Дмитро Крапивенко

Гра в бісер

28 Червня 2016
Часом здається, що всі ці пафосно заявлені реформи Конституції не більше ніж інтелектуальна забава. Але забава для обраних.

Це вам не колишнє телевізійне шоу «Що? Де? Коли?», в якому молодший науковий співробітник чи доморощений філософ міг позмагатися із «клубом знатоков». Доступ до Основного Закону — своєрідний привілей. Такий собі доважок до наукового звання, персональної пенсії та державних нагород — рядок у біографії «брав участь у розробці змін до Конституції». Можна навіть сформувати цілу ветеранську організацію для добродіїв, які протягом останніх 20 років долучалися до конституційного ­процесу.

Про Основний Закон як атрибут державності не годилося б говорити з іронією. Зрештою, в ньому нічого кричущо особливого, він має ті самі набуті та задавнені хвороби, що й уся країна. Його не писали з чистого аркуша, він не став продуктом нового суспільного договору. Як і в інших сферах нашого життя, в роботу пішла радянська «заготовка». Вихідний у календарі довелося змінити — із «брєжнєвського» 7 жовтня на «українське» 28 червня. З огляду на особливості нашого клімату рішення дуже навіть прогресивне. Ну демократизували, ну підчистили трохи. Залишили цілий набір радянських «пряників»: право на працю, освіту, безкоштовну медицину. Ніби під гаслом «узяти з минулого найкраще», та насправді через лінощі, популізм і незнання, що можна записати якось інакше. Але не приспали один принципово важливий момент — ст. 10 про державну мову. Хоч як гострили вороги зуби на цю статтю, змінити не вдалося. Сьогодні, здається, точку неповернення пройдено, і бодай у цій частині Конституції зміни не настануть.

Читайте також: Хаос у законі

Можна шукати безліч аналогій тому процесові, який у нас зветься конституційним. Добрими намірами встелені доріжки до зал численних засідань високочолих асамблей. Кожен поважний державний муж має долучитися до цього захопливого дійства. Це майже як посадити дерево, побудувати хату… Що вже казати про президентів? У них як у гарантів спокуса ввійти в історію найбільша. От Леонід Кравчук не встиг за свого правління покласти руку на Конституцію незалежної України, проте дістав чудову нагоду реформувати її у складі скликаної за Януковича асамблеї. Очільники держави у нас хоч і провадили різну політику, але в підходах до Основного Закону креативністю не вирізнялися: бавилися здебільшого із владними повноваженнями, а парламент (незалежна гілка влади, в якій, утім, зазвичай домінує пропрезидентська більшість) підігрував у міру своїх можливостей.

Наша Конституція пережила дві революції і відбулася, треба сказати, незначними пошкодженнями. Ну змінили форму правління на парламентсько-президентську, згадали статтю про те, що джерелом влади в Україні є народ. А далі — години засідань і тонни паперу.

Інтелектуальна гра, системний підхід…

Є ще одна українська конституційна прикмета: ніщо так не змушує до змін в Основному Законі, як зобов’язання перед міжнародними партнерами. Європеїзуємось, отже, змінюємось. І все нічого б, якби не війна. Ну її, певна річ, ні за Конституцією, ні за іншими законами у країні немає, але все ж таки… Є натомість мінські угоди й дивна для слуху абревіатура ОРДіЛО, і для неї має знайтися місце в нашому «сакральному тексті». Утім, розуміють це аж ніяк не всі в Україні, і, щоб безшумно внести відповідні зміни, звичайної елітної гри у «справу державної ваги» буде вже недостатньо.

Читайте також: Небезпечні втручання

Тож Петро Порошенко вирішив прив’язати «донецькі» нововведення в Конституції до важливих партнерів по мінських угодах, себто до росіян. Під час свого виступу на французькому телебаченні український президент заявив, що зміни до Основного Закону будуть внесені «після виводу російських військ з території України». Хід переконливий. І для бюджету дешевше, аніж багатолюдні асамблеї. Путін, звісно, скаже «их там нет», але хто ж йому повірить?
Війна і справді не найкращий час для конституційних змін. У словах військової присяги є обіцянка неухильно дотримуватися Конституції, тож логічно, щоб цей документ не переробляли за спинами вояків, а дочекалися кращих днів. І не задля декору. Сумлінні реформатори мали б вивчити текст Основного Закону на предмет того, чи багато в ньому зосталося від УРСР, і сконструювати такий новий, у якому знайшлося б місце новітній Україні: зі збалансованою системою влади, яка адекватно ділить політичну відповідальність  між трьома гілками, з актуальним територіально-адміністративним поділом, а не залишками радянського економічного районування, з тими правами та обов’язками, які диктував би актуальний суспільний договір, а не декларації часів «розвиненого соціалізму». Без таких амбітних цілей конституційний процес залишиться не
більше ніж грою в бісер.

Новини RedTram

Loading...