Юрій Макаров

Концерт для хворої голови з оркестром

24 Березня 2016
У таких випадках хорошим тоном вважається рвати на собі сорочку й кричати: «Je suis Charlie!». Ну так от, я не Шарлі. У сенсі я не гей. Ні, серйозно, я не уявляю, як поводитися тим, кого Господь Бог створив інакшим, у тисячах побутових ситуацій, коли нами, правильними, автоматично рухають зручні культурні та гендерні шаблони.

 Не відчуваю, як це бути постійним об’єктом ненависті, або знущання, або підозрілої масної цікавості. Не знаю й, чесно кажучи, не впевнений, що хотів би нарешті дізнатися на старості літ. Впевнений лише, що це надзвичайно складно й болюче, особливо в агресивних невихованих суспільствах, де люди не звикли ставити себе на місце іншого, інакшого, чужого. Де за умовчанням виходять із того, що інший — це або ворог, або придурок.

Для тих, хто раптом не в курсі подій: минулого тижня у Львові зірвали Фестиваль рівності, присвячений не лише й не так геям і лесбіянкам, як загалом проблемам інакших, зокрема інвалідів, переселенців із зони АТО та ін. Представники місцевої свідомої громадськості з битками блокували це неподобство превентивно, ще до початку, і з таким завзяттям, ніби прагнули запобігти гучному параду в естетиці Кончити Вурст і бару «Блакитна устриця», а не більш-менш закритому академічному заходу: дискусіям, показам документальних фільмів, виставці, літературним вечорам тощо. Підозрюю, що саме це найбільше збуджувало моралістів у балаклавах: одна річ — махатися на районі з бандою конкурентів, це романтично, але небезпечно, можуть і пику натовкти, інша — безкарно закидати камінням якихось там інтелів, дохляків у хіпстерському вбранні за повного потурання поліції.

Робота влади — спершу виконувати Конституцію, а вже потім подобатися цільовій аудиторії. Варто визначитися: ви хочете стати туристичним магнітом чи цитаделлю натуралів?

Це не львівська проблема й не львівський порядок денний, від Львова тут лише «бантики», couleur locale. Воно взагалі не про те. Не про геїв і не про мораль «християн», які полінувалися дочитати Євангеліє від Івана до глави 8 («Хто з вас без гріха?»). То все похідне. Корінь проблеми розкрила реакція місцевої влади та деяких глибоко шанованих мною — кажу це без іронії, справді шанованих — львівських інтелектуалів. Організаторів фестивалю звинуватили передусім у провокації: ніби вони свідомо наривалися на побиття під камери, щоб продемонструвати всьому світові, а надто голландцям напередодні їхнього референдуму 6 квітня стосовно України, які ми тут дикуни й фашисти. Типу виконували завдання Кремля. Була й вишуканіша версія: все це щоб підставити особисто мера Садового в момент урядової кризи, послабити його фракцію в Раді. Головні ж аргументи обвинувачів: хіба ви не знали, куди їдете? До клерикального консервативного міста, де інакшим не раді! Тож самі винні, напросилися.

По-перше, хочу вступитися за Львів. Геїв не раз били в Києві, побили б і в Одесі, і в Харкові, на жаль. 200 ушльопків на 700-тисячне місто — геть не вселенська непереборна стихія. Якщо заздалегідь було зрозуміло, що інцидент за своїми наслідками буквально загрожує національній безпеці, силові органи поганенько виконують свою оперативну роботу. Нейтралізувати такі конфлікти — не надскладне для них завдання, задля цього ми їх і годуємо. Інша річ, що місцева влада, можливо, не хоче сваритися з впливовою церквою та патріотичними організаціями, але це має бути її головним болем, а не нашим. Робота влади — спершу виконувати Конституцію, а вже потім подобатися цільовій аудиторії. Знову-таки варто визначитися: ви хочете стати культурним і туристичним магнітом чи цитаделлю натуралів? Або хрестик, або труси.

По-друге, це зайвий привід розібратися нарешті з нашим оркестром «патріотів». Зрозуміло, що боротися з ворогом за тисячу кілометрів від фронту якось енергетично вигідніше. Але якщо в нас із ними різні вороги, то чи не варто сказати про це вголос? Той факт, що чимало праворадикалів підставляло свої голови під кулі на Інститутській та в Мар’їнці, ніяк не відпускає гріхи їхнім нібито побратимам, які свою активність обмежують носінням камуфляжу та участю в стрьомних акціях глибоко в тилу.

Якщо наш противник — Росія, зокрема ментальна Росія як тип поведінки, як принцип свідомості, то чим наші «скрєпи» відрізняються від їхніх? Чи варто нагадувати, що жахалки на кшталт «Гейропи», «толерастів» та «ліберастів» — типове made in Russia? Забули, що минулої неділі Патріарх Кірілл офіційно, ex cathedra оголосив концепцію прав людини «новою єрессю»?

Ось хто диригент, а не організатори круглих столів. Якщо ми самі готові визнати: «вибачайте, тут у нас дикуни», вважайте, що Росія перемогла. Ви з таким вироком згодні? Я ні. І дідько з ним, хай мене теж запишуть у геї. А кому не подобаються європейські цінності, нехай цілуються зі своїм Патріархом.

Новини RedTram

Loading...