Дмитро Крапивенко

Неотриманий кредит

10 Грудня 2016
Офіційною статистикою в Україні важко пояснити всі процеси, що відбуваються. Фінансові показники приватних підприємств, збитки державних компаній, доходи громадян — бачимо лише ту частину, яку демонструють у «білих» звітах. І це теж не новина: тіньову економіку як явище не викорінили в жодній країні повністю. Різниця лише в масштабах.

Наші політики, коли хочуть когось приголом­шити, називають хто 30%, а хто й 70% тіні — перевірити й переконливо спростувати чи підтвердити ці цифри доволі складно. Це як із корупцією: всі обурюються, але насправді лише незначний відсоток співгромадян не намагався бодай раз у житті щось «порішати» в обхід законних процедур і за гроші.

Радянське життя сприяло формуванню подвійної моралі в багатьох сферах, зокрема й господарській. Офіційно жорстоко засуджували й карали «спекулянтство», «нетрудові доходи» та будь-які «дрібновласницькі інтереси». Утім, поза партійними зборами цим самим інтересам віддавали належне. Кожен у міру своїх можливостей: колгоспник крав комбікорм для власної худоби; робітник після зміни «халтурив» — ремонтував щось сусідам за гроші; ну а завцеху чи директор заводу знав, куди прилаштувати «лівак» так, щоб і собі кишені набити, і відповідальності за суворим Кримінальним кодексом уникнути; щасливчики, які мали доступ до імпортного товару, займалися тим, що тоді називалося «фарцовкою», торгівлею з-під поли, простіше кажучи. Дурити державу було для когось питанням виживання, для когось «покращенням життя вже сьогодні». Дарма, що змінилися часи, структура власності й економіки. Прагнення до тіньового збагачення нікуди не поділося з роками, ба більше, у голодні 1990-ті апетит тільки розгулявсь — аж до привласнювального господарства: нелегальний збір металобрухту та інших цінних матеріалів розвинувся саме тоді, коли із заводів більше не було чого поцупити.

Довіряти державі аж настільки, щоб працювати «по-білому», ми все ще не готові. Бо наша тіньова економіка — це не просто зарплати в конвертах і применшені цифри в офіційних звітах. Це країна в країні зі своїми галузями

Коли подивитися на політику, то українці — народ доволі наївний, часто-густо голосують за абикого: хто гарніше скаже, більше пообіцяє, різкіше покритикує опонентів. Але навіть коли гору беруть політики, з якими разом стояли на Майдані, яким довірили владу на чесних, не зрежисованих виборах, гасла про те, що треба детінізувати економіку, десь розчиняються за ніби співчутливими посмішками. Довіряти державі аж настільки, щоб працювати «по-білому», ми все ще не готові. Бо наша тіньова економіка — це не просто зарплати в конвертах і применшені цифри в офіційних звітах. Це країна в країні зі своїми галузями: від незаконного видобутку бурштину до підпільного виробництва горілки й контрабандної імперії. Такого масштабу тінь неможлива без сприяння щонайменше місцевої влади. Та хіба лише місцевої? Районних і обласних начальників нещадно змінюють, декого з них навіть затримують за звинуваченнями в корупції, але «золоті жили» не зникають, і масового виходу з тіні не спостерігається. Отже, такі правила гри залишаються прийнятними для всіх учасників процесу.

Подвійна радянська мораль просто пройшла певну мутацію. Красти на роботі — ця практика вижила здебільшого на державних підприємствах, проте красти в держави — недоплачувати податки, займатися контрабандою чи вести незаконну виробничу діяльність — настільки звично, що ані засуджувати такі дії, ані відмовлятися від них по-справжньому, схоже, наразі ніхто не збирається. Виникають навіть альтернативні «соціальні відрахування»: волинські нелегальні старателі можуть за свій кошт побудувати дитячий майданчик, а конт­рабандисти — придбати для військових тепловізори й завезти їх до України, уникаючи марудних процедур розмитнення. Бо за такого підходу люди бачать цільове застосування грошей, а от довіра до перерозподілу бюджетних сум у суспільстві при цьому залишається на вкрай низькому рівні.

Читайте також: Між виживанням і саморуйнацією

Вийти з такої ситуації можна хіба що через новий суспільний договір, коли громадяни нададуть владі черговий кредит довіри, яким буде передбачена легалізація тіньової економіки в обмін на ефективний державний менеджмент за умови контролю з боку громадянського суспільства. Деякі кроки тут уже зроблено: піднято мінімальну заробітну плату, тобто бодай обсяг «конвертів» мусить зменшитися; запроваджують систему ProZorro, яка має детінізувати тендери, що роками були золотим дном для охочих до непомірного збагачення на державних закупівлях. Отже, підстави для «надання кредиту» поступово створюються, і суспільство також має усвідомлювати це.