Ігор Лосєв

Виклики різноманітності

28 Липня 2016
Колись Грузія існувала в кордонах від Нікопсії до Дербента, себто від Чорного до Каспійського моря. Але й сьогодні, маючи порівняно невелику територію площею 70 тис. км2 (якщо зовсім точно, 69,7 тис.), Сакартвело, як називають свою батьківщину грузини, зберігає дуже багато етнокультурних, регіональних та історичних особливостей.

У цьому сенсі Грузія, безперечно, — частинка європейської цивілізації, адже для Європи типовим є зосередження безлічі відмінностей на невеличких клаптиках національного простору. Грузія, незважаючи на чимало елементів персидського, арабського, тюркського минулого, коли вона перебувала під владою цих етносів, зберігала свою європейську культурну природу та ідентичність. Грузинська література — частина європейської, мистецтво — теж, хоча і з деякими помітними елементами східних впливів, що цілком природно, ураховуючи геополітичне розташування країни. Грузія є однією з найдавніших християнських держав світу. А це теж не останній чинник європейської належності, бо, як сказав у телеефірі один громадський діяч із Туреччини, оцінюючи перспективи вступу своєї країни до ЄС, «Європейський Союз — це християнський клуб». Грузія навернулася до християнства ще на початку IV століття, на п’ять століть раніше за хрещення України-Русі, не кажучи вже про Московію… У грузинській багатовіковій православній автокефалії була тільки одна столітня перерва під час російського панування і трохи більше ніж 20-літня під час радянського. У 1940-х роках відновленню автокефалії Грузинської православної церкви посприяв особисто маршал Радянського Союзу Лаврентій Берія (за згодою Сталіна). Цікаво, що тоді жоден діяч Московського патріархату не дозволив собі навіть щось прошепотіти про грузинську «неканонічність»…

Ще в давнину Грузія починалася з двох центрів етнокультурної консолідації: Колхіди (захід) й Іверії (схід). Поступово вони з’єдналися, і згодом виникло могутнє царство часів Давида Будівничого й Тамари. Потім знову розпочалася фрагментація і країна поділилася на царства Кахетинське (Телаві), Картлійське (Тбілісі) та Імеретинське (Кутаїсі). Були ще й князівства: Абхазеті, Гурія, Самегрело. Скрізь сформувалися свої культурні, побутові, мовні й навіть деякі державницькі особливості. Між іншим, досі не є остаточно вирішеним етнічний статус мегрелів. Знавці можуть сперечатися, мовляв, це звичайні грузини, субетнос грузинського народу чи окрема етнічна група, народ. Хоч там як, а коли автор цих рядків викладав на кінофакультеті театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого, то студент-грузин розповідав, що практично не розумів своєї бабусі, яка розмовляла рідною мегрельською…

Чиайте також: Історія неповернення

Цією градацією не нехтував Сталін у період останнього погрому керівництва радянських органів, який він улаштував у 50-ті роки ХХ ст. Тоді заарештували кількох керівників МДБ і МВС, які були мегрелами за походженням. Проте Картвел Джугашвілі дав настанову: «Шукайте великого мегрела!», маючи на увазі Лаврентія Берію.

Справді, це дуже велика проблема: як утримати все те різноманіття, різнобарв’я в рамках єдиної держави чи бодай однієї країни, яка хоча й усвідомлює свою етнічну єдність, але є такою роздрібненою? Суттєві етнокультурні відмінності й досі відчуваються там: Звіад Ґамсахурдіа, перший президент незалежної Грузії, програвши боротьбу за владу в Тбілісі, намагався перенести свій штаб на захід країни, звідкіля походили його предки й де він почувався впевненіше поміж своїх земляків.

Проте в 1917—1921 роках. Грузія давала собі раду зі своєю культурно-історичною строкатістю, дала б і 1991-го, якби не зовнішній чинник — Російська Федерація…

Після знищення незалежної Грузинської держави силами Червоної армії радянські окупанти почали всіляко використовувати цю неоднорідність країни вже на інституційному рівні, створюючи адміністративні автономії. Зокрема, Абхазію, Південну Осетію, Аджарію. Остання — це унікальний для СРСР випадок утворення автономії не за етнічною, а за релігійною ознакою. Аджарці не етнос, а релігійна група, це грузини-мусульмани. Доволі штучною була й Південно-Осетинська автономна область, адже у Тбілісі осетинів більше, ніж у ПОАО, та й центр області Цхінвалі з усіх боків оточують села з етнічно грузинським населенням (принаймні так було до 2008-го). Абхази становили абсолютну меншість в Абхазії: приблизно 70 тис. проти 500 тис. грузинів (майже всіх їх було вигнано з області після подій на початку 1990-х). Дивно, чому московські «планувальники» не ініціювали створення в регіоні Джавахетія, що на півдні Грузії, вірменської автономії…

Читайте також: Україна, Грузія та Молдова висунули вимогу негайного виведення російських військ

Президент Міхеїл Саакашвілі пропонував Абхазії та Південній Осетії найширшу автономію у складі єдиної країни. Напевно, вони і погодилися б на неї, але для Москви це було неприйнятно.

Загалом упродовж віків Грузія непогано поралася зі своєю різноманітністю, але якщо не було зовнішнього втручання. У цьому вона дуже нагадує Україну…

Новини RedTram

Loading...