Тарас Лютий

Несвятий філософ

27 Вересня 2016
26 вересня виповнюється 127 років з дня народження німецького філософа Мартіна Гайдеґера. Цього ж дня народився відомий італійський християнський монах і місіонер — Франциск Ассизький. Перший і другий пов’язані з католицькою традицією. От тільки, якщо другий став святим подвижником, то з приводу першого й досі не вщухають інтелектуальні суперечки у зв’язку з подіями, що сталися в Німеччині в часи приходу до влади нацизму.

В цьому контексті доволі показовою є так звана «справа Гайдеґера», котра спричиняє досить непросте питання: як і чому можлива заангажованість філософа з тоталітарною владою? Тема «Гайдеґер і нацизм» становить особливий випадок, який можна було б окреслити як «ідеологія в дії».

Отож, чи не найвидатніший філософ ХХ століття Мартін Гайдеґер (1889-1976) не лише добровільно, а й навіть з ентузіазмом у певний момент перетворився на непідробного прихильника націонал-соціалізму. Як виходець із небагатої родини він був змушений навчатися коштом стипендій католицької церкви, які йому доводилося здобувати в обмін на ідейний послух, постійно шукаючи покровителів у ситуації непевності, безпорадності, ба навіть приниження, а можливо й злостивості, що не могло не закарбуватися на все життя. Недаремно його головна праця «Буття і час» (1927) рясніє показовими філософськими екзистенціалами: «знеособленість» (das Man), «турбота» (Sorge), «занепокоєність» (Bewegtheit) тощо. Можливо, пережитий ним досвід і міг спричинити появу таких виявів як непринциповість і конформізм, які йому довелося виявляти?

Читайте також: Ресентимент: синдром прихованої помсти

Розірвавши з католицизмом чи то зі світоглядних причин, чи просто через життєві перипетії, Гайдеґер під покровительством свого нового наставника Едмунда Гусерля, котрий високо оцінює філософський талант новонаверненого протестанта, шукає викладацької посади. Після кількох спроб він стає професором у Марбурґу, а потім обіймає посаду після Гусерля в Фрайбурґу як найкращий його учень. Але Гайдеґер не зміг погодитися з багатьма тезами засновника феноменології, наприклад, нехтуванням індивідуально-психологічних, конкретно-історичних, а також соціальних аспектів. Його схильність до вслухання в мовні тонкощі, котрі проявляються через філософа як особливого речника Буття, на думку Гусерля, означала ухил в ірраціоналізм і містицизм.

Після виходу зазначеної праці Гайдеґер, ніби всупереч її настановам, почав загравати з ідеєю фюрерства. Нацизм тільки-но почав набирати обертів у Німеччині, а ідея, що упосліджена людина мусить приструнити ненаситних промисловців або державних апаратників, і то байдуже своїх чи закордонних, уже набула рівня ідеологічного популізму. Крім того, безпартійне філософування викликало неабияку підозру в осередку будь-яких тоталітарних режимів.

Гайдеґер через студентську аудиторію відчуває деяку слушність нових політичних мотивів, проте занурений у власні побудови, не маючи бажання дослухатися до фашистських ораторів. Він критикує науку і техніку та закостеніле університетське доктринерство, що призводить до фрагментації й перекосу в освіті. Саме в новій політичній силі йому бачиться можливість щось кардинально змінити людині, котрій доводилося всякчас долати перепони старої системи. Здобувши пост ректора, він вступає до лав націонал-соціалістичної партії. Новообраний керманич закликає до трудової, воїнської повинності, а також до сумлінного навчання на благо народу. Втім, Гайдеґер не вдається, принаймні публічно, до расистської риторики, говорячи про рівні права народів і вічний мир. Побувши рік на посаді, побачивши неможливість щось змінити, він відчуває обтяженість режимом, але до 1945 року і далі сплачує партійні внески, їде в пропагандистську подорож до Італії (1936) з партійним значком на лацкані. Вихід з тоталітарної партії навряд чи комусь прощали.

Читайте також: Ніцше і Самотність

По війні справою Гайдеґера займеться спеціальна комісія: постане питання навіть про конфіскацію майна, а особливо — бібліотеки. Філософ відчув себе жертвою політичної розправи. Висновок комісії був таким: Гайдеґер є видатним філософом, який свідомо сприяв нацистському режиму. Проте цілковита втрата філософа через відсторонення від справ — недоцільна, тому обрано відставку з тимчасовим обмеженням права на викладання. Колишній друг і колега, Карл Ясперс, назвав провину філософа безсумнівною, втім трагічною. Згодом за Гайдеґера клопотатимуться інші університетські колеги, французькі інтелектуали, ба навіть католики. Одначе він сам жодного разу публічно не визнає своєї вини, хоча в приватних бесідах зазначатиме, що подібне не прощається.

Втім, сучасний німецький філософ Юрґен Габермас уважає так: саме місіонерський тип свідомості, що надзвичайно вкорінений у філософії Гайдеґера й стояв на заваді його публічному покаянню.

Новини RedTram

Loading...