руки, а не на співчуття профбосів, партійний квиток та мантру про «гегемонів», співробітники НДІ, що прагнули реалізувати свій інтелектуальний потенціал поза системою, селяни, котрі марили стати господарями на власній, не колгоспній землі, продавці й завмаги, що хотіли торгувати із задоволенням та посмішкою собі в прибуток, без «чорного ходу», схованок під прилавком тощо. Ті самі, але мотивовані, зі здоровою часткою авантюризму. Здійснити комерційний вояж до Польщі й Туреччини для громадянина вчора ще закритої на іржавий замок країни, де цілі покоління зросли у зневазі до «спекулянтів» і «частніков», — це був своєрідний подвиг. Ясна річ, здійснити успішно: здолати кордони, відкупитися від рекетні, вчасно поміняти валюту, продати товар, отримати прибуток. Їх тоді й бізнесменами називали з іронією, а так — перекупки, «човники», добре коли не по-табірному — «бариги». Та й самі нові буржуа економіку пізнавали емпірично, часто-густо вперемішку із фенею та «понятіями». 90-ті, що з них узяти?

Вони пройшли свою внутрішньовидову боротьбу: хтось сягнув на нові, вищі щаблі підприємництва, хтось здався, хтось застряг у тих-таки 90-х, хтось налагодив затишний сімейний бізнес — такий, який годує мільйони людей в усьому цивілізованому світі. Держава подарувала їм спрощену систему оподаткування, котру все ще мріє скасувати, втім, із чисельним підприємницьким класом доводиться рахуватися. На відміну від класу робітничого, профспілки якого давно вже роз’їли метастази олігархії, дрібні бізнесмени вміють об’єднуватися на базі своїх інтересів і є доволі революційною верствою населення: вони підняли власний податковий Майдан, завдяки їхнім старанням значною мірою був ситий і обігрітий Майдан під час Революції гідності, вони ж таки масово влились у волонтерський рух під час війни.

Черговий етап природного відбору може скоротити прошарок активних і здібних людей до якихось ганебних показників напівдикої країни

Це ще аж ніяк не середній клас, яким його бачать соціологи, це ще не той мікробізнес, що є китом економіки як у Європі, так і в успішних азійських країнах. У нас про нього люблять говорити з високих трибун (знайдіть партійну програму, в якій немає пункту про «необхідність державної підтримки середнього та малого бізнесу»). Але це ті виборці, яких не купиш гречкою, і не ті бізнесмени, яким достатньо мати кількох депутатів у парламенті, щоб «порєшать» усі важливі питання, тому влада тримає з ними дистанцію. Унаслідок цього дрібне підприємництво, попри деякі справді позитивні приклади, тьопається десь на маргінесі. Збірний образ такого бізнесу — київські МАФи та провінційні базари, що стимулюють дику, погано організовану торгівлю, до якої звикли, яка ніби й заважає, але куди її подіти? Як на рівні великої політики ігнорувалися проблеми державної безпеки й сепаратизму, так і на рівні місцевих рад ігнорувався дрібний бізнес: платить якісь податки, а нерідко й хабарі — і Бог із ним, нехай міста нагадують нетрі в перенаселених країнах, зате дбати ні про кого не треба: дрібний підприємець сам себе прогодує, аби йому від держави нічого не було потрібно. Дарма.

Читайте також: Між виживанням і розвитком

Можна, звісно, з шаблею наголо наскочити на МАФи, згадати, що навколо цього мікробізнесу починає гріти руки вже зовсім не мікро-, а доволі великий капітал до того ж із відчутним кримінальним духом: хто не пам’ятає битв за дніпропетровську «Озерку» чи одеський «Сьомий кілометр»? Законсервувати проблему — універсальний рецепт «українського дива». Поки бізнесмен не матиме прийнятної альтернативи, він обживатиме вже освоєну територію і не піде до ТРЦ, де в орендну плату забиті і численні відкати під час будівництва, і просто «понти»: бізнесмени або розраховуються за них, або залишаються на вулиці під саморобним навісом.

Криза й війна повертають дрібне підприємництво, як і всю національну економіку, в голодні 90‑ті. Черговий етап природного відбору може скоротити прошарок активних і здібних людей до якихось ганебних показників напівдикої країни. Особ­ливо якщо поруч із суто ринковими випробуваннями залишаться такі вічні супутники мікробізнесу, як абсурдна дозвільна система, орієнтовані на хабарі органи контролю та інші принади «дбайливого» ставлення влади до тих, хто вирішив відмовитися від утримання з боку держави й олігархів.

Новини RedTram

Loading...