ОНУХ

«Гіркі жнива»

9 Березня 2017
Ні, це не рецензія на фільм «Гіркі жнива», який тільки-но вийшов у прокат у 130 кінотеатрах 40 країн світу. Його дистриб’ютором є відома фірма Roadside Attractions із Лос-Анджелеса, та сама, що розповсюджує нагороджений цього року двома «Оскарами» фільм «Manchester by the Sea» («Манчестер біля моря»).

Я, може, зовсім не писав би про «Гіркі жнива», якби не рецензія Олени Кухар на Тиждень.ua. Авторка ще в назві розставила всі крапки над «і»: «Добрі наміри, «Гіркі жнива»: Захід обурений першим фільмом про Голодомор». А потім одразу: «Просвітницькі мотиви та амбіції першопрохідця не допомогли режисеру Джорджу Менделюку створити якісний продукт. Західна аудиторія від Сан-Франциско до Сіднея ― головний адресат «епічної саги» ― розчарована і нервово іронізує». Вочевидь, треба бути вкрай прозірливим, щоб із мало не мазохістською насолодою зосередитися на критичних закордонних оцінках фільму. Але чому тільки на критичних?

Нехай найкращою рецензією і на стрічку, і на рецензію Олени Кухар буде коментар одним реченням, який я прочитав у Facebook: «Хоча цей фільм не такий чудовий, як я сподівався, ця рецензія ще гірша».

Заодно хотів би подякувати авторці Тижня, бо, заохочений її критикою, я прочитав кількадесят інших обговорень та коментарів, сотні реакцій і закордонних, і українських глядачів, шукаючи в них приголомшливу критику. Натомість знайшов багато цікавого матеріалу для роздумів. Я не маю сумнівів, що цей фільм матиме і своїх критиків, і численних прихильників. Варто замислитися над контекстуалізацією тла, на якому створювалася стрічка, і теми українського Голодомору, що стала приводом для її створення. Не підлягає сумніву факт, що з появою «Гірких жнив» тема українського Голодомору має шанс дійти до широкої закордонної громадськості, яка раніше нічого не чула про нього.

Читайте також: Дивитися всім

Мушу зізнатися, мене більше зацікавили обговорення, які з’явилися в українських ЗМІ, ніж опубліковані у світі. Прочитавши багато рецензій, я зрозумів, що в Україні де-факто не існує професійної кінокритики або, якщо існує, вона не зацікавлена у висловленні своїх думок. Більшості статей властивий суто журналістський підхід, а найцікавіші написали історики. Українські автори зазвичай зосереджуються на зв’язку з історією, натомість закордонні, відкриваючи для себе невідому тему, — на формальному боці фільму, хоча завжди звертають увагу на історичне тло. У багатьох коментарях із наполегливістю, вартою кращого застосування, наголошено українське походження авторів стрічки. «Канадський режисер українського походження Джордж Менделюк зняв фільм «Гіркі жнива». Або: «Гіркі жнива» — це колаборація групи канадців українського походження: режисера Джорджа Менделюка, сценариста-новачка Річарда Бачинського-Гувера та продюсера Яна Ігнатовича».

Наші реакції на фільм — це доказ, що дискусія триває й триватиме, а перед вітчизняними творцями стоїть виклик, і я вірю, що вони знайдуть не один спосіб переконливо розповідати про Голодомор

Коли Роман Поланський зняв нагороджений «Оскаром» фільм «Піаніст», я не помітив у рецензіях слів «польський режисер єврейського походження». Це якась незбагненна спроба заявити «так, але це не ми», і немає значення, сприймаємо ми ці слова в позитивному чи в іронічному розумінні.

Як слушно зауважено на порталі zahid.net, «…для українських кінематографістів осмислення трагедії Голодомору — ще попереду. Наразі ніхто так і не зміг навіть наблизитись до художнього осмислення теми так, як у кінематографі віддана данина Голокосту, коли тема розкрита не просто тому, що є актуальною, а в справжніх мистецьких шедеврах. На таке кіно нам ще доведеться почекати».

З обговорень, які прочитав в українських ЗМІ, найпереконливішою мені видалася стаття історика Станіслава Мензелевського (УП. Культура): «Найбільша перемога «Гірких жнив» — це намагання порвати з жертовним каноном української культури. Фільм пропонує більш актуальну і терапевтично прийнятну стратегію роботи з колективною травмою, ніж «Голод-33». Адже, лише вийшовши за рамки замкненого кола національної віктимізації та ексклюзивної колективної травми, можна інтегруватися в ширший інтернаціональний контекст».

Було б недобре, якби визнали, що фільм «Гіркі жнива» заповнив порожнечу й тепер можна спокійно братися до інших тем. Голодомор був, є і лишиться травмою, з якою українцям доведеться жити і в кожному поколінні наново оцінювати її. Цю травму не вдасться так просто стерти з пам’яті, як уміли стирати на совєтських фотографіях: було ― немає. Наші реакції на фільм ― це тільки доказ, що дискусія триває й триватиме, а перед вітчизняними творцями стоїть виклик, і я вірю, що вони знайдуть не один спосіб переконливо розповідати про Голодомор. Якщо ми згодні, що кіно ― царина мистецтва, треба визнати, що головне питання в мистецтві ― споконвічна проблема ЯК? Якщо ми вважаємо, що фільм ― це прозаїчна пропаганда або звичайний дидактичний інструмент, ми однаково не уникнемо питання ЯК? В усіх цих випадках форма має колосальне значення, бо, власне, добре знайдена форма перетворює фільм на мистецтво, а як мистецтво кіно непомітно вчитиме нас і переконуватиме, а головне ― чаруватиме, гіпнотизуватиме, породжуватиме захват.

 

Новини RedTram

Loading...