Ігор Лосєв

Чи треба боятися «Хізб-ут-Тахрір»?

4 Липня 2016
У військовому суді Південного округу збройних сил Російської Федерації в місті Ростові на Дону нині судять групу кримських татар, громадян України за приналежність до забороненої в Росії ісламської політичної партії «Хізб-ут-Тахрір». Заборонена вона за стандартним звинуваченням в «екстремізмі». В нинішній РФ екстремізмом можуть оголосити геть усе,водночас демонструючи толерантність до відверто фашистських рухів,дій і заяв.

Ідеологія «Хут» передбачає  створення в історичній перспективі єдиної всесвітньої  ісламської держави,коли держава повністю збігається з мусульманською громадою - «уммою» і вимагає такий собі  релігійно-політичний синтез: держава-громада віруючих. В ісламі, враховуючи  його специфіку ,доволі нескладно формувати такі інтелектуальні конструкти.  Адже з усіх світових релігій іслам найбільш важко здатен піддаватися процедурі секуляризації,тобто відокремленню релігійного від світського,поділу всього цілісного життєвого універсаму на світське і релігійне. Це  пов’язане з тим,що іслам це не тільки релігія,але й особливий спосіб життя,що охоплює собою мало не всі сфери людської діяльності. В багатьох ісламських країнах «фікх» ( мусульманське релігійне право) є водночас і світським правом. Різні  школи « фікху» визначають і особливості правосуддя. Основою «фікха» є Коран, сунна ( священі перекази,розповіді про діяння Пророка,його висловлювання і афоризми), «кияс» і « іджма».

«Іджма» ( з’єднання,узгодження) – узгоджена думка мусульманських богословів-законодавців з окремих питань релігійно-правового характеру,що не передбачені Кораном  чи сунною. «Кияс» ( порівняння)- розуміння не передбачених Кораном і сунною положень за аналогією з тими положеннями, що вже є… Мусульмані-сунніти розподілені між кількома релігійно-правничими школами, так званими мазхабами. Це ханіфітський мазхаб, шафіїтський, ханбалітський і  малікітський . Тут справді спостерігається феноменальна єдність світського і релігійного. Але як показує історія,союзи держав,об’єднання держав відбуваються не на спільності віри,мови,етнічного походження,культури,а на спільності інтересів,що дуже  часто не збігаються,різняться. Але якщо вони,над усе в середньостроковій,чи довгостроковій перспективі все ж таки збігаються,то це стає основою доволі міцних асоціацій.

Прихильники «ХУТ» ще й досі перебувають в полоні зачарування минулим,коли на величезних просторах Азії,Африки і Європи існував величний арабський Халіфат,наддержава доби Середньовіччя,що створила вражаючу на той час культуру,філософію і науку.

Ідеологи «ХУТ» прагнуть створити щось на зразок Халіфату в нових історичних умовах,сподіваючись на перемогу ісламського варіанту глобалізації,коли релігія відсуне на другий і третій план етнічний і культурний чинники. Тому абсолютно невипадково адепти світової ісламізації публічно заявляють,що своїм найлютішим ворогом вони вважають арабський, турецький,іранський і т.д. націоналізм. Так,наявність в ісламському світі десятків різних уже сформованих націй - головна перешкода на шляху до єдиної ісламської супердержави. Власне, це така ж сама утопія,як проект єдиної християнської супердержави,якби хтось виступив з такою явно нереальною пропозицією.

Читайте також: На суді у «справі Хізб ут-Тахрір» п'ятеро свідків звинувачення відмовились від свідчень – адвокат

Якщо ж виходячи з того,що практика є критерієм істини,то останні щонайменше сто років демонструють цілковитий брак практичного підтвердження ідей «Хут». Здавалося б,найлегше в ісламському світі було б об’єднати арабів,тим більше,що політики в арабських країнах не втомлюються заявляти про «єдину арабську націю». Справді,всі араби(за незначними винятками) є мусульмани,тим більше вони є творцями ісламу,Священий Коран написаний арабською мовою,вони  є творцями Халіфату ,вони принесли віру в Аллаха десяткам країн і народів,на величезних просторах  від Атлантичного до Індійського океану панує арабська мова. Ну то які проблеми? Але досі замість однієї арабською  держави існує їх мало не два десятки,об’єднаних у Лігу арабських держав. Незважаючи на таке об’єднання ,відносини між цими державами незрідка є доводі напруженими,а інколи ворожими аж до збройних конфліктів.

Членами Ліги,що існує зі штаб-квартирою в Каїрі з 1945 року,є Алжир,Бахрейн,Єгипет,Йорданія,Ірак,Йемен,Катар,Кувейт,Лівія,Ліван,Марокко, Об’єднані Арабські Емірати,Оман,Саудівська Аравія,Сирія,Судак,Туніс і Організація визволення Палестини плюс декілька неарабських країн. Були невдалі спроби об’єднання: приміром,за часів Насера Єгипет і Сирія утворили Об’єднану арабську республіку (ОАР),вона невдовзі  розвалилася,а назву ОАР ще довго мав Єгипет але вже без Сирії.

Потім об’єдналися Єгипет,Лівія і Судан. Цей союз також проіснував недовго. Однак то все були добровільні з’єднання. Дещо пізніше Північний Йомен силовим шляхом приєднав до себе Південний Ємен, це утворення доволі  криваво розпадається нині на наших очах. Проте не лише релігійним авторитетом,але й арабським націоналістам не вдається об’єднати арабів. Йдеться саме про великоарабських націоналістів,а не націоналістів суданських,єгипетських,алжирських і т.д., тобто про так званих « панарабістів».

Панарабізм прагне  всебічної єдності арабів на основі спільності історичної долі,мови,релігії і культури арабських народів. Доктрина виникла в середині ХІХ ст. пожвавилася під час Першої світової війни на грунті боротьби проти Османської імперії за об’єднання всіх арабів у єдиній державі. Емір Хіджазу

( частина Саудівської Аравії) Гусейн навіть проголосив себе королем усіх арабів,однак нічого з того не вийшло. Причина всіх минулих і нинішніх невдач полягає  в тому,що існують доволі розвинені державницькі нації зі своєю власною історією,соціально - політичною специфікою,зі своїми елітами,власними інтелектуальними верствами,зрештою зі своїми сталими державними утвореннями. Провали всіх об’єднань близькоспоріднених арабів найбільше спростовують головні постулати ідеології «ХУТ».

Якби «ХУТ» була здатна провести бодай одне показове об’єднання,то це б продемонструвало дієвість її ідей. Для початку можна було б спробувати інтегрувати близькі в усіх відношеннях Марокко і Алжир ( сусідні країни  Магрібу - арабського Заходу,що пройшли спільний шлях боротьби проти французького колоніалізму). Однак є підстави вважати,що там на «ХУТ» успіх не чекає…

Якщо не можна на самих лише ісламських гаслах об’єднати творців ісламу арабів,то на що можна сподіватися на шляхах,приміром, арабо-турецької інтеграції? В арабських країнах «злим і гучним» словом згадують турецьку окупацію арабських земель протягом кількох століть існування Османської імперії. А пересічні турки доволі стримано ставляться до арабів,котрі вважають себе ісламськими цивілізаторами в минулому «диких» тюркських племен. Турецький президент-ісламіст Реджеп Таїп Ердоган спробував був стати лідером арабського світу але на заваді стала саме «османсько-турецька спадщина»,що не викликає пієтету в арабів. Хороший діяч Ердоган і щирий мусульманин,але,на жаль,турок…

Читайте також: Спецтема. Наші у полоні

Ще  складніше долучити до процесу інтеграції Іран,найбільшу країну шиїзму. Шиїзм,другий головний напрямок в ісламі після суннізму,виник саме як реакція персів,народу з древньою культурою на релігійно-культурну монополію арабів. З точки зору ортодоксального суннітського ісламу,шиїти якщо й не єретики,то щось дуже близьке до цього. Іран історично протягом тривалого часу був геополітичним суперником Османської імперії,а нині взаємини Туреччини й Ірану є доволі  прохолодними. А в даний момент не припиняється протистояння між Іраном і Саудівською Аравією за гегемонію в Перській затоці(яку в Саудівській Аравії називають Арабською затокою…). І що «ХУТ» збирається робити у вельми європеїзованому Азербайджані,у цілком європейській Албанії(хоча 70% її населення сповідують іслам),вже не кажучи про кримських татар, народ мусульманський,але однозначно європейський в політичному і культурному відношенні? Отже «ХУТ» прагне до реалізації абсолютно утопічної програми. А її прихильники в Криму не становлять реальної загрози і через свою нечисленність і невпливовість і через підкреслено(що є типовим для всіх кримськотатарських рухів)ненасильницький характер. Для протистояння кримським прихильникам «ХУТ» цілком вистачило б такої ж самої ненасильницької полеміки,тим більше,що вся їхня діяльність не виходило за межі «кухонних» розмов про далеке майбутнє. Якщо вже судити їх,тоді значно жорстокіше треба переслідувати науковців,які щось «не те» сказали на науковій конференції. Однак аргументи логіки і здорового глузду втрачають свою дієвість там,де починається «кривосуддя» нинішньої Російської Федерації,тому з аматорів розмов про «нечто и туманну даль!» на власній кухні можуть легко зробити жахливих злочинців,що становлять страшну небезпеку.

Новини RedTram

Loading...