Ярослав Пешек

Як Чехію ділили

9 Червня 2016
Останні тижні суспільне й політичне життя Чеської Республіки обертається навколо святкувань 700-ї річниці народження чеського короля й імператора Священної Римської імперії Карла ІV. ЗМІ, партії та громадські організації наввипередки проводять культурні й освітні події, не остання мета яких представити історичну постать цього володаря як першого чеха, що зрозумів доцільність інтеграції Європи.

 Громадяни Чехії мають нагоду усвідомити, що Прага була столицею не лише Чеського королівства, а й Римської імперії, а територія власне королівства включала також Силезію та Бранібор і простягалася майже до самих берегів Балтійського моря.
Одним із наслідків впливовості Чеського королівства в добу середньовіччя стало й те, що на його території поруч із чехами почали селитися німці, євреї та представники інших народів. У Чеській западині жилося спокійно, всього вистачало, різні культури доповнювали й розвивали одна одну. Перші зміни принесла Перша світова війна. Поразка Австро-Угорщини та Німеччини спричинилася до формування в Центральній Європі нових держав: Польщі, Угорщини, Австрії, Чехословаччини…
Суттєво вплинули на перерозподіл сил у Європі США, а в політичній термінології з’явився новий термін — «право народів на самовизначення». У Чехо­словаччині першими почали боротьбу за нього чеські та моравські німці, вимагаючи приєднання територій, на яких вони жили, до новоутвореної Австрійської Республіки. Проте країни-переможниці узгодили наявні кордони чесько-моравської частини ЧСР у Сен-Жерменському мирному договорі, а бунт місцевих німців було придушено силами чехословацької армії. У 1919 році після державного перевороту угорські комуністи спробували відновити кордони Угорщини в довоєнному вигляді й почали воєнну окупацію територій Словаччини. На оборону територіальної цілісності й суверенності Чехословаччини було кинуто підрозділи її армії, південних сусідів вдалося витіснити поза територію, яку Паризька мирна конференція закріпила за Чехословаччиною. Завдяки дієздатності уряду та обороноздатності війська країні вдалося на 20 років приборкати сепаратизм.

Націоналісту важко встояти перед спокусою зманіпулювати етнічно спорідненими громадянами сусідньої країни, щоб ті почали конфлікт із метою приєднання територій

Нещодавно міністр культури ЧР узяв участь у зустрічі Судетськонімецького земляцтва в Мюнхені. Ця подія спричинила в Чехії цілий скандал, бо ж уперше в історії член чеського уряду долучився до такого заходу, почавши свою промову словами «любі земляки». 78 років тому, після так званої Мюнхенської угоди, від Чехословаччини відділили регіон, де жило більш ніж 50% німецькомовного населення, і приєднали до Великонімецької імперії. Унаслідок цього Чехословаччина втратила, окрім іншого, свою обороноздатність, адже на анексованих територіях залишилася більшість бетонних укріплень та оборонних систем. Чеські й моравські німці вітали приєднання до Німеччини, скандуючи: «Одна мова, один Рейх, один фюрер!».
Не минуло й півроку, як 15 березня 1939-го Вермахт, не наразившись на будь-який спротив, улаштував марш вулицями Праги. Словаччина проголосила незалежність під патронатом Адольфа Гітлера, Чехословаччина зникла з карти Європи. Ми, чехи, дуже добре знаємо, до чого призводить сепаратизм.
Якраз у ці дні, коли ми отримуємо вісті з України про повернення додому Надії Савченко після дворічного російського полону, багато чеських громадян переймається питанням: а що ж там, власне, відбувається у Східній Україні і як ситуація розвиватиметься далі? Бо ж новини, які доходять до Центральної Європи, надто вже нагадують ситуацію, з якою майже 80 років тому зіткнулися наші діди. Тоді німецькі націонал-соціалісти теж керувалися гаслом про «право народу на самовизначення», хоча насправді їм ішлося лише про експропріацію територій та поліпшення власної економіки задля
потреб майбутньої війни проти всієї Європи.
Міністр культури Чеської Республіки зміг у Мюнхені звернутися до колишніх сепаратистів та їхніх нащадків зі словами примирення, а нам також не варто забувати, що по закінченні Другої світової, у 1946–1947 роках, більш ніж 3 млн чеських і моравських німців були насильно депортовані в Німеччину, вони втратили право жити на своїй землі. 70 років тому на подвір’ї празької в’язниці публічно стратили через повішення колишнього німецького міністра Богемії і Моравії Карла Германна Франка: йому колись належала книгарня в курортних Карлових Варах, що була символом судетськонімецьких сепаратистів.
Щоб осягнути всю складність суспільно-політичних процесів сучасності, потрібно розуміти різницю в значенні між словами «патріотизм» і «націоналізм». Тоді як націоналіст розділяє співгромадян за їхньою національністю, справжній патріот підтримує свою батьківщину й співгромадян іншого походження, ніж він сам. Патріот не націо­наліст, а націоналіст не патріот. Найгірший варіант націоналізму — іредентизм, тому що він руйнує міжнародний порядок і призводить до воєн. Націоналісту важко встояти перед спокусою зманіпулювати етнічно спорідненими громадянами сусідньої країни, щоб ті почали конфлікт із метою приєднання територій, де вони живуть, до його держави. Це нині й переживає Донбас.