Анна Корбут

Доба неспокою

1 Квітня 2016
Центр Кишинева мало схожий на інші столиці Європи. Зверніть практично на будь-яку вулицю із центрального проспекту Штефана чел Маре — і ви побачите красиві старі одно- і двоповерхові будиночки. Багато де таблички пам’яток історично-культурної спадщини, внутрішні дворики, у яких росте виноград і сохне білизна.

Але в око відразу впадає занедбаність будівель та інфраструктури. Тротуари в самому центрі міста схожі на аплікацію зі старого асфальту, свіжо накиданого гравію та вибоїн. На тому ж таки проспекті плитка на тротуарах
«плаває» під ногами.

Історичне середмістя планують реконструювати давно. У 2011–2012 роках мерія Кишинева підписала з ЄБРР та Європейським інвестиційним банком угоди про кредитування ремонтних робіт на центральних вулицях столиці загальною сумою €22 млн. Відтоді встигли провести тендери, опротестувати переможців, заморозити й розморозити виділення коштів, кілька разів заявити про початок робіт. Вулиці тим часом залишаються у плачевному стані. Зате на кожному кроці вздовж центральної магістралі ломбарди, обмінники, гральні автомати й стихійна торгівля. Характерні атрибути напівтіньової економіки й зубожіння.

Це, звісно, поверхові враження. Але побачене мимохіть наштовхує на думку, що в Молдові політичний клас дбає про власний інтерес біля державної годівниці, підкидаючи народу в потрібний момент електоральні подачки, а той живе й крутиться як може сам собою. І принагідно втрачає інтерес до політики. Щоправда, багатотисячні протести в Кишиневі восени минулого року та взимку цього, як і запит у суспільстві на журналістські розслідування, свідчать, що воно ще не настільки охоплене політичною апатією, як здається. Та водночас у молдован є ще один вихід — міграція. За даними Все­світньої книги фактів ЦРУ, у 2014 році коефіцієнт чистої міграції Молдови становив –9,8 на 1 тис. осіб, а у 2015‑му оцінюється на рівні –9,67. Це означає, що населення активно виїжджає, але не поповнюється іммігрантами. Показник України за 2015-й, до речі: –2,5 на 1 тис. населення. «Серед моїх знайомих середнього віку й статків покинути країну намагається багато хто, — ділиться спостереженнями молдовський журналіст. — А це ж не 20-літня молодь, а люди з родинами, якоюсь осілістю тут, і вони все-таки зважуються починати життя деінде».
Попри такий песимізм, Молдова — це не той випадок, де «все пропало». Швидше процес. І зараз спостерігати за ним особливо цікаво й потрібно. По-перше, владу в країні міцно тримає в руках політично-економічна верхівка, яка прийшла на зміну комуністам. Але за минулий рік там з’явились альтернативні проекти, що мають шанси поступово розбавити цю політичну монополію.

Читайте також: Молдова: Від дива до дискредитації

По-друге, міжнародна спільнота й активна частина соціуму тиснуть на політичні кола в питанні проведення реформ, які мають забезпечити побудову незалежних державних інституцій, що створюватимуть противаги політичним монополістам. Це робиться, зокрема, і через фінансові важелі — обмеження доступу до міжнародної допомоги та кредитів. З одного боку, то один із небагатьох ефективних інструментів впливу на «старі гвардії» на кшталт молдовської чи української. Як бачимо на прикладі нашої держави, цей тиск необхідний. Хоч і болючий. Із другого — він створює небезпеку того, що брак фінансової підтримки зумовлюватиме дальше збідніння країни й відповідні зміни в електоральних настроях.

Тим часом в останні дні березня відбувається візит до Молдови заступника міністра закордонних справ РФ Ґріґорія Карасіна. Основна тема — врегулювання придністровського питання, яке, за словами російського дипломата, в останні два з половиною роки дещо «підмерзло», тому роботу над ним треба поновлювати. На початок квітня заплановані поїздка очільника МЗС Молдови до Москви та його зустріч із Лавровим. Там, як очікується, говоритимуть про Придністров’я, молдовських мігрантів у Росії, економічну та гуманітарну співпрацю. Наразі Кишинів наполягає на необхідності виведення російських військ і зброї з території Придністров’я. Але пам’ятаймо, що ембарго РФ на вина й митні збори на іншу агропродукцію з Молдови, запроваджені після підписання нею Угоди про асоціацію з ЄС, стали одним із факторів, що боляче вдарили по економіці країни. Зараз їх можна послабити або скасувати. Тим більше що в Молдові цьогоріч стартує президентська електоральна кампанія: вперше за 16 років вона обиратиме президента прямим усенародним голосуванням, а не в парламенті. Можливість дострокових депутатських виборів невелика, але виключати її не варто.

Цікаві для ЗМІ масові протести в Молдові закінчилися ще взимку, залишивши по собі невеличкі наметові містечка під урядовими будівлями. Однак процеси, які розгортаються в наших південно-західних сусідів саме зараз, визначають майбутнє країни.