Тарас Лютий

Ґолем

14 Квітня 2017
Щось таке невидиме має людина, якусь істину-таїну, що не дозволяє їй обернутися на керамічного боввана чи то глиняного бевзя.

І все її невиразне поривання й невідоме вичікування зостаються невловимими. У світовій культурі блукає чимало сюжетів, де оповідається про штучне продукування багатоманітних і, головне, ні на що не схожих подоб. Так, міфічний цар Кіпру Пігмаліон виготовлює зі слонової кістки статую жінки й одразу закохується в неї. На його прохання Афродіта оживила її — і ось вона вже стала Галатеєю, а радісний скульптор дістав шанс пошлюбити її. Так само в уявленні середньовічних алхіміків панувала думка про можливість створення гомункулуса — такої собі маленької людинки, яка мала б неодмінно поділитися всіма знаннями світу. Є також відома італійська казка про Піноккіо — дерев’яну ляльку, котра втікає від свого майстра назустріч власній долі. Нарешті, щось схоже ми спостерігаємо в українській казці про Колобка, який є зробленою з тіста істотою, що наділена людськими рисами. Подібною є й прадавня оповідка про Ґолема.
Саме слово «ґолем» означає щось на зразок «сирого матеріалу» й походить із єврейського фольклору, де використовується на позначення створеної з матерії (найімовірніше, шматка глини) людиноподібної істоти. Цей термін у певному сенсі дозволено застосувати й до несформованої та цілком безпорадної людини. Нині, вже в метафоричному значенні, про Ґолема почасти говорять як про такого собі незграбу чи неповороткого неотесу, який служить людині, але вряди-годи виявляє ворожість до неї.

Погодьмося, у якомусь розумінні ветхозавітний Адам чимось таки нагадує Ґолема, адже для того, щоб надати йому форми, теж використано звичайнісінький прах. Утім, нехай Ґолем і виліплений із багнюки, та створено його аж ніяк не за божественною подобою й не може він цілком відповідати людським міркам. Адже чи не головний ґандж Ґолема — нездатність говорити. У середньовічному містицизмі панувало переконання про магічну силу таємничих імен Бога. Йдеться про неймовірну магію літер: щоб вдихнути в Ґолема життя, потрібно було написати на клаптику паперу кілька літер єврейського алфавіту, найчастіше слово «емет» (істина), та вкласти його гомункулу в рота чи бодай прикріпити на чоло. Проте якщо в цьому слові забрати першу букву «алеф», напис докорінно зміниться на «смерть», а Ґолем умить перетвориться на прах. На думку Ґершома Шолема, відповідно до первісної концепції Ґолем жив упродовж того часу, допоки тривав містичний екстаз того, хто його «породив».

Погодьмося, у якомусь розумінні ветхозавітний Адам чимось таки нагадує Ґолема, адже для того, щоб надати йому форми, теж використано звичайнісінький прах

У європейській традиції збереглося чимало легенд і рецептів створення Ґолема. Утім, один із найдавніших описів належить одному кабалісту XVII століття. Він оповідає про майстра, який зробив подібну істоту, щоб вона виконувала за нього всю нелегку господарську роботу. Справді, Ґолема іноді описують як не надто розумного. Тому він виконує отримані завдання чітко й за наказом. Крім того, часто трапляється, що Ґолем зовсім покірний. Але в одній із версій він відмовився підкоритися. Врешті-решт рабин мав вдатися до обману. У тій оповідці йшлося про те, що творець Ґолема злякався, коли побачив, що той ставав дедалі дужчим, загрозливішим і здатним навіть знищити світ. Отоді він видалив йому напис на лобі, повернувши створіння назад у небуття. Проте розгніваний Ґолем устиг поранити свого деміурга в обличчя, назавжди залишивши слід.

Читайте також: Вітґенштайн: філософія носорога і кочерги

Та класичною є розповідь про Ґолема з Праги. Тамтешній рабин зробив Ґолема для захисту свого гетто від погромів. Ребе набрав на березі Влтави глини, виконав усі відповідні обряди й проказав закляття. Крім усього іншого створений Ґолем умів ставати невидимим і викликати духи померлих. Щоправда, перед шабатом йому потрібно було бодай на день дати перепочити. Якось у п’ятницю ввечері рабин забув забрати в нього з рота напис і боявся, що перетруджений бовван щось візьме й накоїть. За іншою версією, Ґолем закохався, а коли не знайшов взаємності, перетворився на кляту й готову вбивати всіх і вся почвару. Тільки стоячи перед самою синагогою й доклавши неабияких зусиль, рабину вдалося витягти з рота магічний напис, після чого Ґолем розпався на друзки.

Читайте також: Міфології

Цей сюжет одразу поширився в пізнішій популярній культурі. Хто ж не знає історії про Франкенштайна чи Термінатора? Проте спочатку Артур Голічер написав п’єсу «Der Golem». Потім Ґустав Майрінк у 1914-му видав однойменний роман під впливом розповідей про дивне створіння. Кожні 33 роки на празьких вулицях стається та сама подія: невідомий безбородий чоловік монгольського типу в старомодній тужурці вештається містом; він ходить колами, але повертається до синагоги; ті, до кого він іде назустріч, полохаються й тікають. За мотивами роману було знято цілу низку експре­сіоністських німих кінострічок упродовж 1915–1920 років. У 1964-му Хорхе Луїс Борхес присвятив цій темі вірш, Станіслав Лем у 1981-му — роман. А потім потік фільмів, літературних творів і просто коміксів уже годі було спинити. Є опери, музичні колективи та навіть географічні назви, пов’язані з цим іменем. З’являються Ґолеми й у комп’ютерних іграх та відеоприставках.

Отож запит про непокірливо-норовливого двійника чомусь і далі зачаровує людину.

Новини RedTram

Loading...