Юрій Макаров

Балада про $29 млн

13 Травня 2016
Для початку два посилання. Наприклад, на одне з попередніх чисел Тижня (№ 14/2016), де йшлося про Четверту промислову революцію: інтернет речей, Big Data, 3D-друк, шеринг, біотехнології... Щось нібито зі світу далекого майбутнього, тільки воно вже зараз визначає економіку «першого світу», до якого ми чомусь не належимо.

І ще пошлюся на людину, про яку за інших обставин ніяк не волів би згадувати. Ґерман Ґрєф, голова правління «Сбербанку России», член ситої команди «пітерських». Але ось його як одного із провідних бізнесменів тієї дикої країни запросили на «п’ятизірковий» навчальний тур у Кремнієву долину, і те, що він зрозумів під час подорожі на іншу планету, банкір чесно розповів на лекції в Москві, ламаючи шаблон і зсуваючи дах. Кому ліньки копатися в YouTube, для тих буквально у двох реченнях переповім основні висновки.

Отже, у світі сучасного бізнесу конкуренція відбувається не між продуктами, а між моделями керування: хто динамічніший. Понад те, у найпросунутіших компаніях нині відбувається поділ на дві частини. Одна відповідає за commodities, споживчі товари (ну гаразд, товари й послуги), друга — за те, щó в нас досі позначається кострубатою радянською абревіатурою НДДКР, а на Заході елегантно називається research and development, або просто R&D (прикладна наука та розробка нової продукції). Так от, із погляду ринкової вартості виробничі потужності майже нічого не коштують, основну цінність компанії становить та її частина, яка продукує нові знання й принагідно — нові уявлення про наші майбутні потреби й звички, про світ, у якому всі ми житимемо завтра.

Якби наукова спільнота вимагала не утримання відповідно до радянської моделі, а економічних свобод, українська наука стала б потужним інструментом зростання ВВП

Розумієте? Щойно продукт випущено в серію, його можна штампувати, умовно кажучи, за копійки (центи), імітувати і, зрештою, підробляти. На це здатен і «третій» світ, так влаштована сучасна індустрія. А от вигадувати нові споживчі якості, концепцію товару чи послуги, доводити їх до розуму — це завдання справді творче, і тут віддача на вкладений долар більша на порядок. Таким чином складається міжнародний розподіл праці: одні фантазують, другі працюють руцями, треті... виживають і просять міжнародної допомоги. Я не переконаний, що це ідеальний світоустрій, але щоб із ним сперечатися, треба спершу запропонувати розумну альтернативу.

А ось як бачать альтернативу в Києві… не ретрогради якісь, не, даруйте, прогресивні соціалісти, а представники еліти нації. Просто не можу не згадати, як три тижні тому під Радою вийшли на демонстрацію протесту вчені, представники Національної академії наук. Вимагали внести зміни до Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік», збільшивши річні видатки НАНУ на 725 млн 43 тис. грн. За поточним курсом це орієнтовно $29 млн. Пі­доз­­­рюю, що приблизно таким є річний кош­торис однієї лабораторії в Стенфордському університеті. Іще раз: золоті голови вимагали не реформувати Академію (або, як варіант, узагалі ліквідувати до бісової матері), не змінити принципи фінансування науки, не наблизитися до світових технологій видобування нового знан­ня. Вони хотіли $29 млн. На всіх.

Прошу зрозуміти правильно: існує фундаментальна наука, яка не передбачає безпосереднього практичного виходу, це реалізація одвічного прагнення людини розумної як виду «зазирнути за дзеркало», дізнатися якомога більше про світ навколо себе. Держава справді має фінансувати такі дослідження з бюджету, а також усіляко сприяти пожертвам доброчинців на цю діяльність. Але Академія наук УРСР, прямою спадкоємицею якої є НАНУ, пишалася якраз орієнтацією на кінцевий результат, на «впровадження досягнень науки в народне господарство». Тож серед понад сотні різних інститутів у її складі є кількадесят таких, що мали б бути успішними бізнесами, світовими центрами технологічних інновацій та розробки нових продуктів, якби не...

Читайте також: Спецтема: Четверта промислова революція

Якби академічна геронтократія не гальмувала перетворення, необхідність яких вона не здатна навіть усвідомити, якби більшість установ не деградувала в ріелторські центри з оренди нерухомості, якби наукова громадськість вимагала передусім не утримання відповідно до радянської моделі, а економічних свобод і гарантій, українська наука вже давно стала б потужним інструментом зростання ВВП.

Та, звісно, проблема не лише в пенсіонерській ментальності. Епідемія наїздів, зокрема, на IT-бізнеси впродовж останнього року доводить, що жодних високотехнологічних проривів наша держава не вітає й вітати не збирається. Бізнес, старий чи новий, для неї однаково дійна корова. І саме це причина того, що молоді генії від інформатики, фізики, хімії, біології тощо покидають і надалі покидатимуть Україну заради якоїсь там Каліфорнії. Боюся,
щоразу назавжди.