Анна Корбут

Смерть друга

22 Вересня 2016
Коли мені написали, що Леонідас Донскіс помер, я саме переписувалася зі знайомим.

 Той поїхав до своєї альма-матер, одного з топових університетів США, на семінар, присвячений міжнародній політиці та дипломатії. Він скаржився на академічні кола, мовляв, дуже часто професори та мислителі західної academia заскорублі у своїх безпечних «вежах зі слонової кістки», зліплених із теоретизування, віддаленого від життя трактування ідеологій і банального небажання розбиратися в нюансах реалій, про які говорять і які, зрештою, не так далеко від них, аби це нерозуміння нюансів можна було пробачити. Російсько-українська криза дуже наочно проявила поширений у західних політично-академічних колах світогляд.

Леонідас Донскіс належав до табору тих, хто робив усе, аби такий світогляд не взяв гору, а згодом помалу почав змінюватися.

Він досліджував і писав про анатомію зла. Не того, що чітко окреслене в чорно-білому контексті, ніби в легендах про Робіна Гуда. А зла «плинного», відшліфованого духом сучасності, яке ховається в обгортці прагнення (за суттю своєю благородного) до абсолютної об’єктивності. Або будується на вибірковій історичній пам’яті одних і благословляється вибірковою історичною амнезією інших. Або доліплюється громадянами-споживачами, які декларують нейтралітет стосовно цінностей, а насправді відстороненість. Або ж зла, що виявляється у відсутності мрій, кращої альтернативи та покорі, коли тобі нав’язують життя в антиутопії.

Він досліджував анатомію режиму, від якого чимдуж тікали раніше Польща й країни Балтії, тепер Україна, у різних його історичних проявах. І, напевно, мав у цьому сенсі більше «легітимності», ніж багато його західних колег. Бо міг говорити з висоти власного досвіду та емпатії, а не теоретичної «вежі зі слонової кістки».

Леонідас Донскіс писав про анатомію зла. Зокрема того, що виявляється у відсутності мрій, кращої альтернативи та покорі, коли тобі нав’язують життя в антиутопії

Він не приймав бачення своєї країни, як і інших нашого регіону, як містка між цивілізаціями Заходу і Сходу (багатьом українцям воно здасться до болю знайомим). Але сам невтомно виступав містком між тими країнами пострадянського табору, які встигли застрибнути на західний світоглядний корабель і здобути там за останні два десятки років бодай часткову помітність, вагу й авторитет, і такими, як Україна, котрі намагаються це зробити сьогодні, але поки ще не представлені й не сприймаються на ньому належним чином.

А ще він часто писав про свободу. Найчастіше різні її прояви у своїх колонках він передавав через враження від музики. Наприклад, через спогади про литовсько-ізраїльського композитора й піаніста Вячеслава Ганєліна, який започаткував вільнюську школу фрі-джазу, і це в середовищі цензури та несвободи, утім, на рівні західних колег, які тих обмежень не мали. Або писав, як тішився впливам Chicago чи Blood, Sweat and Tears, вловленим у музиці джаз-рок-ансамблю радянських часів «Арсенал», і як від того віяло свободою, яку сьогодні ми, а багато хто на Заході й поготів, сприймаємо як належне.

У День Незалежності від Леонідаса надійшов лист. «Мої українські друзі, вітання з 25-річчям Незалежності України! Многая їй літа!» — написав він. Усі троє адресатів того листа, не змовляючись, відповіли, що це свято — не останньою чергою плід зусиль Леонідаса і «друзів України», як він. Без його внеску та підтримки нам було б значно складніше. Дякуємо за невтомність і щирість, друже України!

-----------------------

Леонідас Донскіс — литовський філософ, мислитель, політолог, публіцист. Народився в 1962 році в Клайпеді. У 1985-му закінчив литовську філологію і театральну педагогіку Клайпедського педагогічного факультету Литовської консерваторії. У 1987‑му — курс філософії у Вільнюському університеті. У 1999-му захистив дисер­тацію в Гельсінському університеті й став доктором соціальних наук.  У публічній площині виступав захисником прав людини та громадянських свобод. З 2009 по 2014 рік був членом Європейського парламенту від Литви (входив до Альянсу лібералів та демократів за Європу, ALDE), зосереджувався на політиці щодо прав людини. До того, у 2005–2009-му, був професором і деканом кафедри політології та дипломатії в Університеті Вітаутаса Великого. Паралельно доцент кафедри соціальної філософії та філософії моралі в Гельсінському університеті, гостьовий професор теорії культури в Талліннському університеті. Після завершення каденції в ЄП повернувся до академічної роботи. Основні сфери його зацікавлення — соціальні науки, цивілізаційна теорія, філософія культури та літератури, політична теорія, історія ідей, вивчення центрально- та східноєвропейської думки. Донскіс написав низку книжок, зокрема «Збентежена ідентичність і сучасний світ», «Modernity in Crisis: A dialogue on cultural belonging» («Сучасність у кризі: діалог про культурну належність»). Його книжки перекладені 13 мовами, зокрема й українською.