Леонідас Донскіс

Пророцтво Вільяма Шекспіра

23 Квітня 2016
Вільяма Шекспіра знають насамперед як автора великих трагедій, комедій та історичних хронік.

Однак у його сонетах простежується не тільки геніальний поет, а й мислитель, який обрав ідеальний жанр для свого гострого слова. Наприклад, у безсмертному 66-му він писав:

Я кличу смерть — дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті навдогоду
В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самотині?*

Цей сонет — одне з найсильніших поетичних і духовних послань генія зі Стратфорда-на-Ейвоні. Він звучить наче нарис або пролог до монолога Гамлета, подібно до того як у концертах Вольфґанґа Амадея Моцарта для фортепіано з оркестром передчуваються деякі арії з опер «Так чинять усі» або «Дон Жуан».

Читайте також: «Тіт Андронік» на палубі «Човна дурнів»

Вагомий ключ до розгадки політичного й морального послання Шекспіра можна помітити у фільмі Тенґіза Абуладзе «Покута», де уособлення зла Варлам Аравідзе декламує 66-й сонет своїм жертвам — людям, приреченим загинути під час чисток. Епізод, де син диктатора Авель приходить на сповідь до монаха, який їсть рибу, а відтак виявляється дияволом, що поглинає Бога, не залишає сумнівів: сонет Шекспіра у Варламовому виконанні — це той момент гіркої іронії, коли сатана проповідує доброчесність.
І звідси висновок: зло зовсім не банальне. Ми надто перейнялися висновком Ганни Арендт, яка після суду в Єрусалимі назвала Адольфа Айхмана уособленням «банальності зла». Тоді всі сподівалися побачити монстра, а в суді перед ними постав непоказний бюрократ смерті й прихильник деонтології — майже в кантіанському розумінні. До того ж він аж ніяк не був божевільним. Навпаки, на жаль, при абсолютно здоровому глузді. Психіатри запевнили Ізраїль і весь світ, що Айхман за інших обставин міг би стати дбайливим чоловіком і милим сусідом. Саме в цьому, на думку Арендт, полягає банальність зла.

Одначе ми, здається, стали надто легковажити здатністю зла безперешкодно прокрадатися до нас — абсолютно анонімно й безкарно — і все це через нашу готовність бути його спільниками. Ми почали сприймати зло як належне, гадаючи, що всі нині беремо участь у демократичному розподілі зла.

Ми, здається, стали надто легковажити здатністю зла безперешкодно прокрадатися до нас — абсолютно анонімно й безкарно

Що тут скажеш? І так, і ні. Або радше так, але… Так: зло проникає досередини всіх нас, і наївно було б уявляти його монстром із сатанинськими рисами й атрибутами; нелогічно також сприймати зло як синонім хвороби чи божевілля. Але: зло — це щось незрівнянно більше за співучасть у сучасній бездіяльності, бездушності, колективних помилках або ж безумстві.
«І на добро, що в зла за служника!»: зло у Шекспіра виявляється переможним паном, а добро — наймитом. І воно прославлятиме зло, приписуючи йому велич, доброчесність, відвагу й дотепність. Заступатиметься за нього, щоб піднести до рангу головного героя, зробити центром світової драми.

«І на добро, що в зла за служника!»: зло — це коли нібито гідна людина або група осіб стають ніким, боягузами і зрадниками. Страх — хрещений батько зла. Джордж Орвелл услід за Шекспіром зобразив зло як підкорення людей нелюдському страху та віроломству. Нажаханий Вінстон Сміт, який очікує, що голодний щур угризатиметься в його обличчя, вигукує: «Зробіть це з Джулією! Тільки не зі мною!» (Ці слова стали як ніколи актуальними: «Зробіть це з Україною і Сирією! Тільки не зі мною!»)

«І на добро, що в зла за служника!»: зло — це коли всі ми позбавлені мови, чутливості й пам’яті. Коли за заперечення зла світять психлікарня, блокування спогадів, утрата розуму. А якщо викликаєш зло, то загубиш обличчя, очі й фізичну подобу. Про це написав іще один великий учень Шекспіра — Міхаіл Булґаков.

Читайте також: Українські письменники про волю

«І на добро, що в зла за служника!»: зло нав’язує нам свою лексику та формулювання. Нам відбирає мову й навіть думки: Захід дозволяє фашистській і терористичній державі Росія позиціонувати себе союзником у війні з тероризмом, або ж ЄС веде переговори з Москвою про імплементацію мінських домовленостей, так ніби Україна зобов’язана взаємодіяти з агресором, неначе з мирним партнером. Це зло аж ніяк не банальне: тут радше йдеться про добро, «що в зла за служника», а ще про самонавіяні оніміння, заціпеніння і сліпоту.

«Я від всього цього помер би нині, Та як тебе лишити в самотині?». Щоправда, у п’єсах Шекспіра є добра новина: зло стане жертвою самого себе. Ті, хто виживе, зрештою розправляться з володарем, щоб зайняти його місце. Але меншим чи більшим виявиться нове зло — відкрите питання, котре цілком може вирішитися 2016 року, коли світ відзначатиме 400 років від дня смерті Вільяма Шекспіра.

Новини RedTram

Loading...