Анна Корбут

Муки лідерства

1 Липня 2016
Не так давно в одному швейцарському місті відбувався семінар для європейської молоді, яка працює в бізнесі й створює його. Ішлося не про величезні заводи чи мультинаціональні корпорації, а про новітнє підприємництво, переважно стартапи, фінтех-компанії, соціальні ініціативи, які, зрештою, можуть бути прибутковими й водночас стимулювати зміни в сучасних суспільствах.

 Вони становлять дедалі динамічніший елемент світової економіки, принаймні її розвиненої частини. І дуже залежать від вільного руху грошей, інвесторів та професіоналів, уніфікації регулятивного середовища. Раніше більшість людей на такі збіговиська приїжджала б із Лондона (якщо брати суто європейський вимір) — хабу «нового підприємництва», ґрунтованого на інформації та віртуальному обігові грошей. На цей семінар чи не половина учасників завітала з німецьких міст: Берліна, Франкфурта, Мюн­хена. А ті, що прибули з Лондона, бідкалися, що в разі виходу Британії з ЄС їхній бізнес зависне в інвестиційній та законодавчій прострації, тож, можливо, час підшукувати нову локацію для нього — десь у Німеччині або Франції. В останній для стартапів створене сприятливе середовище. Але там уже свої впливові популістські рухи теж підхопили пісеньку «брексіту». І тепер у світових ЗМІ помалу вигулькує «фрексіт», тобто аналогічний британському референдум щодо членства уже Парижа в ЄС, щó впевненості бізнесу не додає.

Із відцентровими тенденціями, зацикленістю на своїх проблемах або дедалі помітнішою роллю популістів у великоваговиках ЄС, та й багатьох країнах-членах загалом, тягар політичного лідерства плавно (хоч останнім часом і не дуже) переміщується до Берліна. Експерти вже припускають, що Німеччина стане основ­ним партнером США у Європі, якщо зуміє залишатись об’єднаною. Із Лондоном Вашингтон взаємодіятиме більше через НАТО. Берлін відіграє одну з ключових ролей у європейських кризах останніх років: від фінансової та єврозони до безпекової та міграційної.

розбіжності є в політикумах і суспільствах будь-яких країн. Але без чіткої позиції, що здатна здобути широку довіру, зокрема моральну, справжнє і стійке лідерство країни навряд чи можливе

Він майже нарівні з Брюсселем стає об’єктом шквалу критики від тих, хто трактує його політику як нав’язливу. І це свідчить, що в Німеччини зростає не тільки економічна, а й політична вага. А заодно й відповідальність за рішення, які вона пропагує. Чи готова до цього ФРН? Як бачить себе у світі? Чи прагне переходити від прагматично-економічної потуги до політичного й морального лідерства? Яким провідником вона є і може бути?

Особливо якщо пам’ятати про те, що все це відбувається в дуже складний період викликів і трансформацій для Європи, Заходу й світу загалом. Частково відповідь вимальовується з поведінки нинішнього німецького політикуму. Анґелу Меркель, яка є канцлером країни вже 11-й рік, раніше характеризували як обережного публічного діяча, що спочатку спостерігає за настроями суспільства, а вже потім висловлюється чи діє. Однак вона демонструвала й рішучість: у кризі єврозони, а згодом у протистоянні з Росією та питанні санкцій проти неї за порушення територіальної цілісності України. Говорила про дотримання принципів і реальну оцінку ситуації там, де її німецькі та європейські колеги починали дискусію в дусі Realpolitik.

У ситуації навколо «брексіту» вона менш радикально за інших європейських очільників висловлюється про старт процедури виходу Британії «негайно», хоча й твердо каже, що Лондону немає чого сподіватися якихось особливих умов чи привілеїв від єдиного європейського ринку. У цьому вона однієї думки з Дональдом Туском як представником нових країн у ЄС. Тобто має на меті зберегти єдність Євросоюзу в якнайширшому варіанті, наскільки це можливо. На відміну від, скажімо, міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра, який зустрічається після «брексіту» з очільниками МЗС країн-засновниць ЄС і цим посилює враження про різницю в статусі старих і нових членів спільноти, а ще говорить про дальшу федералізацію Союзу, розуміючи, що нині це дуже багатьох дратує. Він провадить політику більше в дусі старої Європи, тобто Європи великих столиць, сфер впливу, бізнес-інтересів та взаємодії з іншими сильними, але не обов’язково гідними гравцями.

Читайте також: Меркель-Штайнмайєр: дует чи какофонія

Можна сказати, що такі розбіжності є в політикумах і суспільствах будь-яких країн, зокрема і світових потуг. Але з не меншою певністю зауважимо: без чіткої позиції, що здатна здобути широку довіру, зокрема моральну, справжнє і стійке лідерство країни навряд чи можливе.
У Німеччини з Меркель чітка позиція, схоже, є. Їй довіряє, попри все, більшість німців. Серед міжнародних гравців вона теж зажила авторитету. У Німеччини без Меркель, не факт. І дальшу еволюцію статусу країни в Європі та світі визначатимуть навіть не так внутрішні проблеми й реакції на них, як дуже серйозні зовнішні виклики, які вже змінюють звичні для нас людство й суспільства.