Тарас Лютий

Боб Ділан: встигнути на повільний поїзд

28 Жовтня 2016
«Повільний поїзд» — так називалася платівка Боба Ділана, яку я придбав у часи розпаду радянської імперії, коли вже майже ніхто не переймався небезпеками проникнення у вотчину радянської ідеології буржуазної музики. Я аж ніяк не думав, що враження від його пісень може лишатися так довго.

Він з’явився на світ у шпиталі святої Марії в невеликому містечку в штаті Міннесота. Його батьки були нащадками переселенців, які, рятуючись від погромів, утекли з Одеси до Америки. При народженні йому дали ім’я Шабтан Зисл бен Авраам. Та ще з дитинства він не хотів залишатися в межах єврейської громади й поволі почав слухати блюзові радіостанції, кантрі й рок-н-рол, вряди-годи награючи кавери з Літл Річарда й Елвіса. Та, ставши студентом у Мінеаполісі, вподобав фолк, адже саме він був для нього сповнений найгостріших і неймовірно правдивих почуттів: розпачу, смутку й надприродного почування. Тоді ж він змінює своє американізоване ім’я Роберт Циммерман на Боб Ділан, захопившись поезією валлійця Ділана Томаса, який помер у 39-річному віці від надмірного вживання алкоголю. Про зміну імені він скаже так: свобода поширюється і на ті речі, які нам видаються незмінними.

Читайте також: ОНУХ про Боба Ділана

Кинувши навчання, він подався до Нью-Йорка, де жив його тодішній кумир Вуді Ґатрі. На той час видатний музикант потерпав від спадкової психічної недуги. Ділан навіть завітав до нього в клініку. За якийсь час Бобу досить швидко вдалося вписатися у фолкове музичне коло й записати альбом, акомпануючи собі під гітару та губну гармоніку.

Поїхавши з туром до Великої Британії, він перетворюється на справжню зірку й часто з’являється на ТБ-шоу, виконуючи пройняті темою протесту пісні про громадянські права та нонконформізм. Його починають сприймати не лише як виконавця, а й як поета.

 

«Blowing In The Wind» (Live On TV, March 1963)

 

Розвіяний вітром

 

Скільки шляхів зможе кожен пройти,

Перед тим як людиною стати?

Через скільки морів білий голуб летить,

Перед тим як заснути в піску?

Скільки снарядів розірветься ще,

Перед тим як не буде їх вже?

 

Відповідь, друже, вітер розніс,

Відповідь вітер розніс.

 

Скільки літ простоїть на цім місці гора,

Доки море не злиже її?

І як довго людині прожити іще,

Перед тим як свободу знайти?

Та як голову ти не крути,

Не вдавай, що нічого не бачиш.

 

Відповідь, друже, вітер розніс,

Відповідь вітер розніс.

 

Скільки дивитися ще догори,

Щоби врешті угледіти небо?

Як кричати потрібно у вухо туге,

Щоб почули, як плаче людина?

Скільки трапитись має невинних смертей,

Аби втямити, що люди гинуть?

 

Відповідь, друже, вітер розніс,

Відповідь вітер розніс.

 

У середині 1960-х він вирішив експериментувати з електричним звучанням. Але на одному з фолкових фестивалів його появу з електрогітарою освистали — і він був змушений покинути сцену вже після третьої пісні. Доходило до протистояння з аудиторією. Якось під час турне Європою на концерті в Манчестері один зі слухачів, невдоволений електричним звучанням, вигукнув: «Юда!». Збентежений на мить Ділан швидко відреагував: «Я не вірю тобі! Ти брехун!».

Якось, повернувшись із концертного туру до Нью-Йорка, Ділан відчув, що в нього назбиралося багато зобов’язань: шоу на ТБ, роман видавцеві й, зрештою, новий тур. У середині літа він розбивається на мотоциклі. Причини цього й ступінь ушкодження досі невідомі, але сам він стверджував, що постраждало кілька шийних хребців. Щоправда, швидку не викликали, обійшлося без госпіталізації. Хай там як, але Ділан на якийсь час відійшов у тінь, сховався від громадськості. На початку 1970-х його концертні виступи були поодинокими. Він опиняється в містечку Вудсток, де за кілька років спалахне найвідоміший у світі рок-фестиваль. У підвалі його будинку якісь відлюдники на чолі з ним весь час записують якусь експериментальну музику, котрій випало стати найвідомішим неофіційним альбомом Ділана. Він ніколи не прагнув якось ускладнювати музику, а весь час намагався показати, що в оцьому простому й усіма забутому стилі криються неабиякі можливості.

Читайте також: Хто боїться Боба Ділана

Наприкінці 1970-х Ділан раптом став християнином. Це можна помітити на кількох альбомах, що нагадують госпели. Якось під час запису чергового треку він раптом так увійшов у раж, що вирішив благословити одного з музикантів. Той запротестував, заявивши, що є євреєм та атеїстом, а тому попросив просто докінчити роботу без зайвих символічних дій.

У 1980-ті й 1990-ті Ділан раз по раз знову зникає з горизонту — і всі забувають, що такий узагалі колись існував. Та час від часу виповзає з темряви забуття, і критики дивуються, що він здатний творити такі неймовірні музичні речі. Одначе Боб багато виступає: таке враження, ніби його концертна діяльність узагалі ніколи не вщухає.

Здавалося б, це людина, яка весь час тікає від слави, а потім повертається, аби всіх вкотре потрясти якимось одкровенням. Ось і зараз Нобелівський комітет після присудження йому премії з літератури ніяк не второпає, чому цей дивак десь ховається, у той час коли вони вкотре намагаються додзвонитися до нього.

 

«Like a Rolling Stone», live 1966

 

 

Ніби перекотиполе

 

Колись давно ти вдягався добре

Кидав ледацюгам копійки, був центровим, чи не так

Люди дзвонили й казали «Стережись, лялечко, можеш упасти»

Та ти думав то жарти були невчасні

І ти брав на кпини тих,

Хто вскочив у халепу

Тепер ти не підвищуєш голосу

Тепер ти збиваєш пиху

Коли треба скнарити, щоби щось укинути в рота

 

Як воно є

Як воно почуватися

Звичайнісіньким безхатченком

Цілковито невідомим

Ніби перекотиполе

 

Ти ходив у кращу школу, все в порядку було,

Але ти просто жирував там

І ніхто не вчив тебе, як жити на вулиці

Тепер доводиться звикати до всього

Ти казав, що ніколи не підеш на компроміс

Із загадковим пройдисвітом, але нарешті затямив

Він не продасть тобі алібі

Як не дивись у безодню його очей

І як не вмовляй

 

Ну то що

Як воно

Покладатися лише на себе

Не знати шляху додому

Бути невідомим

Ніби перекотиполе

 

Не обертався ти зроду, щоб не бачити насуплених пик жонглерів і клоунів

Коли вони махлювали для тебе

Ти так і не збагнув, що недобре воно

Бо не можна весь час жити чужим життям

Ти їздив на хромовому коні з дипломатом

Який носить на плечі сіамського кота

Хіба не важко буде тобі, як з’ясується, що

Його там зовсім не було,

Коли він узяв у тебе все, що тільки можна вкрасти

 

Ну то що

Як воно

Покладатися лише на себе

Не знати шляху додому

Бути невідомим

Ніби перекотиполе

 

Принцеса на шпилі та інші добрі люди

Попиваючи думають, ніби все як і було

Вони міняються дарами

Але краще зніми каблучку й заклади її

Це раніше тебе тішив

Наполеон у лахмітті і його незграбні слова

Тепер іди до нього, він кличе тебе, ти не можеш відмовити

Коли нічого не маєш, то нема й що втрачати

Ти невидимий, як не крутись, і не маєш тепер таємниць

 

Ну то що

Як воно

Покладатися лише на себе

Не знати шляху додому

Бути невідомим

Ніби перекотиполе