Анна Корбут

Рік змін

10 Листопада 2016
Ранок 9 листопада почався близько 6-ї. «Ну що, тепер доведеться відбиватися від «політики» не тільки своїх трампів, а й заокеанського», — дзвінок з Іспанії, де партії щойно ледь домовилися й сформували уряд після року переговорів, сварок і перспективи вже третіх поспіль виборів. «Що сталося з Америкою?

 Мої знайомі тут думають і не повертатися тепер до США», — плакала в слухавку канадійка, яка вже давно живе в Україні. Американські Fb-друзі гуртом перепощували меми про міграцію до Канади, натуралізацію в Німеччині чи дауншифтинг на якісь острови. Українці, які стежили за американськими виборами, якось уже байдуже перепитували самі себе: а може, ще не всі голоси порахували? І починали благоговійно обговорювати checks and balances — важелі стримування президента, які в США мають інші державні інститути.

А якщо серйозно, то сталося те, що сталося. Цей сюрприз (утім, не такий вже й неочікуваний, який, може, змусить не тільки українські, а й західні ЗМІ, соціологічні служби та лідерів думок подивитися на себе критичніше) не перший і не останній. Раніше так само до останнього сподівалися, що Британія залишиться в ЄС. Так само до останнього, мабуть, багато хто сподіватиметься, що найближчим часом у Франції, Німеччині все ж не виграють безпринципні праві й ліві популісти. Що якось утрясеться в Молдові, не сягне критичної точки геополітичне та корупційне кипіння Балкан і якось перевоює Близький Схід. Європейські експерти, щоправда, уже жваво заговорили про те, що Європі слід оперативно створювати чи зміцнювати власні військові сили, озброюватися, реагувати на загрози. Утім, вони й раніше роками говорили про те, що, наприклад, Росія стає дедалі агресивнішою. Але до якої-не-якої реальної протидії їй на серйозному політичному рівні дійшло тільки тепер, після кількох воєн Кремля із сусідами й нав’язування всім власної альтернативної реальності. І невідомо скільки та протидія протримається на тлі ротації західних лідерів. А особливо «демократії протесту», яка має вилитися в якісні зміни, але поки що тільки інфікує дедалі більше західних виборців.

Звучить усе апокаліптично. Хоча насправді це процес змін. Схоже, тектонічних. Зможуть вони принести нові еліти західним країнам і нові смисли для їхніх виборців чи створять там безлад на багато років? Поки що не відомо. У довгостроковій перспективі, напевно, так.

Українцям вкотре «не пощастило» втрапити зі своїми трансформаціями в період змін на міжнародній арені. Але це не час для паніки

Українцям же вкотре «не пощастило» втрапити зі своїми трансформаціями в період змін на міжнародній арені. Але це точно не час для паніки.

Говорити про те, як зміниться зовнішня політика США щодо України, Росії, Європи, поки що рано. Якщо сприймати зовнішньополітичні заяви Трампа як програму дій, то він збирається піти на торговельний конфлікт із Китаєм, подумати, перш ніж допомагати союзникам із НАТО в разі агресії, збудувати стіну між США й Мексикою (один із пунктів, за яким можна перевіряти реалістичність його обіцянок), дружити з усіма країнами, які хочуть дружити зі Штатами (подивимося на взаємодію з Росією в Сирії), а не йти на конфронтацію, як його опоненти-демократи, і поважати сильних лідерів.

Але поки що не відомо, хто буде в його президентській команді. Вигадувати собі приводи для самозаспокоєння, звісно, аж ніяк не варто, особливо тим, хто ближче до Росії. Але подивимося, наскільки республіканці зможуть впливати на свого президента в рішеннях стосовно, зокрема, зовнішньої політики. А політичні успіхи їм зараз дуже знадобилися б. Адже останні роки вони провели в постійних чварах із демократами, заганяючи рішення й закони в глухий кут, а американців у ненависть і зневагу до політики. Вони не змогли висунути адекватного й авторитетного кандидата в президенти. Тепер добра половина американців люто ненавидить Трампа, а республіканців звинувачує в тому, що на політичній арені США взагалі постала людина, чий антирейтинг найвищий серед усіх кандидатів в історії американських виборів. Настав час їм спробувати реабілітуватися.

Читайте також: Світ про перемогу Трампа: це виклик західній моделі демократії

Тим часом для нас пріоритети залишаються незмінними: зміцнювати обороноздатність, реформувати інститути у своїй країні й робити все, щоб на наступних виборах електорат не поніс бюлетені за представників системи, які обіцяють прості рішення або будують стіни на словах. Не варто тішитися, що, як виявилося, виборець у розвинених країнах не набагато розбірливіший у політиках, ніж наш рідний. Натомість треба думати, як жити, коли й розбірливих політиків там ставатиме дедалі менше. І як при цьому нам зберігати тиск на свою владу, домагатися змін, не впадати в розчарування і «зраду». Бажано без постійної грошової та моральної допомоги ззовні, бо вона має властивість закінчуватися в найнезручніший момент. Або залишати по собі більше добре відремонтованих офісів і персоналу із запитами на високі зарплати, ніж міцно вибудуваних автономних інститутів, які можуть балансувати політику в країні. Крім того, необхідно активно налагоджувати взаємодію з тими силами в західних країнах, які зіткнулися з ерозією своєї політики й тепер намагаються змінювати останню в адекватному напрямку. Ці процеси вже відбуваються на рівні особистих контактів. Але потрібні стратегія та постійна робота над цим.

А ще дбати про власні інтереси й берегти нерви. Вони нам потрібні будуть міцними.