Вахтанг Кебуладзе

Бібліотека: ласкаво просимо чи вхід заборонено?

12 Жовтня 2016
Бібліотека — багатофункціональний інформаційний соціальний інститут, ефективність якого є одним із найголовніших критеріїв культурного розвитку суспільства. Ефективність функціонування будь-якого інституту, своєю чергою, залежить від адекватності його структурної організації тим завданням, які він має вирішувати. Наукові й університетські бібліотеки насамперед мають сприяти дослідженням та якісній освіті.

Головною перевагою університетської бібліотеки в маленькому місті Констанц на півдні Німеччині є вільний доступ до фондів. Не треба заповнювати вимоги, спілкуватися зі знудженими працівниками, а потому ще й чекати на виконання замовлення, яке можуть і не задовольнити, якщо книжка видана. Центральний відділ бібліотеки (є ще окрема бібліотека природничих наук) — це дві багатоповерхові башти, сполучені між собою численними переходами. Деякі з цих пасажів служать водночас невеличкими читальними залами. В одній із башт — книжки з гуманітарних наук, у другій — із соціальних. Література з кожної науки займає окремий поверх. Перебуваючи на стажуванні в цьому університеті ще наприкінці 1990-х, я найчастіше користувався поверхами, де зберігаються видання з філософії та соціології. Мені вистачило кількох днів, аби запам’ятати розташування відповідних рівнів і всіх переходів між ними.

Є дві головні умови, які дають змогу швидко орієнтуватися в такому складному бібліотечному лабіринті. Перша з них — централізована комп’ютерна система. У ній відображено не тільки наявні в бібліотеці книжки, а й місце їх зберігання, а також інформацію про те, видана ця книжка чи стоїть на місці. Якщо видана, то вказано очікувану дату її повернення до бібліотеки. Існує також можливість замовити видану книжку через комп’ютерну систему, ввівши номер читацького квитка та свій секретний код. Коли книжку повернуть у бібліотеку, вона буде зарезервована за вами, а вас повідомлять про це електронною поштою. У комп’ютерному каталозі міститься інформація не лише про книжки, які вже є в бібліотеці, а й про заплановані нові надходження. Тож можна заздалегідь замовити видання, яке бібліотека отримає згодом. У такому разі воно потрапить не на своє системне місце, а на полицю замовлень під вашим номером, про що вас також вчасно сповістять. Комп’ютери з бібліотечною пошуковою системою є по всій книгозбірні. Друга умова — це змістове структурування фондів. Книжки групуються не лише за принципом належності до тієї чи тієї дисципліни. У межах окремої науки вони також розташовані відповідно до різних формальних і змістових принципів. Наприклад, є спеціальне місце для зібрань творів окремих авторів, у іншому — можна знайти довідкову літературу тощо. Змістовий принцип структурування може бути зумовлений виникненням усередині традиційної наукової дисципліни нового напряму дослідження. У такому разі для творів із відповідної проблематики резервують полицю. Окрім того, книжки в межах окремих дисциплін розташовані згідно з поділом наук. Так, відділ філології та літературознавства, що займає кілька поверхів, поділяється на відділи германістики, романістики, славістики, мертвих і східних мов тощо. Звісно, таке розташування фондів передбачає величезні площі, адже чимало полиць пустує, очікуючи на нові надходження. Варто зазначити й те, що твори, які стосуються різних галузей знання, наявні в різних відділах бібліотеки.

Читайте також: Із бібліотеки Вернадського зникла перша друкована книга в Україні – директор

Бібліотеку обладнано також великою кількістю комп’ютерів із підключенням до інтернету. Всім цим може користуватися будь-хто: вхід туди вільний. Усередині, крім того, є достатня кількість ксероксів і комп’ютери, підключені до принтерів. Ними можна користуватися, придбавши спеціальну картку.

Дві башти бібліотеки вбудовані в корпуси університету так, що всі факультети вишикувано по її периметру. При цьому з кожного крізь двері, що крутяться в один бік, можна потрапити у відповідний відділ книгозбірні (з філософського факультету — у філософський, із юридичного — в юридичний тощо). Вихід із бібліотеки один. Тут можна розмагнітити необхідні книжки й винести їх за межі закладу. Для цього, звісно, вже треба мати читацький квиток.

Наостанок іще один штрих до портрета цієї університетської бібліотеки. Коли я стажувався в Констанцькому університеті, у ньому не тільки не працювала жодна людина, яка займалася б українською мовою чи літературою. Серед працівників вишу ніхто не знав нашої мови. При цьому українській літературі у книгозбірні було відведено цілий відділ, у якому були представлені вся вітчизняна класика, твори сучасних авторів, критична й наукова література, а також рідкісні видання, як-от книжка автографів Тараса Шевченка, що виходила за совєтських часів обмеженим накладом.

Тепер розповім сумну історію однієї з моїх спроб скористатися фондами Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 10 років тому я розробляв курс «Філософія психології» для студентів психологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Явної більшості книжок, що були мені потрібні для цієї роботи, в київських бібліотеках не існувало, адже поповнення їхніх фондів у совєтські часи було обмежене цензурою, а в постсовєтський період — браком грошей і байдужістю або непрофесіоналізмом основної маси тих, хто до цього причетний. Утім, я довідався, що одна з потрібних мені книжок — німецький оригінал твору Вільгельма Дильтая «Ідеї описової та аналітичної психології» — є у відділі стародруків і рідкісних видань. Цей відділ — на вулиці Володимирській, поруч із Червоним корпусом КНУ, де я працюю. По дорозі на роботу я зайшов у цей відділ дізнатись, як можу отримати книжку. Виявилося, що для цього не достатньо ані посвідчення працівника університету, ані читацького квитка бібліотеки. Я мав поїхати в її центральний корпус, що в іншій частині міста, аби отримати дозвіл від директора. Тоді це був проспект 40-річчя Жовтня, тепер, слава Богу, Голосіївський. Хоча я не певен, що зміна назви прибрала звідти совок.

Читайте також: Небезпечна українська книга в Москві

Діставшись туди, я дізнався, що такий дозвіл можу отримати лише на підставі листа ректора університету або декана мого факультету на ім’я директора бібліотеки. Коли, спітнілий, знервований і зневірений, повертався за цим листом в університет, мені спало на думку зайти у відділ стародруків і рідкісних видань, аби спитати, чи можу я винести з бібліотеки книжку. Пришелепкувата дама на вході погордливо відповіла, що це неможливо. Тоді — спитався, чи можу скопіювати потрібні мені для роботи розділи всередині корпусу. Але виявилося, що там немає копіювальних апаратів. Питати, чи можна в бібліотеці користуватися фотоапаратом, уже якось не спромігся. Наступного літа — стажувався в іншому німецькому університеті, в місті Фрайбурзі. Там без будь-яких дозволів мені знадобилося півгодини й кілька євро, аби в бібліотеці вишу самотужки знайти і скопіювати необхідні мені матеріали.

Сумна іронія долі ось у чому: в травні цього року з того самого відділу стародруків і рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, попри всі заходи безпеки, було вкрадено стародрук — «Апостол» Івана Федорова. За словами завідувачки відділу, зловмисник начебто представився працівником якихось спецслужб і мав при собі лист про перевірку, а до того ж посвідчення. Це допомогло йому заволодіти рідкісною книжкою. Натомість статус викладача університету й читацький квиток бібліотеки не дали мені права працювати з необхідним виданням. Чи не означає це, що ми почасти все ще залишаємось у викривленій соціальній реальності, яку успадкували від російсько-совєтського тоталітаризму? Адже в цій реальності ласкаво запрошують тих, кому вхід має бути суворо заборонено, й забороняють його тим, кого має бути ласкаво запрошено.

Новини RedTram

Loading...