Алла Лазарева

Беззахисність демократії

18 Серпня 2016
Політичний туризм групи французьких депутатів до України та до Сирії змушує замислитися над браком саморегуляції, що розкладає зсередини систему французької політики.

Засуджуємо, обурюємося, висловлюємо незгоду... Ці комунікаційні штампи вже не викликають навіть посмішки. Усі давно віджартувалися. Та й що смішного в тому, що прекраснодушні принципи, задекларовані як фундамент модерної європейської цивілізації, не мають жодної системи захисту, крім колекції красивих папірців. Декларації, меморандуми, угоди з велемовними назвами існують лише для чесних людей та чесних держав. Як сертифікат якості. А що робити з тими, хто вирішив, що бути ницим — перспективно, брехливим — вигідно, а цинічним — зручно? Від таких учасників політичного процесу систему запобіжників не передбачено.

«Краще бути татарином у російському Криму, ніж росіянином у Латвії», — порозважався в пропагандистських вправах на прес-конференції в Москві колишній міністр транспорту, затятий лобіст Кремля Тьєррі Маріані. Майже за Ґеббельсом: що зухваліша брехня, то більше шансів, що в неї повірять. Утім, якщо й не повірять, а, навпаки, почнуть заперечувати, висувати контраргументи, спростовувати, це не створить депутату від партії «Республіканці» жодних серйозних проблем. Чітких санкцій за поширення брехні, заохочування агресора до організації подальших убивств громадян сусідньої держави, зневагу до стандартів міжнародного права для депутатів Національної асамблеї майже немає. А ті, що є, не передбачають руйнівних наслідків для політичної кар’єри.

Можна, звісно, сподіватися на вердикт виборця, який, отримавши відповідну інформацію про свого представника у вищому законодавчому органі держави, розлютився б і проголосував на наступних виборах за когось іншого. Гіпотетично цей механізм міг би спрацювати щодо подорожніх Маріані в обох поїздках до Криму, а також до Сирії на зустріч із Башаром. Наприклад, стосовно ексцентричного та не завжди адекватного в словах і вчинках психітара — депутата від провінції Об Ніколя Дуіка. Або депутата від міста Івлін Жака Майяра — того самого, хто ніжно поцілував у металеву щічку дівчинку з монумента на честь загарбницької російської армії в Криму.

Ніколя Саркозі віддано заглядає в очі Путіну. Подорож його партійців профінансував Російський фонд миру? Саркозі та його оточення це цілком влаштовує

Особливість ситуації Тьєррі Маріані полягає в тому, що його обрано від зарубіжного округу. Виборці цього депутата мешкають на Філіппінах та в Росії, в Індії та в Україні. Охопити всіх інформаційною кампанією про справжні пріоритети та цілі політика вкрай важко. От він і демонструє, як визначив посол України у Франції Олег Шамшур, «небачену безсоромність».

Коли Маріані з трьома колегами по Національній асамблеї (всупереч позиції офіційного Парижа, як і у випадку з Кримом) поїхав до Башара Асада, у Єлисейському палаці та Матіньйоні також здійнявся шквал словесного гніву. Поїздку рішуче засудили президент та прем’єр, а голова Національної асамблеї Клод Бартолон організував відповідні збори й констатував «моральну помилку». Та й по всьому. Попри погрози розібратися на рівні партій, за свідому невідповідність позиції Франції ані республіканця Жака Майяра, котрий крім Сирії ще двічі з’їздив до Криму, ані соціаліста Жерара Бапта жодним санкціям так і піддали.

Які з усього цього висновки? «Суто на правничому рівні порушення закону немає, — пояснив Тижню правник Стефан Дюпон. — Депутатський імунітет забезпечує народним обранцям дуже широке поле для маневру та велику свободу дій. Ст. 70–80 внутрішнього регламенту парламенту передбачають штрафи за вжиття лайливої лексики в залі засідань або за доведений конфлікт інтересів, але не за дії, що суперечать зовнішньополітичній лінії. Поняття «національний інтерес» (на юридичному рівні) вельми розмите... Заперечити легітимність провокативних поїздок до окупованого Криму надзвичайно важко».

Читайте також: Французький Сенат: на колінах перед диктатором?

Залишаються політичні партії, члени яких безсоромно користуються попитом на безчесність, що його активно заохочує Росія. І соціалісти, і республіканці мають внутрішні інстанції, компетентні розглядати відповідність вчинків партійців інтересам політичної сили. Але й тут, у випадку з Маріані, нема на що розраховувати. Лідер партії Ніколя Саркозі віддано заглядає в очі Путіну. Подорож його партійців профінансував Російський фонд миру? Саркозі та його близьке оточення це цілком влаштовує.

Тож де закінчується право політичної опозиції боротися за власне бачення, зокрема в питаннях зовнішньої політики, і де починається відверте нехтування колективним національним інтересом в ім’я корисливих проектів вузького кола політичних спритників? Де в модерному світі з новими викликами та загрозами проходить межа між політичною протестністю та вседозволеністю для не завжди відповідальних людей, яким потрапляють до рук надзвичайно широкі повноваження? Ця проблема, безперечно, актуальна не тільки для Франції. Не лише Париж, а й Брюссель, Берлін, не кажучи про Київ, хоч і не хочуть — мусять віднайти на ці важкі запитання адекватні відповіді.

Новини RedTram

Loading...