Тарас Лютий

Не бійся

27 Лютого 2017
Чи замислювалися ми колись над тим, від чого нам доводиться заклякати якнайбільше в світі: від жаху чи страху? Так-так, ці почуття аж ніяк не тотожні. Данець Сьорен Кєркеґор іще в позаминулому столітті наполягав на тому, що боїмося ми чогось конкретного (громовиці, собаки, лукавого супостата тощо), але жахаємося чогось завжди незрозумілого й невизначеного.
Розмитість предмету, повязаного із людськими кошмарами спричиняє дивовижний незатишний стан. Але подібне глибинне непокоєння заразом залишає і щось таке, що дозволяє сподіватись, бодай і без надії. Мудреці різних часів, усе ж, не надто часто покладалися на надію. Ймовірно, тому що вона присипляє винахідливість. Кажуть, в античності люди норовили конкретизувати свої побоювання, а надто — ті явища, над якими вони не мали аніякої влади. Аристотель згадував про жах як приголомшливу збентеженість, від якої годі де-інде заховатися. Власне, схожим чином оприявнювалися страхи давніх людей перед богами. Адже саме так лякаються істоти, яку часто неможливо виобразити в звичній для сприйняття подобі. Відвернути чи відтермінувати жахіття можна було спробувати лише офірами або культовими ритуалами.
 
Однак давні філософи в численних спробах раціоналізувати природу людських страховидь, наполягали, що жах перед богами невиправданий. Інша справа, якщо йшлося про загрозу власному життю, скажімо, під час війни. Але й там лише завзятості й мужній несамовиті воїна було під силу приборкати такі побоювання. Ось чому впоратися із жахом означало одужати, спекатися хвороби. Видно ще з тих часів завелася звичка політиків апелювати до страхів, аби в потрібний бік схилити думку людини.
 
Так само доводиться тільки уявляти собі страховиддя середньовічних людей, які жили в передчутті страшного суду чи диявольських зазіхань, які вельми швидко набували подоби соціальних загроз або природних катаклізмів. Тодішні люди нагадували беззахисних дітей, яких за будь-яку провину можуть покарати ненависні дорослі.
 
Великим був і жах незвіданого, того що чекало на людину після її земного життя. В історії залишилося кілька прикладів, коли навіть священнослужителі настільки боялися пекла, що помирали зі страху, не витримуючи навали власних уявлень. Проте внутрішні страхи, кажуть, зменшуються мірою спадання зовнішніх загроз. А інакше, ніж Божим покаранням, середньовічна людина не називала масові війни єретиків або регулярні селянські повстання, а тим паче спустошення, яких завдала чорна чума, що моровицею прокотилася Європою в XIV столітті. Тому страхів знову таки силкувалися позбутися за допомогою ритуалів, хоча деякі з них могли бути досить агресивними, зокрема, щодо людського тіла.
 
Самобичування нагадували муки Христа, який, як відомо, все стерпів заради грішного людства. Іншим прикладом подолання страхів була героїзація. Герой бо не знає страху, це ганьба, якщо його запідозрять в цьому. Цікаво, що доводилося відчувати Карлу Великому, якому неодноразово дорікали за напади неконтрольованих страхітливих почуттів?
 
 
Доволі поширеним є уявлення про те, що страх є прадавнім інстинктом, отриманим у спадок іще з архаїчних часів. Адже всім істотам властиво жахатися смертельної небезпеки й боятися всіх тих речей, які її супроводжують. Ляк перед епідеміями стоїть в одному ряду зі страхом перед вогнем, мороком, водною стихією, хижаками, привидами, чаклунством, недоброзичливцями, моровицею. Втім, людство, мірою долання хвороб, болю, голоду чи катастроф, тільки витісняло чи відтерміновувало страхи, так і не позбувшись їх остаточно.
В новочасну добу до них швидко додавалися страхи перед чужинцями й, ширше, Іншими — переселенцями, вільнодумцями, каліками, девіантами чи маргіналами. Невдовзі страхи поширилися й на різноманітні соціальні події: заколоти, бунти, а надто — на революції чи терористичні атаки. Вже з ХІХ століття соціальні страхи заполонили свідомість людей. Хоча, здається, для людини вже немає нічого такого, з чим би вона не навчилася уживатися.
 
Страх перед збіднінням і злиденністю останнім часом набирає щонайбільших обертів. Людство нашвидкоруч шукає зручніших, здебільшого, популістських ідеологій, за допомогою яких бажає викроїти собі вигідніший шмат реальності. Складається враження, що людина знову готова віддати владу в руки бодай і диктатору, але нехай би він був чинником стабілізації їхнього життя. Виглядає, що короткотривалий затишок перемагає навіть диктатури, засновані на страхові, та загрозі нової війни, яка багатьом чомусь видається завжди такої далекою.
 
В часи перманентного страху перед загрозами техногенних катастроф, зброї масового знищення, екологічного лиха, міграції біженців, які невмолимо продовжують лихоманити світове людство, останнє, попри все, чомусь і надалі не боїться тільки одного — тотального невігластва.

Новини RedTram

Loading...