Анна Корбут

Політика в малому місті

30 Квітня 2017
На вихідних я розшифровувала інтерв’ю з послом Швейцарії. «Кожні три місяці ми голосуємо від двох до семи питань.

 Тобто будь-який політичний процес від найраніших етапів починається з широких консультацій», — пояснював він. Це також змушує людей триматися в курсі подій. Мова була про загальнонаціональний рівень. Але у швейцарських міст, містечок та сіл є значна автономія у власних справах, що стосуються вулиць, шкіл, цін на воду та енергопостачання, паркування, а часто й освіти, медицини, транспортної системи, громадської безпеки. У більшості громад проводяться збори, де місцеві можуть голосувати.

Приблизно тоді ж таки в моєму рідному містечку в Західній Україні розгорався скандал із приводу львівського сміття. Новини про те, що міська влада погодилася прийняти частину його на свій полігон, просочувались у ЗМІ ще раніше. Але інформації про те, куди мав іти відсортований непотріб, як збиралися контролювати обсяги його завезення і вплив на місцеву екологію, не було. Не було інформації від обласної та міської влади Львова про те, чому там досі немає переробних заводів і як планують вирішувати проблему, а не розкидати сміття по області.
Сміттєва епопея виявила кілька тенденцій.

Перша: як місцеві чиновники, попри старт децентралізації, підходять до вирішення проблем. Питання львівських відходів не нове. У якийсь момент у ЗМІ з’являється заголовок у стилі «Стало відомо, які міста приймуть львівське сміття». У цитаті голови ОДА вигулькують усі районні центри області. Львів, зі свого боку, зобов’язується виділити їм певне фінансування. Моєму місту, наприклад, на побудову сортувальної лінії та парк. Хоча значно серйозніші проблеми тут із дорогами, де в ямах можна загубити всі колеса.

Поки що переваги децентралізації відчуваються там, де є ініціативні лідери. Населення дуже мало знає про процес і не розуміє його потенційних результатів для себе

Далі соцмережами шириться обурення, адже мешканцям тих містечок, які приймають, невтямки, що планують робити з усім тим сміттям. За кілька днів представники районних центрів спростовують інформацію: заявляють, що відповідні угоди ще не підписані, що вони можуть приймати сміття, але не в обсягах, озвучених головою ОДА, що готові виявити солідарність зі Львовом, але потрібен план дій, а не тільки розвезення. Оголошують про громадські слухання, а ще про створення громадської ради, яка контролюватиме прийом сміття. «Щоб це не робилося закулісно й кулуарно», як повідомляє представник ЛОДА. Утім, не один місяць до цього часу все відбувалося саме кулуарно й без оприлюднення подальшої стратегії. Окрім критики в соцмережах, не було помітно жодних рухів, аби зібрати місцевих жителів, поінформувати їх про стратегію чи обговорити проблему.

Друга тенденція — реакція громади. Серед моїх друзів у Facebook із міста на пост про сміття зреагували знайомі активісти, що традиційно небайдужі до життя Самбора загалом. Таких приблизно 10%. «Може, інші не так часто сидять у мережі й зреагують пізніше», — подумалося мені. Ввечері вони вподобали ролики про рецепти й котиків. Це проблема, зауважують ті, хто працює на місцях. За їхніми словами, є люди як в адміністраціях населених пунктів, так і в школах, лікарнях, котрі прагнуть щось змінювати, навіть коли ще не знають як, і коли стикаються із засиллям бюрократії. Є частина активних людей із громади, які готові домагатися змін. Але більшість залишається пасивною і чекає, коли проблему вирішить хтось. Тоді, щоправда, є велика ймовірність, що за цього когось проголосують на виборах і таким чином він чи вона дістане реальний мандат на проведення дальших змін. Та в процесі важливо не потрапити в орбіту, наприклад, депутата-феодала від області, який допомагатиме вибивати гроші на місцеві проекти, але не забуватиме і про свій чималий інтерес. І тут без контролю з боку громад уже не обійтися.

Читайте також: Самообман еліт

Поки що переваги децентралізації відчуваються там, де є ініціативні лідери громад чи установ. Населення дуже мало знає про процес і не розуміє його потенційних результатів для себе. Це шанс для появи активних людей на місцях, які навіть у меншості триматимуть громади в тонусі. Та водночас і для продовження доби феодалізму, який панував донині й підлаштовується під нові реалії або ж вичікує, коли все заглухне.

Днями довелося говорити з одним молодим головою прикарпатського села, яке поки що не доєдналося до громади, а коли доєднається, голові доведеться йти на нові вибори. Але він не проти, бо вважає децентралізацію корисним процесом, що дасть змогу якісніше розпоряджатися своїми грошима, залучати до вирішення проблем людей, котрі ближчі до них, і пришвидшить процес ухвалення рішень. «Серед тих, із ким ви розмовляли, багато таких однодумців, як я?» — питає він. Як здалося мені, у регіоні, не пошарпаному війною, близькому до вже децентралізованої країни ЄС, із якого люди часто їздять за кордон, однодумців у нього не бракує. Щоправда, вони в меншості й, найімовірніше, так буде ще багато років. Але запроваджувати зміни можуть. Шанс бути обраними до влади мають. А в процесі необхідно якомога більше спілкуватися з місцевими громадами, аби відучувати їх від інертності. 

Новини RedTram

Loading...