Джеймс Шерр

«Валдай»-2016

3 Листопада 2016
Коли відвідуєш засідання клубу «Валдай», здається, що заходиш до музею альтернативних правд.

 Для тих, хто «знає» Росію, але ніколи її не відчував на собі, процес може бути дискомфортним. Для тих, хто «любить», — терапевтичним.

Але для людей, що мають імунітет, тиждень, проведений із колегами по клубу та його гостями, підтверджує два «стовпи мудрості». Перший: «русскій мір» — це світ із власними дискурсом, логікою та зв’язністю. «Факти», які випливають із нього, можна оскаржувати й навіть спростовувати. Але світогляд цього середовища фактами не розбити. Другий: розбіжність між «русскім міром» і порядком, ґрунтованим на Гельсінських угодах, не подолати «розумним компромісом», ані опіатом «залучення». Розбіжність ця зникне тоді, коли більше не зможе існувати в матеріальному сенсі або коли якась зі сторін відступиться від своїх принципів.

То чим цей же рік відрізняється від інших? Відповідь, мабуть, — Сирією. У 2008 і 2014 роках Росія поводилася наступально — як у риториці, так і у воєнному сенсі. Це дуже виразно прочитувалось у тональності посадовців, які виступали на «Валдаї». А от на сесії минулого тижня російська риторика звучала м’якше. Москву заскочила зненацька гостра реакція західних країн на атаку в Алеппо, і Кремль хоче, аби ця гострота залишалася тільки риторичною, доки навіть «яструби» в Пентагоні усвідомлять, що Захід не має чим грати. Відтак в інтерв’ю для BBC, а також у Красній Поляні (де відбувалося засідання клубу «Валдай») Сєрґєй Лавров обмежився ображеною і фактологічно плутаною обороною політики РФ. Коментарі Владіміра Путіна про «подвійні стандарти» Заходу були цілком у його стилі: їдкі й зневажливі, та не настільки, як у попередніх випадках. Утім, навіть члени клубу «Валдай» були б винятково легковірними, якби подумали, що Росія відступиться від того, що почала. Логіка інтересів Москви зобов’язує її робити все можливе, аби забезпечити непорушні факти на місці у «зручній для використання Сирії» до того, як Гілларі Клінтон обживеться в Білому домі (якщо там опиниться вона).

Слід відзначити й те, щó «Валдай» просигналізував стосовно теми, яку майже не обговорювали: України. На сесіях були панелі, присвячені світовому порядкові, майбутньому демократії, Близькому Сходу, міграції, глобалізації, технологіям та Європі (на останній виступав і автор цих рядків). Одним із прихованих пунктів на порядку денному клубу, певно, було виявлення тих, хто ладен обговорювати ці питання (і роль у них Росії) «конструктивно» — безвідносно до підриву й розчленування України. І якщо говорити про ретельно відібране валдайське коло, то готовою до такого «конструктивного обговорення», напевно, була би більшість.

Виняток становили, як і належить їхньому статусові, Путін та Лавров. Обидва підтвердили те, що уважні спостерігачі вже підмітили після зустрічі в «нормандському форматі» 19 жовтня в Берліні: згоди про «поліцейську місію» ОБСЄ не досягнуто й без «ДНР-ЛНР» (ОРДіЛО) її не буде. Із цим жодних несподіванок, як і дальших підстав для самозаспокоєння. Усі можуть погодитися з одним: 2017 рік буде критичним. Тоді, мабуть, вирішуватиметься доля мінських угод. І, не виключено, питання про те, чи вдасться Україні відірвати свою долю від Мінська з підтримкою Заходу. Засідання «Валдаю» у 2017-му може виявитися значно менш спокійним, ніж у 2016-му.

-------------------------------------------------

Джеймс Шерр — член-кореспондент Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House, Лондон), колишній керівник програми «Росія та Євразія» при ньому.